Павєл Ходорковській був сином найбагатшої людини Росії – власника четвертої найбільшої нафтової компанії у світі, нині – головного політичного в’язня Росії й особистого ворога Владіміра Путіна Міхаіла Ходорковского. Після арешту останнього він живе у Нью-Йорку. В США Павєл залишився з дружиною і донькою після навчання. 27-річний хлопець продовжує справи фонду «Открытая Россия», спрямовані на розвиток громадянського суспільства в РФ. Створив компанію, яка впроваджує енергозберігаючі, під’єднані до інтернету електролічильники. Симпатизує опозиції, відвідує всі акції «Стратегии-31» у Нью-Йорку. Незважаючи на заклики, не повертається до Росії, щоб не стати ще одним заручником у справі батька.
У. Т.: Міхаіла Ходорковского в Росії сьогодні вважають моральним авторитетом. Коли його заарештували у 2003-му, більшість була одностайною: «Олігарх, багато вкрав, правильно, що посадили». Чому громадська думка так категорично змінилася відтоді?
– Я брав участь у програмі «НТВшники», наприкінці якої проводилося опитування: 63% присутніх відповіли, що Ходорковского треба випустити на волю негайно, 14% – звільнити, якщо він визнає провину. Чверть аудиторії зійшлася на тому, що батько сидить заслужено. Такий результат діаметрально протилежний опитуванням 10-річної давності.
Справа насамперед у часі. 10 років потому багато хто просто не пригадує, ким Ходорковскій був до арешту. Раніше казали: «Ходорковского затримали з політичних мотивів, але… але він олігарх, найбагатша людина Росії». Ходорковскій перейшов до категорії політв’язня, понад те, в’язня сумління, яким його визнала Amnesty International. Громадську думку змінила абсурдність звинувачень під час другого процесу. І в першій справі докази не витримували критики. «Оптимізація податкових схем», «корпоративне оподаткування» багатьох заплутували. Дурість другої стала очевидною.
У. Т.: У чому полягає ця абсурдність?
– Ходорковского і Лєбєдєва звинуватили в тому, що вони фізично вкрали 320 млн т нафти. Це весь обсяг чорного золота, видобутий ЮКОСом і його дочірніми компаніями за термін, вказаний і в першому, і в другому звинуваченнях. Їм закидають те, що вони вкрали нафту, за недоплату податків з продажу якої вони вже відбули термін. Як можна було недоплачували податки за вкрадений товар? Та й обсяг нереальний. Батько наводить приклад: якщо 320 млн т завантажити в потяг, то рухомий склад кілька разів обігне земну кулю по екватору. Стільки сировини не можна ані продати на сторону, ані сховати, ані переправити. Крім того, товарними потягами переправляється незначна частка чорного золота. Більшість надходить трубопроводом, що належить компанії «Транснефть». Кожна крапля сировини в трубі підзвітна. Суд відмовив долучити до справи документи від «Транснефти», які підтвердили б, що нафту справді закачали, а потім розподілили серед споживачів. Він розумів: така доказова база знищила б звинувачення. Окрім того, в справі є формулювання на кшталт «переведення нафти на баланс», але привласнити фізичні продукти фактично неможливо, адже це не віртуальна акція, а конкретний об’єм рідини. Будь-кому, хто поверхово ознайомлюється зі справою, зрозуміло, що все шито білими нитками.
Відіграло роль і те, що процес був відкритим: люди мали змогу відвідати судове засідання й на власні вуха почути цю маячну. Туди приходили лідери громадської думки: відомі ведучі, актори, опозиційні лідери. Вони описували свої враження у блогах, Twitter, Facebook, давали інтерв’ю. Так розширилося коло людей, які дізналися про хід справи.
У. Т.: Коли і за яких умов Міхаіл Ходорковскій може вийте на волю?
