Є три головні причини того, чому знижується курс гривні. Перша – дефіцит рахунку поточних операцій, який свідчить, що ми імпортуємо більше, ніж експортуємо. За нашими оцінками, на 2009 рік він становитиме $20–25 млрд. Друга причина – велика кількість короткотермінових запозичень, зроблених вітчизняними банківським та корпоративним секторами. У 2009 році має бути виплачено близько $29 млрд короткотермінових кредитів. Ці гроші десь треба брати. Погашення йтимуть практично щомісяця, тому передбачають достатньо активний тиск на пониження курсу гривні. І третя причина полягає в тому, що українська банківська система є недостатньо розвинутою. Протягом останніх років ми бачили значне збільшення обсягів кредитування – від 50% до 70% на рік. Разом із таким зростанням кредитів зростала й кількість «неякісних» позичальників – тих, котрі можуть мати проблеми з поверненням коштів. За економічною теорією вважають, що на ринках, які розвиваються, цей показник становить 8–10%. До кризи в Україні було 13% проблемних боргів, після неї – може побільшати.
Українські споживачі надміру захопилися життям у кредит. У певні періоди це було позитивним явищем: споживалося більше товарів, і таким чином виникали додаткові імпульси для розвитку реального сектору економіки. З іншого боку, це призвело до значного зростання імпорту. Проблема не в збільшенні імпорту взагалі, а з якими саме товарними групами це відбувається. В Україну зріс імпорт автівок, продуктів поточного споживання, але не інвестиційних товарів.
Споживачі у США, Західній Європі не можуть дозволити собі кредит на житло в більшому обсязі, ніж 30% свого місячного доходу. Тобто якщо людина отримує в гривневому еквіваленті $1000, то $300 – це максимум, що вона може собі дозволити сплачувати по кредиту за житло. Застосуємо це правило до ситуації в Україні. Якщо позичальник справді був «якісним», то він сплачував за товари чи житло 30% свого доходу. Зараз ми спостерігаємо знецінення гривні на 20–25%. Це означає, що боржник сплачуватиме не 30%, а 36–38% свого доходу. Може це зробити український споживач? Мені здається, що може. Бо специфіка українського споживання не така, як у Європі. Його можна «змістити» з одних видів товарів на інші: скажімо, купувати не імпортну продукцію, а місцевого виробництва.
Я вважаю, що дії НБУ із «замороження» дострокового повернення депозитних вкладів були адекватні. Ми бачили, що за 1-2 тижні люди зняли колосальні суми з рахунків комерційних банків – $3 млрд. Що мав робити НБУ: дозволити ефект доміно, який би завалив банківську систему? Авжеж, ні. З погляду захисту середнього вкладника НБУ зробив усе правильно. Дуже виваженим кроком стане збільшення розмірів фонду гарантування вкладів фізичних осіб – у мене немає сумнівів, що Верховна Рада це затвердить. Аналогічні заходи запровадили в інших країнах. Скажімо, у США фонд гарантування вкладів був $100 тис., його збільшили до $150 тис., а для деяких вкладів – до $250 тис. Це адекватні дії.
Населення хвилюється, що «заморожені» Нацбанком депозити знеціняться раніше, ніж настане час їх повернення. Однак коли курс був 5 грн за долар, річні відсотки по банківських депозитах у гривні становили до 20%. Тож наразі люди не багато втратили. Якщо депозит розміщений під 20% і при цьому гривня стала слабшою на 20%, то в доларовому еквіваленті вони все одно отримають ту саму суму.
Мені здається, що було б доцільно дозволити ринковим механізмам регулювати курс долара й гривні. Не за рахунок переконань окремих чиновників у тому, що курс має бути саме таким, а за рахунок балансу попиту й пропозиції визначити певний курс гривні. А якщо цей курс гривні опиняється за тим рівнем, який Національний банк уважає прийнятним, тоді вже виходити з інтервенціями. Як на мене, найкращий варіант – це розширити валютний коридор, який би дав НБУ більше можливостей для ефективних дій.
[959]
ПОТРІБНА СТАБІЛЬНІСТЬ
Сергій Гузь
НБУ не впорався із домашнім завданням
Головна економічна проблема, яку має будь-яка країна: як зберегти стабільність грошей і максимальну зайнятість населення в умовах кризи платіжного балансу. Національний банк відповідає за стабільність коштів і має в своєму розпорядженні монетарні інструменти контролю та впливу: кредитні ставки й курсову валютну політику. Зосередившись на боротьбі з інфляцією, НБУ повів ризиковану гру, внаслідок чого поставив під удар довіру українців до власної валюти. Формально літня ревальвація гривні мала би сприяти вилученню зайвих грошей із ринку та зменшити їх тиск на ціни. Проте для споживача зміцнення гривні відносно долара виглядало досить абсурдно на тлі того, що ціни на товари ростуть. В результаті складалося враження, що тепер інфляція розповсюдилася ще й на ціни «в доларах».
Населення побігло міняти долари на гривні. Бо завжди споживач зберігає резерви (заощадження) в тій валюті, яка сильніша. НБУ ці настрої підігрівав заявами, що курс гривні й надалі міцнішатиме.
Й ось сьогодні експортні галузі зупинилися внаслідок падіння світових цін на метал та сільгоспсировину. Спекулянти з ринку пішли, напередодні викупивши валюту за курсом 4,6 грн за долар. Розрив між імпортом і експортом зріс до такої межі, що експерти ведуть мову про можливий дефолт України наступного року.
Усім терміново знадобилися долари. Тенденція змінилася на протилежну порівняно з початком року. Проте наслідки її ще гірші – інфляція посилюється у зв’язку зі зростанням вартості імпорту товарів споживання й енергоносіїв. Бо тепер ми в магазинах за «імпорт» змушені платити на 20–30% більше, адже на стільки впав курс гривні щодо долара. Й усе це на тлі проблематичної банківської ліквідності.
В результаті ціни зростають, народ переводить заощадження в долари, довіра до гривні стрімко падає, а в реальному секторі швидко зростає безробіття. НБУ зі своїми завданнями не впорався.