М. – все прекрасно.
Я ж казав, у Вас все вийде – справа гідна.
Якби я знав мови, я б писав і посилав (можливо) сам під виглядом літагента.
Але я не знаю англійської.
Текстів достатньо, копій не треба…
Варт посилати «Здовкола Смерті» – для кращого уявлення про життя в Україні.
Це варто знати всім. Що жде невдовзі людство.
За багатьма роздумами, відступами, там криється одне: апокаліпсис.
Він почався звідси, і розгортається, як галактична спіраль.
Він змінює все і всіх, земних у гіршу, приземленішу сторону.
Початково духовних – у сторону висі, Неба.
Він вживив у них антигравітацію.
Вимкнення потягу до всього земного.
Ніщо земне їх не вабить.
Із кращих, із гірших – незаторкнутих не буде.
Процес, що на планеті Земля,
Запущений Імпульсом Єдиного Бога,
Подібний до одного у Всесвіті:
Вибуху Наднової.
Ця подія, дещо розтягнена в часі,
І є істинним Пришестям.
Описаним у всіх Священних книгах.
Давно жданим, давно хибно зрозумілим,
Більшості – давним-давно і абсолютно байдужим.
Пришестя за принципом і подобою Наднової.
Подобається комусь, не подобається,
Бог – не збирач вподобайок.
Не пошукувач одобрень, а ще менше – віри.
Не в Його характері, не в Його масштабі
Думати про емоції і чиїсь вподоби.
Те, про що Він довго попереджав,
Довго, по земних мірках, ждав…
Усі давно зневірились ждати.
Більшість і так плювали.
Те, що не зобов’язане кричати ось я,
Як викид протуберанця,
Як пожежа в лісі.
А ще менше зважати на реакцію і сприйняття
Кожного мурашника.
Те, що у вигляді Слова стояло над кожним.
Дивилось, поки ви спали, пильно з полиці.
Просилось на очі, в руки,
Іноді перегорталось.
Та ніколи не жилось, як там.
Це когось змінило?
Це когось чомусь навчило?
Це щось змінило?
Це те, що змінить Все і змінить Саме,
Назавжди. На віки вічні.
Подія, подібна до вибуху Наднової,
Тотожна їй за Енергією і наслідками,
Розносить все:
Від атомів і ядра планети,
До маси тіл і ядер процесів.
Крапок відліку їх.
Інша схожість –
У неможливості згорнути процес.
Всі намагання політиків, тайних і явних сил
Є скоріш недомаганням розуму, ніж можливістю щось змінити.
Спроба спинити хаос є спробою
Спинити рознос Наднової Зірки.
Імпульсом, безмежно сильнішим атома Земля,
Все перетворюється у вир хаосу,
Все розноситься, мов роздута гумова кулька.
Всі процеси, кармічні печаті,
Все, що було в історії,
Приведені в дію по новому.
Спіраль історії – на новому, завершальному
І захоплюючому витку.
Сила Імпульсу, що одних привела в агресію,
Надракетним пальним
Спрямувала інших у вознесіння.
Одна і та ж Сила, в різних приймачах,
Залежно від їхнього складу,
Руйнує і заново створює.
Це неможливо спинити жодними
Науковими, політичними, технічними засобами.
Людина в цьому процесі менша мікроби на атомі.
Це можливо лише спрямувати на духовні переміни.
На цілковиту зміну способу життя,
І всього того, що людина впихає в себе.
На провідність Енергії в кращому вигляді.
У тому, що співвідносне Богу, Його Законам,
Любов протікає нейтрально, в правильному напрямі.
У тому, що невідповідне Богу,
Будь то істота, народи, людство,
Сила Сил розпаляє все негативне,
І діє на їхнє знищення.
В сповнених образ, налаштованих на Зло,
Невідповідних будь-яким нормам, Законам,
Вибухає ще більшим Злом.
В них іскрить і спалахує замкнення,
Фізичної і Божої сил.
Це не питання Сили,
Це питання її провідності.
Все невідповідне,
Все, що їй заважає, вона прибирає,
Незримою рукою Бога.
І творить наново, творить чисте,
Творить нове, миттєве, вічне,
Чистим творчим Світлом.
Чим вища провідність,
Тим на величніше сподвигає,
Тим на тонше прозріває вона.
Низький момент, завужене бачення –
Не притаманне розширеному світобаченню.
На низькій Енергії людина думає низько.
На великій – мислить широко і всеохопно.
На малій – прахом земного,
Опосілістю проблем, болячок, хочух.
На великій – Всесвітом і Богом,
Зрить Велике, бачить прекрасне у всьому.
Чисте Щастя, Чиста Любов протікає крізь неї.
Нарцис, якого я Вам посилав, знов зацвів.
Якби я жив у звичному режимі, я б пройшов повз і не помітив.
У повному озарінні або нірвані, уже вночі, я помітив його білосяйний метеор на землі.
Я підійшов, нагнувся й довго-довго дихав його озоново космічним запахом.
Він п’янив, він пах найтоншим захватом ніжності, коли весна вступає в повінь.
Цей хміль на тверезу голову був п’янкіший всякого схмеління.
Він пах наготою тіла.
І голизною бачення істинного.
Пах невідомістю ненаписаної сторінки
І ще не складених стосунків.
Пах чистотою вічності
І безкрайністю Неба.
Він пах, як не пахнуть всі меди і вина.
Він пах чарунком невинності і воскресіння.
Він пахнув свіжістю зорі.
Він пах, як першомить життя.
Він пах один, розквітлістю весни.
Любов’ю, що проміниться з пелюстя.
Він передавав усю її.
Вже все цвіте.
Цвітуть черешні, сливи, груші,
Вже перецвіли абрикоси,
Ліловими свічками цвіте мигдаль.
Облиті цвітом, мов магнієвим спалахом, білосяють вишні.
Розсуваючи ніч навкруг.
Такої ранньої весни ще не було.
Цвіте все враз.
Цвіте, як в юності.
Цвіте буйноцвіттям розкрилу молодості,
Цвіте, як лице в повноті Любові,
Цвіте в розповені Тепла, що зійшло на землю.
Нарцис один пах за все живе, що оживає.
Пах тонким кличем щойно прилетілих лебедів.
Срібним слідом по воді – до пари.
Пах смеркаючим щебетом гаїв.
Студеним струменем джерела у спеку.
Щемив передчуттям матіолового холоду.
Пах неминущістю нічого,
Пах покликом робити добро,
Пах чистою сльозою вічності.
Пахнув так, що аромат покою холодною плазмою озаряв мозок.
Пах ранковою прохолодою східсонця літом.
Молоком туману і першим пругом Світла.
Пах світанням світу.
Пробудженням із сну, де ти зустрів Любов.
Знайшов її кращою і прекраснішою,
Абсолютною – до всього.
Ліхтар нарциса променив аромат її ніжності.
Так само Бог вдихав аромат покою,
Коли створив відроджену людину [Буття 2:3]
Був сьомий день сухого голоду.
Колись скористаєтесь і оживите ви.