– Батько прийняв два важливі рішення: не подавати прохання про умовно-дострокове звільнення, щоб не гаяти ані власного часу, ані часу своїх адвокатів, а також щоб не давати зайвого приводу для сподівань родині. Адміністрація колонії щопівроку висуває проти нього новий позов за найменші дрібниці з єдиною метою: не допустити умовно-дострокового звільнення. Ситуація в Читі (де в СІЗО у травні 2010 року Міхаіл Ходорковскій оголосив безстрокове голодування. – Ред.) засвідчила, що є принципова позиція: не випускати Ходорковского за будь-яких обставин.
Утім, сталися певні зміни в законодавстві щодо економічних злочинів. Завдяки цьому батькові та його партнерові Платону Лєбєдєву зменшили термін з 13 до 11 років Тож він має вийти на волю наприкінці 2014-го. Звісно, ми вимагаємо його негайного звільнення. Але на це годі сподіватися.
Я сподіваюся на зміни в російському суспільстві. Полегшення законодавства – частково реакція держави на негатив після справ Pussy Riot, Таісіі Осіповой, арешту людей, які були на Болотній площі, які шкодять іміджу пунітського режиму. Врешті, влада хоче продемонструвати, що російська судова гілка функціонує не так вже й погано.
У. Т.: За що вашого батька посадили насправді?
– Через фінансування опозиції та бажання відібрати компанію. Путіна переконали, що Ходорковскій становить загрозу: хоче скупити Думу і мітить у прем’єри. Ув’язнення спростило атаку на ЮКОС – вимушене банкрутство, продаж та інтеграцію в «Роснефть».
У. Т.: Звідки така наївність у жорсткого і прагматичного менеджера, як характеризують Ходорковского?
– Він не сумнівався, що виграє процес, якщо той буде чесним. Вважав, що Росія пройшла точку неповернення і закони діють. Нині батько зізнається, що помилився, що йому забракло мудрості в безвихідній ситуації.
Щодо людей, які виявилися на боці опонентів, то звинувачувати можна багатьох. Ініціатори процесу – Ігорь Сєчін (нині президент державної нафтової компанії «Роснефть», на той час помічник президента. – Ред.) і Путін. Останній також через особисту неприязнь після зустрічі, на якій президент особисто просив батька не фінансувати опозицію. Але той не вважав, що глава держави має не це право. Йшлося про припинення фінансування Компартії. Особисто батько не давав гроші КПРФ, але комуністів підтримував один із менеджерів ЮКОСу. Тож припиняти фінансування не належало до компетенції Ходорковского. Путін сприйняв таке пояснення як непослух, адже в його структурі підлеглі не можуть мати власних політичних поглядів.
У. Т.: Якою була непублічна реакція інших олігархів на арешт Ходорковского? Це ж доволі невелике коло осіб. Чи намагався хтось підтримати родину? Чи збереглися зв’язки з людьми, які мали хороші стосунки з батьком, але залишилися на верхівці системи?
– Я був надто юним, тому особисто знав небагатьох. Із деким випадало вечеряти. На тому і все. Родині й далі допомагають партнери батька. Це невелика група людей. Бабуся дуже чітко констатує: після арешту на свята й зустрічі однокласників почало приїздити все менше й менше. Невеличке коло тих, хто цінував його завдяки речам, не пов’язаним із бізнесом. Знаєте, під час першої справи Російському союзу промисловців і підприємців не раз випадала можливість допомогти, починаючи від надання свідчень у суді до тиску на владу. Геть для всіх бізнесменів були очевидні абсурдність звинувачень і вибірковість правосуддя. Усі займалися оптимізацією податків відповідно до законодавства. Вони могли стати на захист батька. Через страх втратити капітали цього ніхто не зробив.
У.Т.: Якщо ваш батько невинний і став жертвою системи, то як ви поясните те, що населення підтримало арешт і негативно сприймало мільярдера Ходорковского?
– То було лише перше десятиліття існування капіталістичної системи. Пострадянським людям важко повірити, що хтось міг заробити лише завдяки винятковим підприємницьким якостям. Запущена державою ідея про те, що олігарх – це ворог, від якого треба захистити населення, зрезонувала, зокрема серед тих, хто не знаходив собі місця в системі. Віддам належне, останнім часом у Росії піднімалися соціальні виплати, зростав добробут, чимало хто добре заробляв. Тож думка про те, що «хтось обкрадає Росію», сприймається не так гостро.
