«В Україні сьогодні, на жаль, є політичні в’язні. Ми нарахували загалом до двадцяти політичних справ», – відзначив Захаров.
«Не треба думати, що політичні справи це тільки ті, які завели стосовно колишніх урядовців. Просто до них більше уваги. Насправді політичних справ значно більше. І визначення того чи є справа політична, а людина позбавлена волі є політичним в’язнем – не така вже проста робота. Правова кваліфікація дається не так просто. Тому, коли ми стверджуємо про це, свідчить, що ми провели значну аналітичну роботу, проаналізували як це відповідає тим визначенням, що є в міжнародному праві у цій сфері, і наші висновки ми готові аргументувати. Ми виходимо виключно з правових міркувань а не політичних», – наголосив правозахисник.
Сучасними українськими в’язнями Євген Захаров називає в першу чергу громадських активістів.
«Були політичними в’язнями безперечно ті, хто відпиляв голову Сталіну в Запоріжжі. Їх за це звинуватили в хуліганстві, зібрали по всій країні, катували, забрали одежу взимку і дали щось зовсім легке, не годували, звинуватили в хуліганстві, хоча це абсолютно безпідставна кваліфікація їх дій, і кинули в СІЗО. Це все було у січні, а звільнили їх 14 квітня (двох з них раніше). Зараз суд над ними ще не закінчився, але вони були політичними в’язнями. Це безперечно політична справа», – переконаний Захаров.
Крім того, на його думку, політичними були справи проти учасників підприємницького майдану.
«Політичною, як на мене, хоча тут можна сперечатися, є справа про смаження яєчні на вічному вогні з Ганною Сіньковою і трьома хлопцями», – відзначив Захаров.
«Оскільки вони мали політичні мотиви і влада, коли їх переслідувала, теж мала політичні мотиви. Ніякої шкоди нікому вони не нанесли. І це смаження яєчні не підпадає під хуліганство. У них був абсолютно чітко висловлений мотив, що кошти від спалення газу треба віддати ветеранам, які потерпають без грошей, а не тратити на газ, який підживлює ці монументи і пам’ятники, які, на їх думку, не потрібні. Це дуже спірна точка зору, і я розумію, що є багато людей, яких ображає така позиція, і я також не можу схвалити цей вчинок, але позбавляти волі за це людей є абсолютно неадекватною та непропорційною реакцією держави», – вважає правозахисник.
При цьому він додав, що Українська Гельсінська спілка написала заяву до Європейського суду в інтересах Анни Сінькової. «Вчора цей процес закінчився і ми скоро побачимо, що скаже з цього приводу європейський суд», – сказав він.
Безумовно політичними, на думку Захарова, є справи Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. «Бо переслідування проти них мають по-перше виразні політичні мотиви, а по-друге слід зазначити, що для позбавлення волі і стосовно Тимошенко і стосовно Луценка не було жодної законної підстави. Це якраз вказує на політичний характер справи, окрім звісно інших політичних мотивів, які є достатньо очевидними, бо вони репрезентують опозиційні до правлячої партії політичні сили», – відзначив правозахисник.
Захаров назвав політичною заяву комісара ЄС Штефана Фюле про те що ЄС не вважає Тимошенко та Луценка політв’язнями: "Фюле політик і це точка зору політика".
«Його заява є свідченням того, що Європа дуже хоче підписати угоду про асоціацію і хоче цього не менше ніж Україна. І з причин зрозумілих. Бо підписавши угоду вона наближає до себе Українську державу, віддаляє від Росії, робить неможливим вступ в митний союз і т.д. І це певною мірою запорука від можливого зближення України з Росією, якого Європа не прагне і вбачає в цьому загрозу для себе у майбутньому», – відзначив Захаров.
«Хоча, чесно кажучи для мене це дивна заява. Про те що Тимошенко і Луценко є політичними в’язнями було визнано на найвищих рівнях і в Раді Європи, і у Європейській комісії, і окремими депутатами. Бо коли подивитися на визначення Ради Європи про політичних в’язнів, то обидва ці випадки якраз під нього підпадають», – відзначив Захаров.