Переселенці з Криму та Донбасу за останні роки вимушено стали членами нових громад. Соціологія показує, що з часом вони все глибше у них інтегруються і мають вищий рівень довіри до місцевих інституцій, ніж до центральних. Утім водночас, за нинішнім законодавством, внутрішньо переміщені особи (ВПО) не можуть обирати місцеву владу, поки не зареєструються у нових громадах. Активісти наполягають, що переселенці мають отримати право впливати на політичну ситуацію на локальному рівні.
Міжнародна фундація виборчих систем (IFES) спільно з Громадським холдингом «ГРУПА ВПЛИВУ» оприлюднила результати соціологічного дослідження щодо політичних вподобань та настроїв внутрішньо переміщених осіб. Компанія GfK Ukraine опитала понад 2 тис. ВПО. Опитування відбулося у січні-лютому, проте його результати презентували тільки зараз. Попереднє дослідження проводилося за рік до того і лягло в основу законопроекту №6240, який дозволяє ВПО голосувати на місцевих виборах та за мажоритарних кандидатів на парламентських виборах. Наступне заплановане на грудень, і дослідники сподіваються, що воно засвідчить результати інформаційної кампанії серед переселенців щодо їхніх виборчих прав, яку активно проводили у 2018 році.
Довіра до інституцій і політиків
У переселенців запитали, чи знайомі вони з роботою різних державних інституцій. Стабільно популярними залишилися Верховна Рада і Кабінет міністрів – 52% та 51% ствердних відповідей. На третьому місці Міністерство соціальної політики – 47%, вочевидь, тому, що безпосередньо воно опікується ВПО.
Читайте також: Вибори в "ЛДНР": трагіфарс
Трохи менше переселенцям відомо про роботу місцевого самоврядування (41%), обласних (36%) та районних (34%) державних адміністрацій. Порівняно з попереднім роком, зріс інтерес до місцевих судів – 28% проти 18%, Національного антикорупційного бюро (НАБУ) – 28% проти 20%, Нацагентства з питань запобігання корупції (НАЗК) – 22% проти 15%. І найменш популярними є Центральна виборча комісія (ЦВК) та Державний реєстр виборців (ДРВ) – тільки 20% та 18% опитаних відомо про їх роботу.
«Вони (переселенці – Ред.) здебільшого не розуміють, як працює Державний реєстр виборців, хоч ця інституція важлива для них, бо забезпечує їхні виборчі права. Для нас це означає, що треба докласти певних зусиль, щоб ВПО були краще обізнані про діяльність цієї інституції», – прокоментував директор з моніторингу, оцінки та досліджень IFES Ракеш Шарма.
Найбільшу довіру опитані висловили саме до місцевого самоврядування – 39%. Але й недовіра також висока – 45%, хоч цей показник і найнижчий з усіх пунктів. За рік зросла довіра до НАЗК – 36% проти 26%. Найменше довіряють парламенту – 11% довіри і 80% недовіри – та Кабміну – 14% довіри і 75% недовіри. У ЦВК також невтішні цифри – 18% довіряють і 66% ні.
«Загалом у місцевої та регіональної влади рівень довіри вищий, це та закономірність, яка повторюється у загальних соціологічних дослідженнях серед населення України», – зазначив Шарма.
Для порівняння наведемо результати загальнонаціонального дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, проведеного приблизно в той самий час – у грудні 2017-го. За його даними, Верховній Раді довіряли 9% українців і не довіряли 85%, уряду довіряли 14% і не довіряли 79%. Місцеве самоврядування отримало 38% довіри і 50% недовіри. Як бачимо, дані справді корелюють.
Довіра до політиків серед переселенців також дуже низька, і немає жодної персони, яка б вирізнялася на фоні інших. Навпаки – більшість категорична у своїй недовірі. Президентові Петру Порошенку і прем’єр-міністру Володимиру Гройсману довіряють по 12% опитаних і не довіряють по 75%. У Юрія Бойка 11% довіри і 71% недовіри, у Юлії Тимошенко 9% довіри і 77% недовіри.
Щодо регіонального розподілу, то Порошенка частіше підтримують у Києві та Харкові, Гройсмана – у центральних областях, Дніпрі та західних регіонах. У Бойка – в Дніпрі та центральній частині України, на Донбасі показник невисокий – 10%. У Тимошенко рейтинг рівномірно низький у всіх регіонах – 6-9%.
У згаданому загальноукраїнському опитуванні Порошенко отримав майже 16% довіри і 78% недовіри, Гройсман – 18% довіри і 74% недовіри, Бойко – 15% довіри і 73% недовіри, Тимошенко – 19% довіри і 72% недовіри. Цифри майже ідентичні з даними щодо переселенців, відрізняється лише ставлення до Тимошенко – ВПО довіряють їй ще менше, ніж основна маса українців.
«Тож загалом переселенці не довіряють політикам, і ми можемо побачити, що рівень досягнень політиків не відповідає очікуванням. Можливо, це специфічно для ВПО, але вони не бачать зацікавленості з боку основних політиків у тому, щоб дбати про питання, які цікавлять переселенців», – прокоментував Шарма.
Читайте також: Ремонт на ходу
Більшість ВПО (63%) погодилися з твердженням, що їхня участь у виборах не змінить ситуацію. Тих, хто вірить у свій вплив, за рік стало менше на 15%. Лише 33% згодні з тим, що вибори дають можливість таким, як вони, впливати на прийняття рішень у країні, 58% із цим не згодні.
Як пояснює Ракеш Шарма, саме зневіра у можливість власного впливу породжує недовіру до політиків. Також ставлення до виборів впливає на те, чи братимуть переселенці у них участь.
