Найкращий університет для письменника – життя, люблять повторювати самі літератори, бо ж знання стилів, жанрів і способів римування ще не робить текст початківця шедевром. Більшість сучасних українських авторів – філологи чи журналісти за фахом. Є, щоправда, ботанік Тарас Прохасько, економіст Любко Дереш, інженер-енергетик Максим Кідрук і юрист Лариса Денисенко, але це радше винятки із загального правила. Поза тим діяльність різноманітних літературних курсів доводить, що молодим письменникам бракує філологічної освіти і навчання на власних помилках. Бо ж, хоч і не можна сказати, що література і книговидання в Україні є лише бізнесом, початківцю, який хоче стати успішним, потрібно не лише грамотно писати, а й знати смаки свого читача, бути обізнаним із авторським правом, а ще вміти просувати себе і свої книжки.
Із філолога в письменники
15 років тому українські молоді поети і прозаїки нарешті дістали змогу навчатися в Україні за покликанням, коли в Iнституті фiлологiї Київського національного університету імені Тараса Шевченка з’явилася спеціальність «Літературна творчість, українська мова і література». Серед студентів першого «письменницького» набору була поетка Олеся Мамчич. «Ми були першими, тож у нас дібралася дуже сильна група, – згадує вона. – Зізнаюся, філологічні дисципліни я сачкувала. Їхню важливість осягнула вже на останньому курсі. Найбільше ж на мене вплинули зустрічі з письменниками і яскраві авторські спецкурси». Принцип – філологічні дисципліни в поєднанні з творчою роботою – дотримується на цій спеціальності від моменту вступу (окрім іспитів абітурієнти мають ще й творчий відбір) і аж до навчання в магістратурі (окрім наукового диплома передбачене написання також творчого). Те саме стосується й навчального процесу: окрім дисциплін філологічного спрямування студенти літспеціальності мають змогу практично позайматися на спецкурсах письменників. Торік з’явилася інформація, що на базі спеціальності «Літературна творчість» буде створено повноцінний Літературний інститут, але поки що ця ідея, як повідомили Тижню на кафедрі теорії літератури, компаративістики і літературної творчості Інституту філології, ось уже другий рік перебуває на стадії затвердження у профільному міністерстві.
Читайте також: Культурна капітуляція. Як міцнішає російсько-українська літературна дружба
Спеціальність «Літературна творчість» є й на гуманітарному факультеті Національного університету «Острозька академія». Щороку сюди набирають десяток молодих письменників. Раніше студенти-літератори в Острозі навчалися окремо від інших, нині ж, щоб полегшити їхнє подальше працевлаштування, а також через курс Міністерства освіти на економію освітніх ресурсів їм читають багато дисциплін філологічного і педагогічного спрямування.
Мало кому відомо, що письменників навчають і в Львівському національному університеті імені Івана Франка (спеціальність «Літературна творчість»). 2007 року набирали на неї і в Міжрегіональній академії управління персоналом. На стадії завершення ліцензування перебуває магістерська спеціальність «Літературна творчість» у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Неформальний менеджмент
Навчання на таких спеціальностях, як і на філології, недостатньо для письменника, вважає Дмитро Стретович, засновник першого й поки що єдиного неформального літературного навчального закладу – Центру літературної освіти. Дмитро навчався на другому курсі Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, коли зрозумів, що вітчизняне літературне середовище потребує не лише добрих письменників, а й хороших менеджерів. Так виник літклуб «Маруся», який спочатку влаштовував зустрічі з письменниками, а згодом почав організовувати Літні літературні школи в Карпатах та Школи літературного менеджменту. «Літня школа – своєрідне занурення в професію, спроба ознайомити початківців з усіма аспектами професійного життя літераторів, – пояснює один із її лекторів Завен Баблоян. – Це можливість побачити і почути, що значить бути письменником, від тих, хто вже присвятив цьому життя. Крім того, це відчуття себе в колі людей зі схожими цінностями та прагненнями, входження у своєрідну літературну мережу».
Читайте також: Мирослав Дочинець: «Українського читача неможливо обдурити»
Але організатори літклубу «Маруся» вирішили, що здобутих знань має бути ще більше, до того ж кожна школа не могла зібрати всіх охочих. Саме тому Дмитро Стретович із колегами нещодавно створили Центр літературної освіти, у якому до вже традиційних дисциплін додалися лекторії та майстер-класи від найвпливовіших гравців літературного ринку в межах найбільших книжкових та мистецьких фестивалів в Україні. Цікаво, що першими внесками в бюджет неформальної літературної освіти стали стипендії самих організаторів, згодом центр перейшов на самоокупність за рахунок невеликих оргвнесків учасників. Приміром, участь в останній Осінній літературній школі, яка тривала 10 навчальних днів, коштувала 800 грн.
