Повернення проффесіоналів

7 Серпня 2020, 10:26

Уявіть на кілька хвилин, що ці слова – щира правда. Уявіть, що 2014-го Майдан програв, Янукович так і не втік з країни. Революцію гідності придушили. Учасників протестів спочатку побили, арештували, а потім відправили в суди за підозрами в «екстремізмі», «тероризмі» та «організації масових заворушень». Уявіть, як суди десятками й сотнями штампують вироки з реальними строками ув’язнення для цілком пересічних людей, які вийшли на мітинги. Як забороняють збиратися більше двох. Як у центрі Києва відбуваються «санкціоновані одиночні пікети» на підтримку засуджених. Врешті, починає розквітати «інакша Росія». Де спочатку треба підкорятися, а потім, якщо поталанить, оскаржувати. Певно, дехто був би не проти такого сценарію. Але, на щастя, Янукович втік. «Інакша Росія» проросла лише на Донбасі й у Криму.

 

2020-й. В Україні уже шостий президент, для перемоги якого не переписували Конституцію. Відбуваються демократичні  вибори до парламенту, в якому опозиція і влада цілком можуть помінятися місцями. Виросло покоління людей, які не пам’ятають часи Леоніда Кучми чи Віктора Януковича з їх міцними господарниками, директорами радгоспів та автобаз. Загалом, країною уже керують цілковито нові обличчя. Принаймні, так свого часу обіцяли виборцям партії, яка сформувала монобільшість у Верховній Раді. Правда, серед «нових» політиків час від часу вигулькнуть то Віктор Медведчук, то колишні регіонали, то два Леоніди: Кравчук і Кучма. Міністри й частина проросійських політиків часів Януковича втекли з країни. Декого навіть судять. Дехто, як Микола Азаров, з еміграції скаржиться на хунту в Києві. Дехто, як Олена Лукаш, не надто успішно намагається розповідати про державний переворот 2014-го і фашистів. Дехто, як Андрій Портнов, намагається дружити з оновленою владою, а неугодним погрожує різними збоченими фантазіями. І загалом Майдан ніби і не програв, бо ми поки не скотилися в Росію, але й остаточно не переміг, бо поки що – не Європа.

 

Читайте також: Позавчорашні на марші

 

5 серпня. Той таки 2020-й. У Андрія Єрмака, який керує Офісом президента, з’являється новий заступник. Доктор юридичних наук. Професор. Заслужений юрист України. Колишній голова адвокатського об’єднання. Вільно володіє англійською. І, як написано на сайті президента, він «формуватиме державну політику у сфері правоохоронної діяльності, забезпечуватиме гарантії національної безпеки держави у сферах правоохоронної діяльності, протидії корупції, захисту прав людини». І поки ти не знаєш прізвище – звучить доволі непогано. Але є одна проблема: цей «новий професіонал» – Олег Татаров.

 

Цю особу добре пам’ятають журналісти й ті, хто уважно читав новини шість-сім років тому. Тоді пан Татаров був заступником начальника Головного слідчого управління МВС. Того самого МВС, яке фабрикувало справи проти майданівців, покривало викрадення й побиття людей і роздавало зброю тітушкам. Аби хоч якось пояснити ці дії, злий геній в глибинах міліції натягував пугача на глобус і вигадував безглузді пояснення. Наприклад, вночі 11 грудня 5 тис силовиків намагалися зачистити центр Києва від протестувальників, аби «розблокувати рух автотранспорту». Або що побиття Тетяни Чорновол – це її ж провокація. Що лідер Автомайдану Дмитро Булатов купив собі ноутбук і накачав туди піратської музики майже на $40 (і жодного слова про те, як розслідується викрадення цієї людини). Що 18 лютого силовики «не використовували вогнепальну зброю». А поранення в активістів через те, що вони стріляли самі в себе. Всі ці виправдання на телекамери озвучував Олег Татаров.

 

Читайте також: Слуги і господарі

 

У квітні 2014-го його звільнили з МВС. Але без роботи старий професіонал пробув недовго – восени 2014-го його почали просувати у заступники голови Херсонської області. Робив це призначений Петром Порошенком очільник Херсонщини Андрій Путілов. Призначити Татарова хотіли настільки сильно, що в окремих людей «Кат Майдану» (як охрестили Татарова) перетворився на захисника протестувальників. Однак попри всі старання призначення так і не сталося. І до 2020-го Татаров займався адвокатською практикою: представляв у судах інтереси Вадима Новінського та Андрія Портнова, наприклад. Або погрожував тим, хто розслідував справи проти Портнова. Принаймні, про це свого часу заявляв один з працівників Офісу генпрокурора.

 

Втім, старі кадри не були б старими кадрами, якби не хотіли повернутися у просторі кабінети. Перші чутки про те, що державі потрібен герой (себто Татаров) з’явилися в розпал карантину – у квітні цього року. Тоді про це заявила ініціативна група поранених на Майдані. За людиною, яка колись виправдовувала злочини міліції, мали закріпити майже весь правоохоронний блок: МВС, прокуратуру і Державне бюро розслідувань (ДБР). Перед цим чоловіка нібито мали призначити до ДБР, яке нині розслідує злочини часів Революції гідності. А працювати він мав з ще одним професіоналом – екс-адвокатом Віктора Януковича Олександром Бабіковим: Татаров же мав стати його заступником.

 

Читайте також: Партійний довгобуд

 

Власне, призначення Татарова в Офіс президента викликало неабияке обурення в активної частини суспільства. Однак такі кадрові рішення цілком вкладаються у політику нинішньої влади. Якщо рік тому на Банковій говорили про «нові обличчя», то тепер повертаються до перевірених часом профФесіоналів. Хоча варто нагадати, що від самого початку Офісом президента керував Андрій Богдан – людина, яка успішно працювала з Миколою Азаровим. Консультантом на митниці став Валерій Хорошковський. В момент старту карантину через COVID-19 Міністерство охорони здоров’я очолив Ілля Ємець – ще одне «нове» обличчя часів уряду Азарова. Другий голова Офісу президента – Андрій Єрмак – був помічником відомого регіонала Ельбруса Тадеєва. Радником Єрмака став Микола Подоляк – людина, яка встигла попрацювати з Юрієм Іванющенком. Врешті, не так давно до генеральної прокуратури повернувся Святослав Піскун, щоправда поки радником Генерального прокурора на громадських засадах.

 

По всьому виходить, що влада часів Зеленського нагадує владу часів Порошенка, як би не намагалася довести протилежне. Щонайменше спільними кадровими проблемами. Проте якщо у 5-го президента лава запасних для важливих посад була закоротка, то у 6-го президента, здається, її просто немає. А підбір людей відданий на відкуп керівництву ОП, яке збирає під своїм крилом «професіоналів своєї справи» без огляду на їх попередній  робочий досвід.