Інформування про виборчі процеси
Здебільшого переселенці знають, коли і куди їм треба піти, щоб проголосувати, хто може бути кандидатом та як визначають переможців, де взяти інформацію про партії. Низьким залишається лише рівень обізнаності про законодавчі зміни щодо права голосу ВПО та процедуру зміни місця голосування. Не більше 25% опитаних мають достатньо інформації, майже 56% потребують більше даних.
За словами Шарми, такі низькі результати свідчать про те, що потрібно більше освітніх ініціатив для переселенців щодо того, як їм взяти участь у виборах.
Є певний прогрес в обізнаності щодо того, за якою виборчою системою в Україні обирають депутатів парламенту: у 2017 році змішану систему правильно визначили 35% опитаних, у 2018 – 43%. «Це прогрес для нас, бо якщо ВПО знають, як обираються парламентарі, то вони більш зацікавлені взяти участь у виборчому процесі», – каже Шарма.
16% опитаних дуже ймовірно візьмуть участь у наступних національних виборах, живучи у новій громаді, 32% – скоріше візьмуть. При цьому найбільше охочих точно прийти на вибори – на заході (33%), у Києві (32%) та в центрі (33%). Найменш активні ВПО у Донецькій, Луганській та Харківській областях – 11-15%. За словами Шарми, їхню низьку залученість до громадського життя підтверджують дані щодо інших питань.
Інтегрованість у нові громади
Більше половини опитаних – 62% – зазначили, що інтегрувалися у нову громаду, цей показник за рік зріс на 3%. До того ж, 40% переселенців назвали себе активними членами своїх громад. Водночас 48% сказали, що все ж сильніше прив’язані до місця, де жили до початку конфлікту. За словами Шарми, чим більш інтегрованою почувається особа, тим більше готова брати участь у виборах і житті суспільства.
У людей, які планують брати участь у загальнонаціональних виборах, запитали, де б вони хотіли проголосувати: у спільноті, де вони живуть зараз, чи в спільноті, з якої вони походять. Більшість хотіла б проголосувати там, де зараз живе (69%).
Думки респондентів розділилися щодо важливості голосування на місцевих виборах: 46% вважають участь у них важливою, 41% – неважливою.
Крім того, у 2018 році майже 46% опитаних згодні проголосувати на місцевих виборах у громадах, де живуть зараз, і 16% хотіли б проголосувати у спільнотах, із яких походять. «Це показує, що ВПО більше занурені у спільноти, в яких живуть зараз, ніж у спільноти, з яких походять», – коментує Шарма.
Водночас, абсолютна більшість не готова йти на жертви, щоб реалізувати своє виборче право в нових громадах. Найбільше з них – 79% – не готові втратити статус переселенця та пов’язані з ним економічні вигоди, 69% не хочуть мати труднощі при перетині лінії розмежування з новою «пропискою». Тільки 16% готові втратити право голосу на майбутніх виборах української влади на тимчасово окупованих територіях, 63% не готові це зробити.
Усе більше переселенців хочуть у майбутньому лишитися жити в нових громадах (33%), за рік їх стало більше на 5%. І на 16% поменшало тих, хто хоче повернутися в колишній дім, якщо ситуація там покращиться – таких 31%. За словами Шарми, зменшення пов’язане з тим, що ті, хто хотів повернутися, уже зробили це.
Виборчі права переселенців
В основу законопроекту №6240 лягло дослідження «ГРУПИ ВПЛИВУ» 2016 року, під час якого з’ясувалося, що переселенці не можуть змінити реєстрацію місця проживання для отримання виборчих прав з низки причин. Серед них – підвищений ризик перетину лінії розмежування з новою реєстрацією, ризик втрати майна на окупованій території, необхідність ментального і формального зв’язку з окупованими територіями. Тому автори законопроекту пропонують дати можливість переселенцям та іншим мобільним громадянам змінювати виборчу адресу без зміни реєстрації місця проживання (детальніше: Побачити невидимих виборців).
«Ми не повинні ставити людей перед вибором відвідання рідних на окупованих територіях або голосуванням, повноцінною реалізацією виборчих прав за місцем фактичного проживання і майном на окупованих територіях. А частина людей висловлювала бажання брати участь у рамках мирного процесу в майбутніх виборах на Донбасі, для чого теж потрібно зберігати реєстрацію в паспорті», – зазначила керівниця «ГРУПИ ВПЛИВУ» Тетяна Дурнєва.
За її словами, дані дослідження підтвердили, що механізм, закладений у законопроекті, відповідає потребам переселенців.
«Щодо політичних позицій, рівня довіри до політиків, то ці дані руйнують міфи про те, що ВПО є небезпечним електоратом або тією електоральною групою, яка кардинально змінить політичні розклади у певних округах. Натомість ці дослідження показують, що ВПО відображають власне позиції мешканців тих громад, до яких вони переселилися. Більше того, ці люди справді планують лишатися у громадах, до яких переселилися, і це відповідь на твердження, що переселенці у цих громадах тимчасово, оберуть владу і поїдуть до себе додому. Це також був потужний аргумент проти надання права голосу ВПО», – каже експертка.
Нагадаємо, що для волевиявлення на загальнонаціональних (не місцевих) виборах переселенці, трудові мігранти тощо можуть змінити місце голосування. Для цього необхідно звернутися до органу ведення ДРВ із документом, який підтверджує таку потребу: договір оренди, довідка з роботи тощо. Водночас для ВПО із Криму та Донбасу цю процедуру спростили – їм буде достатньо лише паспорта із відповідною реєстрацією (детальніше: Невидимий електорат).