Політика

  ▪   Андрій Голуб

Партійний довгобуд

Фото: УНІАН
У перший рік існування головною загрозою монобільшості стали не так політичні опоненти, як внутрішні чвари. Якщо це не зміниться, то політсила президента знищить себе сама
Матеріал друкованого видання
№ 30 (662)
від 22 липня

У листопаді торік «Слуга народу» провела перший з’їзд у статусі правлячої партії. Уже тоді однією з головних тем стали прийдешні місцеві вибори. Обраний тим з’їздом лідер політсили Олександр Корнієнко запропонував формулу успіху в регіонах. Вона максимально проста: залучити «достойних кандидатів на місцях». Водночас Корнієнко додав, що це вдасться, якщо до виборів «не зірвемо свій рейтинг усім, чим ми його зриваємо». Загадкові формулювання лідера партії можна замінити конкретнішими: якщо рейтинг не знищать скандали, внутрішня боротьба, нерозбірливість у словах та діях.


«Скандали підвалюють рейтинг. Однак не обрушують. Є ж рейтинг 30%. Восени буде 40%», — оптимістично каже Корнієнко вже у вівторок 21 липня. Цього дня виповнюється рівно рік, відтоді як «Слуга народу» здобула без перебільшення історичну перемогу на парламентських виборах. Двоє очільників політсили — Корнієнко, а також голова парламентської фракції Давид Арахамія — зібрали журналістів для звіту про перший рік діяльності монобільшості.

 

Читайте також: Слуги і господарі


Перший рік партії біля керма найкраще символізує організація самого заходу. Ще за тиждень до знакової дати в інформаційних стрічках з’явився анонс. Журналістів закликали в КВЦ «Парковий» — улюблену локацію президента Володимира Зеленського, де тепер розмістився офіс «слуг» і Національна рада реформ під керівництвом Міхеїла Саакашвілі. Пообіцяли присутність, окрім лідерів партії та фракції, спікера Дмитра Разумкова, його заступника Руслана Стефанчука, голів комітетів та «неформальне спілкування без телекамер із представниками ЗМІ». Оголосили акредитацію на подію. Однак уже в п’ятницю 17 липня ці плани стали нездійсненними. Позачергову сесію парламенту призначили на той самий час, коли й мало відбуватися «неформальне спілкування». У підсумку Разумков скликав журналістів окремо в понеділок та навіть дозволив їм посидіти в кріслах депутатів. Арахамія і Корнієнко вийшли на брифінг у кулуарах парламенту днем пізніше. Решту від виконання представницької функції звільнили.


Символізм не в тому, що формально позафракційний Разумков та лідери «слуг» вийшли до журналістів окремо. Річ у безладі, плутанині та постійній імпровізації у виконанні представників політсили. Поки одні планують та оголошують захід у «Парковому», інші збирають позачергову сесію. Сьогодні зміни до Виборчого кодексу хочуть відкласти до осені, а завтра їх уже виносять на голосування. Кілька місяців б’ються за закон про гральний бізнес, а потім ухвалюють його із взаємовиключними нормами. Спочатку турборежим, а згодом не вистачає голосів для призначення міністрів. Колись лібертаріанці, а тепер ліберали та соціалісти.


Перелік можна продовжити. Це безладдя приносить чимало вигоди опозиціонерам різних ґатунків та «політичним експертам» у медіа. Щодо опозиції, то тільки недавня історія з витягнутим із законодавчого спаму мовним законопроектом Максима Бужанського додала залікових балів і «Європейській солідарності» як захисникам української, і ОПЗЖ як справжнім провідникам «русского мира». Щодо так званих експертів, то історія з окремим від партійців звітом Разумкова може дати поживу для пліток про демарш спікера на найближчі кілька місяців.

 

Читайте також: Рейтинги Зеленського падають так само, як раніше у Порошенка


Найбільша загроза для «Слуги народу» все ж не зовні, а у внутрішній «партійній демократії». Це словосполучення Корнієнко вживає, щоб пояснити чвари депутатів, які постійно стають публічними. Формулювання може змінюватися. Часто це називають «різними платформами всередині партії» абощо. Важливо, що в керівництві політсили завжди намагаються зобразити це як позитив, замість ефективно припиняти.


«Я думаю, що наші виборці вже до цього звикли. Оскільки високу підтримку далі мають і ті депутати, які скандалять, і керівництво та решта фракції, то, як наслідок, це непогане явище. Виборець отримує більше інформації. Якийсь умовний депутат Д, звинувачуючи відкрито керівництво фракції в чомусь, у цей момент інформує суспільство, що відбувається якесь призначення або є якась проблема. Для суспільства це позитив», — відповідає Корнієнко на запитання кореспондента Тижня. Однак зрештою навіть він визнає, що користі для політсили з того ніякої: «Чи є це розриванням фракції на частини? Певною мірою так. Із цим треба поступово справлятися».


