Повстання машин

Як відомо, локомотивом української економіки традиційно була металургійна галузь. І, відповідно, най важливішими промисловими регіонами вважали ті, в яких зосереджена найбільша кількість підприємств металургійного комплексу – насамперед, Донецьк.

 

Натомість оприлюднені на початку березня дані Держкомстату малюють цілком іншу картину. В лютому обсяг металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів зріс всього на 4,5% порівняно з лютим 2007 року. В цей період темпи приросту металургії зменшилися майже вп’ятеро. І це різке сповільнення супровджується не менш різким сплеском обсягу виробництва машин та устаткування. Як зазначив міністр економіки Богдан Данилишин, саме вони «несуть відповідальність» за позитивну динаміку промисловості в зимові місяці нинішнього року, забезпечивши найбільший приріст серед усіх промислових галузей.

Саме завдяки цьому обсяг промислового виробництва в січні-лютому 2007 року найшвидше збільшувався у Черкаській, Волинській та Тернопільскій областях – а «металургійні» регіони, навпаки, опинилися в кінці списку.

 

Насправді тенденція, про яку вже йшлося, проявилася ще протягом минулого року. З червня 2007 року машинобудування випередило металургію за внеском у зростання промислового виробництва. Проте саме перші місяці 2008 року остаточно довели, що це явище не було випадковим «сплеском», пов’язаним з тими чи іншими тимчасовими чинниками ринкової кон’юнктури, а свідчать про нові стратегічні тенденції.

 

Одразу зауважимо – це не означає, що виробництво металу для України стало менш важливим, ніж виробництво машин та обладнання. Йдеться про інше – в українській економіці відбуваються якісні зміни у структурі промислового виробництва. І ці зміни є однозначно позитивними.

 

Після руйнування «радянської» економічної моделі перед Україною постала необхідність протягом короткого періоду пройти шлях, який розвинені західні економіки долали десятиріччями. Втім, позитивним було те, що цей шлях не потрібно було проходити від «абослютного нуля» – Україна мала високорозвинений потенціал в усіх стратегічних галузях виробництва. Однак вони, так би мовити, «впали в анабіоз», і «прокидалися» у процесі загального покращення економічної ситуації.

 

На першому етапі найбільш перспективним був випуск товарів, які можна було виробляти на існуючих технологічних потужностях, з мінімальним рівнем інвестицій, і при цьому орієнтуватися переважно на експортні прибутки. Саме тому першими з «анабіозу» вийшли металургічна, хімічна, нафтопереробна та інші галузу. Однак стрімкий злет виробництва (і, відповідно, прибутків) у цих галузях не означав, що саме така економічна модель є для України найоптимальнішою. Навпаки: подібна «односпрямованість» фактично означала, що наша країна перетворилася на сировинний придаток інших країн. Тільки сировиною була не нафта й газ, як у Росії, а метал і продукція хімкомбінатів.

 

Натомість «перемога» машинобудування над металургією свідчить, що цей початковий етап завершено. Головним пріоритетом стає не можливість отримати «прості» прибутки, експлуатуючи багатство надр і створені за часів СРСР промислові об’єкти, а зростання продуктивності праці, модернізація наявних та створення нових виробничих потужностей. І саме це формує попит на продукцію галузей машинобудування. Причому в усіх напрямках: від верстатів та пресів до сівалок і тракторів. Показово, що цей попит існує як в Україні, так і в Росії, де відбуваються аналогічні процеси. Відповідно, українські машинобудівні підприємства отримують можливість збільшувати виробництво, діючи і на «внутрішньому», і на «зовнішньому» напрямках. Наприклад, дуже гарні результати продемонстрував «Запоріжтрансформатор», який протягом минулого року збільшив обсяг виробництва трансформаторів вдвічі і зараз контролює близько 80% цього ринку в країнах СНД.

 

Варто зазначити, що перехід до «машинобудівної» стадії економіки є підґрунтям для нового «витка» в металургійній галузі. Кон’юнктура на світових металургійних ринках наразі позитивна, і схоже, що власники вітчизняних меткомбінатів вирішили скористатися цією ситуацією, щоб здійснити технічне переозброєння виробничих потужностей. Завдяки цьому вони зможуть покращити продуктивність та енергоефективність, а також збільшити у структурі виробництв обсяг продукції з більшою часткою доданої вартості. І буде взаємна залежність: для модернізації підприємств металургії знадобиться продукція машинобудування, яка, у свою чергу, сформує більший попит на метал в Україні.

 

Ще один перспективний напрямок для «другої машинної революції» – сільське господарство. Не секрет, що донедавна рівень технічної устаткованості на більшості вітчизняних сільгосппідприємств був вкрай низьким. Натомість все ширший вихід агропродукції на зовнішні ринки в поєднанні із зростанням цін на цю продукцію у світі змушує власників активніше купувати сільськогосподарські машини. Саме цим пояснюється, що обсяг виробництва тракторів зріс в лютому 2008 року на 68,6% порівняно з аналогічним періодом минулого року, а виробництво сівалок – на 62,8%.

 

І вже справді феноменальними є показники автомобільної галузі: в січні-лютому в Україні виготовлено 68,1 тисячу нових легкових автомобілів. І хоча відсотки зростання тут менші, ніж для сільськогосподарської техніки (30,2% за січень-лютий порівняно з аналогічним періодом 2007 року), але подібну динаміку галузь демонструє протягом майже двох років. Утім, наразі внутрішній авторинок України видається бездонним: практично щомісяця він ставить нові рекорди, а в лютому продемонстрував неймовірне зростання на 97(!!!)%. Тобто, є всі підстави, що галузь автомобілебудування в нашій країні має дуже позитивні перспективи, і очікувана конкуренція з імпортом внаслідок вступу до СОТ навряд чи їй зашкодить.

 

«Машинобудівний» етап є не останнім на шляху розвитку економіки України: після завершення інвестиційно-інноваційної стадії і виходу на рівень продуктивності праці, близький до теоретичного максимуму, приріст цієї галузі сповільниться, і новим локомотивом економіки стане сфера послуг. Однак до завершення «машинної революції» ще досить довго.[314]