Він сподівається на те, що законодавче рішення про створення такого фонду буде ухвалене протягом року. Потім фонд поповнюватиметься за рахунок профіциту бюджету Південної Кореї, а також пожертв від приватних осіб, як громадян Південної Кореї, так й іноземців. Питання про внесення коштів інших держав, зацікавлених у об’єднанні, залишається наразі відкритим.
Як вважає міністр Ю Ву Ік, ймовірність зустрічі та проведення переговорів між президентом Південної Кореї Лі Мен Баком і північнокорейським лідером Кім Чен Іром є низькою. Хоча, на його думку, «зустріч на вищому рівні між лідерами двох Корей була б дуже вагомою та ефективною подією. Але у нас на сьогодні немає жодних конкретних планів щодо цього питання».
Як наголосив сам президент Лі Мен Бак: «Міжкорейський саміт має бути в змозі виразно сприяти забезпеченню миру та стабільності на Корейському півострові. Я повинен також мати можливість рухатися вперед у напрямі економічної співпраці між Півднем і Північчю. Я не збираюся взагалі проводити зустріч з Кім Чен Іром виключно в політичних цілях. Налагоджуємо контакти між Північчю і Півднем та зі Сполученими Штатами. Якщо вони виявляться позитивними і ми зможемо констатувати, що північні корейці щирі, то у нас з’явиться можливість перезапустити шестисторонні переговори».
Ініціатива створення фонду знайшла підтримку з боку президента Лі Мен Бака, який запропонував піти далі і запровадити спеціальний «податок на об'єднання» за прикладом ФРН. Передбчається, що мінімальний розмір фонду становитиме $50 млрд. Однак? якщо процес об'єднання затягнеться більш ніж на 30 років, то ціна об’єднання може значно зрости, сягнувши $5 трлн, що у кілька разів більше, ніж вартість возз'єднання ФРН і НДР.
Водночас варто згадати, що відносини між двома державами Корейського півострова залишаються більш ніж напруженими з часів Корейської війни 1950–1953 років. А мирний договір між ними й досі не укладено. Комуністична Північна Корея з постійною регулярністю провокує різноманітні загострення відносин з метою вирішення своїх внутрішньополітичних проблем.
Цього року бюджет Південної Кореї сягнув $270 млрд, а профіцит бюджету становив $4 млрд. А отже, ці «зайві» $4 млрд цілком могли б бути вже перерахованими до згаданого фонду.
Хоча вже зараз можна поставити під сумнів те, чи може у випадку об’єднання КНДР і Південної Кореї бути застосована німецька модель, котра успішно пройшла випробування при об’єднанні ФРН і НДР. Адже за всіх своїх економічних недоліків НДР не дійшла до такого стану, в якому нині перебуває Північна Корея.
На сьогодні економіка Північної Кореї майже у 40 разів менша, ніж економіка Південної Кореї. КНДР вдалося хоч якось утриматися на плаву завдяки шантажистській політиці щодо світової спільноти, коли, починаючи з середини 1990-х років, Пхеньян виживав виключно за рахунок зовнішніх подачок.
Так що це? Чи не сигнал про можливе об’єднання Південної Кореї і КНДР? Ідея створення такого фонду цілком на часі. Особливо, якщо взяти до уваги те, які колосальні витрати чекають на Південну Корею в разі об’єднання з КНДР. У тому, що вони зрештою об'єднаються, сумніватися не доводиться, тому що режим на Півночі близький до колапсу. І брак продовольства на Півночі є кращим тому доказом.
Адже, попри те, що Кім Чен Ір пообіцяв північно-корейському народу забезпечити сите життя до 2012 року, тобто до 100-річчя від дня народження його батька і засновника Північнокорейської держави Кім Ір Сена, цього явно не буде А за даними ООН, у 2011-му КНДР відчувався гострий брак продовольства (у 700 тис. т), і чверть населення Північної Кореї змушена голодувати.
Чи відбудеться взагалі об'єднання двох Корей? Коли це може статися? І чи потрібно воно взагалі? Це вічні запитання на тему, дуже болючу не лише для корейців. Раніше з’являлися експертні твердження, що без великої війни об'єднання не відбудеться. Тому що нинішній комуністичний уряд і зомбована більша частина населення нібито без бою не здадуться. Але досвід падіння диктаторського режиму Муаммара Каддафі в Лівії наочно доводить, що пограбований народ не збирається захищати того, хто позбавив його майбутнього.
Президент Південної Кореї Лі Мен Бак запропонував триетапний план поглинання Півночі: 1) денуклеаризація(відмова від ядерної зброї) і встановлення миру на Корейському півострові, адже нині обидві Кореї перебувають у стані війни; 2) створення єдиного економічного простору на взаємовигідних умовах; 3) створення суспільства національної єдності.
Хоча можливі й інші варіанти. Які, до речі, не виключають можливості поглинання Північної Кореї Китаєм. Подібний сценарій розвитку подій не виглядає зовсім фантастичним. Наприклад, в Китаї побачать, що за якийсь час об’єднання КНДР і Південної Кореї може-таки перетворитися на реальність. Тоді китайське керівництво за допомогою своїх численних агентів у Північній Кореї провокує масові заворушення голодних жителів КНДР. Пекін обвинувачує у цьому Захід і під приводом збереження суверенітету Північної Кореї, на прохання одного із правлячих там на той час представників династії Кімів, вводить в КНДР свої війська. Звичайно, як це буде заявлено, лише тимчасово. Після чого північна частина Кореї буде безповоротно втрачена для Сеула.