За три роки учнями центру стало понад 200 молодих письменників і літературних менеджерів. Зараховують на навчання передовсім тих, хто має відповідний досвід і хто може чітко сформулювати, які знання хотів би здобути.
«Креативне письмо»
Поза тим Центр літературної освіти, хоча він і найбільше схожий на освітню установу, не можна назвати єдиною організацією, яка навчає письменників в Україні. Не забуваймо про численні гуртки та студії, які діють мало не при всіх вітчизняних школах і вишах. Продумуванням навчальної програми, а тим паче орієнтацією учнів на сучасні тенденції в літературі й книговиданні у таких осередках високого слова ніхто не займається. В інтернеті можна натрапити й на курси письменницької майстерності від Густава Водічки (псевдо письменника Юрія Топчія) тривалістю три дні й вартістю близько 3 тис. грн. Жодного відомого українського письменника, який би здобув професійні навички на цих курсах, Тижню знайти не вдалося. Хоча цілком можна повірити, що аудиторія на такі досить дорогі заняття набирається, бо ж людей, які пишуть літературні твори, в десятки, якщо не сотні разів більше, ніж вказує нам асортимент вітчизняних книгарень.
Читайте також: Детективна історія. Чому українців не цікавить вітчизняне кримінальне чтиво
Саме цей фактор найкраще пояснює таку популярність у Європі та Північній Америці різноманітних письменницьких курсів, які давно є там чимось звичайним, як, скажімо, іноземних мов чи ораторського мистецтва в Україні. На курсах креативного письма (creative writing) навчають писати оповідання, спогади, вірші, драми, працювати над діалогами й характерами героїв, аналізують і критикують твори одне одного. Українська письменниця і журналістка Світлана Пиркало, яка живе й працює в Лондоні, теж свого часу ходила на такі студії. «Там були непогані вправи на написання текстів у різних жанрах, – згадує вона. – Загалом це добра справа і для тих, хто потім пише професійно, і для тих, хто просто хоче доторкнутися до цього світу. На курсах британська письменниця українського походження Марина Левицька знайшла свого майбутнього літературного агента, який просунув «Коротку історію тракторів по-українськи».
Геть інакша в Європі й Америці ситуація і з формальною літературною освітою. Скажімо, Літературні інститути є при Бернському університеті мистецтв у Швейцарії та Лейпцизькому університеті в Німеччині, письменницький факультет має Йоркський університет та Університет Вікторії в Канаді, Айовський, Колумбійський, Міннесотський, Стенфордський, Массачусетський та Каліфорнійський університети в США. Письменниця і викладач Університету Південної Флориди Оксана Луцишина каже, що насправді чи не кожен американський виш має програму з креативного письма (від бакалавра й іноді аж до докторату). «Це тут просто норма культурно-освітнього життя, – переконана письменниця. – Плюси полягають у тому, що людина, яка прагне стати письменником, має для цього сформоване середовище. Але не треба бути генієм, щоб вступити на таку програму. Система бавиться в гру, що creative writing – це такий собі набір навичок, які може вивчити кожен. Я не хотіла б там навчатися. Це ж дуже інтимний процес – віддати своє письмо комусь на відчитання». Ще один приклад – Норвегія, де є Інститут дитячої книги. Останній закінчила дитяча письменниця Ніна Елізабет Ґрьонтведт, яка цього року представила на Форумі видавців у Львові свою книжку «Привіт, це я!». «Мені дуже допомогла письменницька освіта, – ділиться досвідом Ніна. – Я багато дізналася про дитячу літературу, практикувалася в різних письменницьких техніках. Знаю, як отримувати зворотний зв’язок від того, що ти робиш. І два роки навчання в інституті дали мені впевненість у письмі. Я справді рекомендую літераторам здобувати таку освіту». Юрій Андрухович із тією порадою не погоджується: «Людині обдарованій це може в цілому якось допомогти, навчити її принаймні правильно розставляти коми. Але не більше. Значно важливіші індивідуальний життєвий досвід, інтуїтивне шукання самого себе».