Вбивство, кажуть правоохоронці, було ненавмисним, і чесно кажучи, не є чимось характерним для Франції. Та тим не менш: транспорт працює з перебоями, ліцеї заблоковані, а міністр внутрішніх справ щойно зовсім заборонив поліцейським використовувати світло-шумові гранати, що стали причиною трагедії.
“У місті повно жандармів, – застерігає в смс-ці приятелька. – Біля ліцею Поль Елюар — добрячий димисько. Мабуть, учні використали не один коктейль Молотова.” У метро лунає попередження: “Станція “Републік” тимчасово закрита для пасажирів, через несанкціоновану вуличну ходу”.
Загалом французи — досить законослухняна публіка. Дозвіл на протест у префектурі поліції дістати нескладно. Отже, мало хто нехтує формальністю, коли організувує демонстрацію. Проте останні два тижні стали, в певному сенсі, винятком з правила. По всій країні прокотилася хвиля саме несанкціонованих протестних акцій, з брутальними сутичками з поліцією, з заарештованими та кількома пораненими.
– Ким був Ремі Фресс?” – питаю в ліцеїста, озброєного величезним дубцем. Ц
– Це… хлопець, якого поліцейські замучили в Тулузі… Розстріляли на вулиці, – невпевнено відповідає молодик.
Його приятель втручається до розмови:
– Та ні, не розстріляли, а забили гранатою. І не в Тулузі, а в Сівенсі, це Піренеї.
Більш обізнаний ліцеїст назвався Омаром. Каже, що має 18 років, вчиться на майстра з обслуговування автобусів та має сумніви, що швидко знайде роботу, коли отримає диплом. “Розумієш, у бідних передмістях поліція з такими, як я, не панькається, – пояснює. – Раптом що, – вивертай кишені, або й лягай обличчям до землі. Набридло! Дійсно, та гребля, проти будівництва якої виступав Ремі Фресс, не має жодного стосунку до життя паризьких передмість. Але поліція скрізь однакова. Тож, якщо хочеш, я визнаю: ми використовуємо загибель активіста, щоб дістати собі трохи більше свободи”. Усміхаючись, Омар визнає, що смітник вони з другом підпалили спеціально, щоб сусіди викликали поліцію. “Подивися, як нас багато! Оце буде бійка! – тішиться з майбутньої пригоди. – Комісаріат більше десяти осіб не вишле, в них людей бракує.”
Читайте також: Антиукраїнський легіон
Повстала молодь, коктейлі Молотова, бійки з поліцією… Але не варто думати, що ситуація чимось нагадує Майдан. Частковий збіг за формою, навпаки, тільки підкреслює відмінності. Якщо Майдан висував вимогу правової держави , бунти руйнівників — це або комуністична логіка під гаслом “кожному за потребами”, або – невідповідність поліцейських можливостей соціальним реаліям.
“Я їх зачула здалеку, – ділиться неприємними спогадами власниця крамниці спортивного одягу. – Що дивно — в бригадах експропріаторів чимало дівчат. Вони верещать, як несамовиті. Забезпечують характерний звуковий супровід. Отже, я хоча б встигла опустити металеве жалюзі. А сусідам не пощастило. Їхня вітрина в друзках, а товар розкрадено”.
Групи руйнівників не дуже йдуть на контакт із пресою. Свої ідеологічні вподобання формулюють просто: “В багатій країні не мусить бути бідних. Комерсантам все компенсує страховка. Вони не збідніють”. Ті, хто паралізує роботу державних ліцеїв, більш балакучі. Їхній набір політичних вимог також переважно — з крайнього лівого спектру.
Читайте також: Франція. Доба без героїв
“Право на освіту має бути надане кожному, незалежно від віз та паспорту,” – пояснює Флорін, роздаючи на виході з метро листівки Незалежного Руху Міжнародної Боротьби (MILI). «Кожному студентові — право на гуртожиток”, – читаю на червному папірцеві. “Поверніть Єро до Франції, він нікого не вбивав”, – зазначено на рукописному транспоранті. Йдеться про ліцеїста з Мавританії, якого депортували на батьківщину, за браком візи.
Журналіст Домінік Саншез назвав події останніх тижнів “ефектом олійної плями”. Спалені автівки, розторщені вітрини, пограбовані крамниці… Що тут — від скорботи, від боротьби за свободу, від екологічних вимог, які стали поштовхом до протистоянь з поліцією на Півдні Франції? “Є щось нестрепно інфантильне в тому, що смерть сміливого, порядного хлопця використовується ким попало і як завгодно, – каже колега, який спеціалізується на проблемах урабінзму. – Таку протестність можна назвати маніпулятивною”.
Франції пощастило не побачити втілення комуністичної ідеології в життя. Може, тому дрібні експропріатори майже безкарно супроводжують велику кількість протестних ініціатив. Їх сприймають, як “побічний ефект демократії,” – з помірним роздратуванням та поблажливістю. Недарма численні вулиці Леніна ніхто перейменовувати не збирається. До пори, до часу…
Читайте також: У Франції загострюється боротьба між правими і лівими екстремістами