Коли у травні десятки тисяч поляків вийшли мітингувати на знак протесту проти рішень уряду «Права і справедливості», хтось пояснював це як ознаку сильної опозиції. Із вуст представників керівної партії, навпаки, чути було закиди щодо небажання «Громадянської платформи» прийняти результати виборів, що відбулися за півроку до цього дійства — у жовтні 2015-го.
Так чи так, напередодні цих виборів про майбутню поразку тепер опозиційної «Громадянської платформи» (ГП) говорили як про цілком очевидний і майже доконаний факт. До втоми від тривалого правління однієї політсили (уряди ГП були при владі протягом останніх восьми років) додалися й інші фактори, як-от «касетний» скандал, а наступниця Дональда Туска, котрий довго був лідером партії та прем’єром, а на той час вирішив перебратися до Брюсселя, Ева Копач, очевидно, не дотягувала до свого попередника харизмою і лідерськими здібностями. «Усі знали, що ГП програє, та водночас більшість коментаторів вважала, що їй вистачить сил сформувати коаліцію з Польською селянською партією і, можливо, лівими, аби залишити «Право і справедливість» поза урядом. Утім, серйозним ударом по «Платформі» став програш Броніслава Коморовського на президентських виборах», — каже Войцех Шацький, керівник відділу політики аналітичного центру Polityka Insight.
Читайте також: Зрозуміти Польщу
Частина виборців ГП перейшла до ПіС, проте найбільше, за словами експерта, перекинулося до партії «Сучасна», яка потрапила до парламенту з четвертим після популістської «Кукіз’15» результатом. Уже після виборів ця політсила, ідеологом якої вважають Лешека Бальцеровича, набирала, за опитуваннями, навіть понад 20%. Утім, тепер потенціал молодої і ще не зовсім добре зорганізованої партії потроху згасає або ж потребує перезавантаження. Так, на думку аналітика, вона може стати хорошою опозиційною силою із 10–15% підтримки, яка входитиме до ширших коаліцій, хоч і не зміцніє так, щоб виявитися противагою ПіС. Після складних перших місяців після виборів, коли ГП й надалі втрачала підтримку, останні три дозволили їй знову відновити сили, і рейтинги партії почали потроху зростати. Голова партії Ґжеґож Схетина в інтерв’ю тижневику Do Rzeczy окреслив нове ідеологічне бачення політсили як «ліберально-консервативної», що багато аналітиків та оглядачів сприйняло за позитивний і потрібний крок, який допоміг би зробити ГП такою могутньою, щоб перемогти ПіС. Попри те що за ГП голосує більше тих, хто вважає себе «ліваками», а не правими, польське суспільство загалом у своїх електоральних симпатіях змістилося дещо праворуч (за опитуваннями CBOS, праві погляди переважають над лівими у співвідношенні 42% і 17%).
Про ймовірну спробу «одужання» ГП можна було б говорити ще кілька тижнів тому, якби її не перекреслив інцидент за участю заступника голови партії та мера Варшави Ганни Ґронкевич-Вальц.
Скандал, який кілька тижнів тому розгорівся з новою силою, насправді має давнє походження й пов’язаний із реприватизацією нерухомості в столиці. Згідно із законодавством (так званим декретом Берута, що й досі чинний) держава перебрала на себе 90% нерухомості довоєнної Варшави. Власники мають право звертатися до влади з проханням про довгострокову оренду нерухомості, котра колись їм належала, якщо це не суперечить теперішньому плануванню міського простору. А якщо суперечить, мають право просити компенсацію (така ситуація може виникнути, якщо відповідна будівля тепер виконує певні функції для міста, наприклад є школою). Як пише польське видання Polityka, найпопулярнішим способом повернути собі нерухомість було звернення про анулювання рішення комуністичної влади. Із відповідними документами зверталися до Міністерства інфраструктури, а відтак, уже маючи відповідне скасування, до мерії Варшави, аби та надала право довгострокової оренди. Якщо останнє було неможливим, то міська влада мала виплатити грошову компенсацію.
Від 1989 року Варшава повернула колишнім власникам у довгострокову оренду кілька тисяч будинків, так само до 2013-го було виплачено 500 млн злотих реституції.
Читайте також: По-сусідськи
Як пише видання, повернення нерухомості чи отримання натомість реституції стало прибутковим бізнесом для людей, не пов’язаних із попередніми власниками, а також адвокатів, що представляли їхні інтереси.
Першою гучні розслідування про такі порушення публікувала Gazeta Wyborcza. У квітні цього року з’явився матеріал, що мав би стати тривожним дзвінком для мера міста. Журналісти GW у матеріалі вказували на зв’язок між багаторічним керівником Варшавського бюро власності Якубом Рудницьким та адвокатом Робертом Новачиком, який для себе та своїх клієнтів повернув 50 адрес у Варшаві, зокрема будівлю вартістю 160 млн злотих біля Палацу культури. Після цієї справи Рудницький 2012 року пішов у відставку й зайнявся поверненням власності своєї родини. Як стверджують, воно теж мало незаконний характер.