Така можливість підтверджується тим фактом, що на початку 2000-х років Піднебесна проводила наукову кампанію, метою якої було довести, що Королівство Когурьо, яке існувало на території Північної Кореї, було частиною Китаю, а не окремою державою. Важко, звичайно, сказати, до чого вони вели і чого хотіли насправді, але не виключено, що йшлося про забезпечення перспектив підпорядкувати собі Північну Корею, послуговуючись тим історичним фактом, що Королівство Когурьо простягалося на території нинішньої КНДР. Бо, як відомо, земля у Китаї на вагу золота. Так що в разі відмови Південної Кореї від інтеграції з КНДР китайці цілком здатні обернути цю ситуацію на свою користь. У випадку втілення такого сценарію північні корейці навряд чи чинитимуть великий спротив. Адже завдяки комуністичній владі Кім Чен Іра життя перебіжчикам з Північної Кореї в Китаї видається просто райським.
Цікаво, що в експертному середовищі висловлюються й інші думки. Так, дехто з таких експертів вважає, що, може, обом Кореям взагалі краще відмовитися від ідеї возз'єднання? Адже з 1948 року ці держави існують цілком незалежно одна від одної. І за 60 років ці країни мали різні шляхи розвитку. А у світі є держави, культурно споріднені (Німеччина –Австрія, Індія –Бангладеш, США –Канада, Франція –Фр. Швейцарія –Валлонія), але вони не прагнуть возз'єднатися. І наскільки це взагалі можливо ідеологічно? Особливо для КНДР, тоталітарної східної деспотії, чия ідеологія незмінна з 1950-х, і незрозуміло, за яких умов вона може бути модифікована.
Хоча загалом комуністична ідеологія династії Кімів давно вже перестала бути головним чинником для репресивного режиму. Пхеньян прагне максимізувати зовнішню допомогу, не ставлячи при цьому під загрозу внутрішньополітичну стабільність. А Сеул намагається відкуповуватися від проблем, але при цьому не готовий платити забагато. На цьому тримається основна стратегія сторін, якої вони постійно дотримуються останнім часом.
Нині головна проблема полягає в тому, що насправді реального об'єднання не хоче ніхто. Точніше, є сили, які його хочуть, але не вони задають тон у двох Кореях і не в змозі хоч якось вплинути на ситуацію. Найімовірніше, головна проблема криється у внутрішній ситуації в обох Кореях. І кожна зі сторін готова об’єднуватись шляхом поглинання іншої, і аж ніяк не готова до того, що саме вона може бути поглинутою своїм сусідом.
У той час, коли у Північній Кореї править Кім Чен Ір, таке об’єднання є сумнівним. Напевно, це мало б бути спочатку не об’єднання, а укладення договору в інтересах обох сторін. Який би зрештою привів до нормалізації відносин двох окремих Корей, а також нормалізації взаємин між урядами, політиками, чиновниками, і пересічними громадянами.
Адже без кардинальної зміни влади в Пхеньяні, приходу до неї нових людей, котрі частково хоча б були готовими переглянути минуле, об’єднання проглядається лише у віддаленому майбутньому. Але те, що до нього Південна Корея готується заздалегідь, є значним позитивом. Оскільки в такому разі можна буде уникнути політичного та економічного колапсу в разі падіння комуністичного режиму в КНДР та унеможливити хаос, який може виникнути, якщо таке дійсно в найближчій перспективі відбудеться.
Уже минув 61 рік, як була зроблена спроба об'єднати Корею. До неї готувалися обидві частини країни, розколотої 1945-го колишніми союзниками – СРСР і США. Перший час сподівання Пхеньяна і Сеула на об'єднання батьківщини ґрунтувалися виключно на використанні військової сили (своєї або союзників). У червні 1950 року війну почала Північ, але за допомогою військ ООН Півдню вдалося завдати нищівного контрудару. Якби не військове втручання комуністичного Китаю та СРСР, то об'єднання Кореї відбулося б під владою Півдня вже в січні 1951-го. Після цих трагічних подій, які коштували корейському народу не менше 4 млн життів, за об'єднання країни військовою силою більше ніхто не виступає.
Чи можливе мирне об'єднання двох Корей? За нинішніх умов воно є нереальним з кількох причин, насамперед через небажання керівництва в Пхеньяні і Сеулі ділитися владою з суперником. Є також і стійке побоювання сусідів по регіону втратити свій винятковий вплив на одну із двох Корей. Китай і Росія не хочуть об'єднання Півдня з Північчю, оскільки будуть порушені їхні економічні та стратегічні інтереси на Півночі.
Але, якщо уявити собі гіпотетично, що об’єднання Корей відбудеться ще за президентства Барака Обами, то він би міг записати це собі у плюс. Як, утім, і значна частина японських лідерів. Мовляв, це наш тиск на КНДР спрацював, і таким чином межі вільного світу розширились. За цих обставин, хоча японці й побоюються потужності єдиної Кореї, але вона зможе використати її лише через кілька десятиліть – усі зусилля будуть спрямовані на відбудову Півночі.
Але це все виглядає так теоретично. Тепер же цілком можна говорити, що Південна Корея робить спробу вийти з безвихідної конфронтації, де обидві Кореї перебували останнім часом. І як наголосив Ян Му-Джін, професор Університету з досліджень Північної Кореї в Сеулі: «Якщо колишній президент Но Му Хен дотримувався принципів, то нинішній є прагматиком, який зосереджений на результатах. Адміністрація Лі Мен Бака прагнула обробляти Північну Корею через конфронтаційний підхід в останні три з половиною роки, але це не спрацювало, отже, тепер Лі Мен Бак спробує поліпшити відносини, вдавшись до більш гнучкого підходу».