Щоб далеко не шукати прикладів, можна розібрати останній випадок з умовним депутатом Д — назвімо його Олександр Дубінський. У середині липня він звинуватив голову фракції в корупції. Невдоволення Дубінського викликав провал голосування законопроекту про відставку директора НАБУ Артема Ситника. Публічно партія ніяк не відреагувала на випад депутата. Чи проводять внутрішню роботу й чи мають бодай якісь важелі впливу на нього — можна тільки припускати. Як видно з поведінки Дубінського, таких важелів немає, а отже, «розривання фракції на частини» триватиме.


Однак було б перебільшенням казати, що нинішній парламент геть неспроможний. Лідери «слуг», підсумовуючи свою діяльність, довго розповідають про різноманітні перемоги. Навіть якщо відсунути вбік інформацію із серії «кількість зустрічей з виборцями» та «кількість поданих депутатських запитів», то дещо залишається. Закон про ринок землі можна довго критикувати за деталі, але річ у тому, що попередники не спромоглися навіть на нинішній обмежений та відкладений у часі варіант. До того ж це була одна з непопулярних ініціатив серед виборців самих «слуг». Варто згадати й про реформу децентралізації, яку встигли довести бодай до проміжного результату в останній тиждень третьої сесії. Наприклад, нове районування не подобається багатьом, але без нього після 25 жовтня ми отримали б куди більше конфліктів між владою нових ОТГ та старих районів на місцях.

 

Читайте також: Переродження ілюзій


Звісно ж, навіть у таких рішеннях правляча партія не забуває про себе. Цю давню рису політиків «слуги» засвоїли найшвидше. Наприклад, до змін у Виборчий кодекс, що їх ухвалювали, зокрема у контексті децентралізації, додали норму про партійний поріг на виборах у громадах з населенням 10 тис. осіб і більше. У цьому місці минуле партії президента зустрічається з її майбутнім, про яке піде мова далі. Передусім слід пояснити про поріг. Це норма, за якою кожен охочий опинитися в місцевій раді має висуватися тільки від партії, якщо в громаді проживає понад 10 тис. населення. Таких громад більшість і чимало з них сільські. Фактично йдеться про цілковиту партизацію самоврядування в Україні, якої досі не було. Щоб пояснити причини такого рішення, слід повернутися в часі в 22 грудня 2019-го. Тоді у 86 ОТГ відбулися перші вибори, у яких брали участь і кандидати від «слуг». Результат виборів став красномовним сигналом правлячій партії. Самовисуванці перемогли з двократним відривом. Вони отримали майже 44% посад депутатів («слуги» тільки 25%) та 52 посади сільських і міських голів («слуги» — 24).


Партизація вигідна партії президента (й іншим партіям теж) з кількох причин. По-перше, достойні кандидати тепер будуть змушені приєднатися до політсили. Нехай і не всі стануть саме «слугами». По-друге, навіть якщо інша політсила й стане найчисленнішою в місцевій раді, то однопартійну більшість вона навряд чи сформує, а отже, буде змушена домовлятися. Самовисуванцям такі домовленості були б ні до чого. Так серед «слуг», вочевидь, збираються побороти кадровий голод, який проявляється у відсутності черги на вступ до партії, та отримати владу не лише в Києві.

 

Читайте також: У червоній зоні


Тим часом праймериз, нехай і в закритому для зовнішніх спостерігачів київському форматі, не збираються проводити в інших містах-мільйонниках. Києву взагалі готують окрему роль, і можна ризикнути з прогнозом, що саме тема закону про столицю стане однією з основних у парламенті восени. «Враховуючи особливий конституційний статус Києва, тут самоврядування регулюється окремим законом, ми можемо спробувати зробити тут пілотні речі, пов’язані із самоврядуванням та розвитком міста. Потім уже їх поширити на всю країну. Для цього треба змінити законодавство, тому вибори в Києві мають бути цікаві всій фракції», — розповідає Корнієнко. Відповідний проект закону вже навіть направили на аналіз у європейські інституції. Реформа децентралізації загалом теж незавершена. Досі остаточно не перерозподілені ресурси між районами та ОТГ, а головне — відсутні необхідні зміни до Конституції. Якщо «слуги» мають інстинкт самозбереження, то із цим тягнути не варто. Серед несподіванок — у правлячій партії анонсували законопроект про легалізацію зброї. Принаймні, за словами Арахамії, серед партійців тривають дискусії, «чи дозволити носити короткоствол на вулиці, чи лише зберігати його вдома».


Окрім усього, партійці «Слуги народу» матимуть ще одне завдання. Воно полягає в тому, щоб розвіяти сумніви в існуванні монобільшості фактично, а не лише на папері. Це важливо. Нинішній «духовний і практичний лідер» партії Володимир Зеленський зміг розпустити попередню Раду саме через відсутність коаліції на практиці. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.