Після аудиту Бюро управління нерухомістю Варшави Центральним антикорупційним бюро у квітні цього року почалися розмови про почате супроти кількох чиновників розслідування у справі про шахрайство під час проведення реституції в період головування в мерії Ганни Ґронкевич-Вальц. Критики звинувачують останню в тому, що вона багато років не звертала уваги на неправочинні дії, якими супроводжувалася реприватизація. Така ситуація зараз дуже зручна для політиків із ПіС, котрі прагнуть усунути мера від ГП з посади. На думку Войцеха Шацького, якщо Ганна Ґронкевич-Вальц урешті піде у відставку, то такий удар може означати смерть для ГП.
Реприватизаційний скандал не перший, який випав на долю ГП останніми роками. Доти серйозних ударів по репутації партійців завдав «касетний» скандал, який, утім, поки що вважають більш етичним, аніж корупційним. На плівках, які записували в кількох дорогих ресторанах Варшави протягом 2013–2014 років, можна почути членів тодішнього уряду та підприємців. Записи опублікував журнал Wprost уже тоді, коли вони мали «наслідки»: в одній із розмов міністр внутрішніх справ Бартломей Сенкевич і президент Нацбанку Польщі Марек Белька обговорювали можливість фінансування Нацбанком держборгу у випадку серйозної фінансової кризи, яка могла б настати, за словами Сенкевича, у випадку перемоги ПіС. Белька погодився зробити це за умови звільнення міністра фінансів Яцека Ростовського та зміни закону про Нацбанк. Коли діалог опублікували, обидві умови уже було виконано. Загалом під вогонь скандалу потрапили сім представників уряду ГП й тодішній маршалок Сейму, а також Радослав Сікорський, який на час створення записів був міністром закордонних справ.
Читайте також: Ян Пєкло: «Нам треба зосереджуватися на майбутньому, а не на історії»
Попри відносну зрілість (порівняно з іншими постсоціалістичними членами ЄС) польського парламентаризму, йому й досі бракує нових облич та достойної зміни нинішнім елітам. Ідеологію ГП і ПіС усе ще формують політики, виховані ПНР. «Сучасній» вдалося зіграти на своїй новизні (попри тісний ідеологічний зв’язок із Лешеком Бальцеровичем), проте їй забракло сили створити сильну й довговічну структуру. «Сучасна» була швидше партією для втечі із ГП тих, хто відчував слабкість останньої. Щодо перспектив ГП, то деякі аналітики говорять про молоді обличчя політсили, як-от мер Познані Яцек Яськовяк, колишній заступник міністра закордонних справ Рафал Тшасковський чи депутатка Аґнешка Помаська. Утім, їхнє ідеологічне бачення відрізняється від того курсу, який зараз обрала ГП: воно більше схиляється вліво. І деякі аналітики сприймають їх разом із найвідомішим мером Польщі Робертом Бедронем як надію на створення майбутньої лівої чи ліволіберальної партії нового зразка, адже всі вони є представниками нового покоління політиків (Тшасковський, наприклад, перекладав і роздавав листівки для «Солідарності», будучи ще старшокласником, тобто фактично не стикався з ПНР безпосередньо). Утім, ці обличчя — обіцянка радше не найближчого політичного майбутнього.
А поки що чи то «новий» курс теперішнього голови партії Ґжеґожа Схетини, чи то його бажання усунути внутрішню опозицію спричинилися до скандалів усередині партії. Наприкінці липня з неї було виключено трьох поважних членів: екс-мера Вроцлава Станіслава Гусковського, колишнього голову структур ГП у Нижній Силезії Яцека Протасевича та в минулому депутата Європарламенту Маріуша Камінського. Схетина закликав забрати в них партквитки через начебто творення «негативного образу партії». Насправді найбільшим фактором тут було неприйняття його позицій представниками ГП в Нижній Силезії, де він підкилимно домовлявся про спільну з ПіС коаліцію в місцевому сеймику.
Утім, проти рішення виключити цих трьох депутатів голосували тільки Ева Копач та Богдан Борусевич (проти позбавлення членства Гусковського окрім них віддав свій голос іще й Тшасковський). Саме Копач і нині є важливою противагою для Схетини в партії. Вона фактично представляє групу Туска, і, як писав оглядач польського видання Wsieci Станіслав Янецький, обоє намагаються усіма можливими методами політично знищити Схетину. Медійник стверджує, що в Брюсселі підмовляють політиків, бізнесменів та представників ЗМІ, аби ті своїми діями тисли на Схетину, щоб він подав у відставку. Туск просить, аби його залучали до всіх справ партії, щоб таким чином злити теперішнього голову, підштовхуючи його до нових помилок. Тобто, на думку оглядача, Схетина має бачитися лише тимчасовим лідером.
Саме ці два табори і представляють сьогодні найбільші групи впливу в партії. У них ідеологічно різне бачення її розвитку: для Схетини воно ліберально-консервативне, для Туска та Копач — більш ліве, соціал-демократичне. Обидві сторони можуть мати рацію, адже занадто сильний поворот праворуч, не виключено, позбавить партію її сталого лівоцентристського електорату; водночас помірковані християнсько-демократичні ідеї заохочуватимуть тих, хто ще не визначився з вибором, і відповідатимуть запитам польського суспільства, які останнім часом стали дещо правішими.