У. Т.: Вам не здається, що в населення Росії та й України є чимало підстав думати, що олігархи таки обікрали країну? Хоча ті, хто заробив перші мільйони в 1990-ті, кажуть, що не порушували законів, бо їх просто не було. Хіба бізнес вашого батька був кришталево чистим?
– Найбільша претензія до ЮКОСу полягала в тому, що його придбали за безцінь: заплачені кошти не відповідали капіталізації. Треба зрозуміти, на який ризик ішов батько з партнерами, щоб долучитися до нафтового бізнесу. У 1996-му вони на заставному аукціоні купили ЮКОС за $350 млн. На той час компанія мала $2 млрд боргу, зокрема $900 млн із зарплати. Держава була банкрутом і жодних гарантій давати не могла. ЮКОС можна було продати іноземцям, але Росія не хотіла віддавати комусь із іноземців доступ до природних ресурсів. Ті, своєю чергою, остерігалися йти на такий ризик у політично нестабільній країні. Батько ж наважився, витягнув підприємство з боргової ями. Коли зважити, що ЮКОС став четвертою найбагатшою нафтовою компанією у світі, то його стартова ціна справді невелика.
У. Т.: Гадаєте, Путін боїться вашого батька?
– Звісно, інакше він не тримав би його за ґратами. У Путіна два рівнозначних фактори страху щодо Ходорковского. Він вважає, що на волі той стане об’єднавчою фігурою для опозиції. Батько хоча й перебуває у в’язниці, проте більшу частину свого часу присвячує діалогу з усіма опозиційними лідерами, намагається сформулювати й описати прийнятний шлях розвитку Росії, щоб та перестала бути регресивною автократією. Крім того, люди, причетні до справи, як-от Сєчін і його команда, котрі отримали ЮКОС, бояться, що на волі Ходорковскій зможе вплинути на результат справ інших акціонерів компанії, які розглядаються європейськими судами. Це справи в Енергетичній хартії, Європейському суді з прав людини. Також це стосується багатомільйонних і багатомільярдних позовів проти «Роснефти» і РФ в інших інституціях.
У. Т: 2013-го виповниться 10 років від моменту арешту вашого батька. На Заході весь час говорять про несправедливість вироку, про політичні мотиви, але, вочевидь, це ні на що не впливає. Чи не здається, що навіть найжорсткіша реакція Заходу нічого не означає для російської влади і у випадку вашого батька, і в інших резонансних політичних справах, як-от із Pussy Riot?
– Певні результати є. Має місце медійний і дипломатичний тиск. Тема Ходорковского, Лєбєдєва та інших політв’язнів постійно порушується під час будь-яких перемовин. Про справу ЮКОСу весь час говорить німецький канцлер Анґела Меркель. Дуже часто її порушують Європарламент, Держдепартамент США. Російській стороні повсякчас дають знати, що справа ЮКОСу досі є проблемою і для російського МЗС, і для Путіна особисто, це подразник. Звісно, лише реакція Заходу докорінно ситуацію не змінить. Для адміністрації президента більше важить імідж усередині країни.
Читайте також: Путінські чистки. Переосмислення нещодавніх репресій проти чиновної еліти
Інший фактор тиску – закон Маґнітского, який допомагає і нашій справі. Російська провладна система базується на лояльності: чиновники свідомо порушують закон і підписують корупційні угоди, адже, доки ти свій, держава тебе прикриє, спокійно можеш купувати нерухомість за кордоном. Щойно цим людям заборонять в’їзд до США, Великої Британії, вони не зможуть відкривати банківські рахунки, що вплине на їхню мотивацію. Чи варто брати участь у корупційних схемах? Ще один фактор – прив’язування долі конкретних людей до дипломатичних переговорів. Якщо від Росії щось потрібно, їй можна сказати: ми відмовляємося від розміщення системи ПРО (хай навіть США в будь-якому разі це зроблять), а ви переглядаєте справу Лєбєдєва – Ходорковского.
У. Т.: Яку роль доля вашого батька відіграла в посиленні протестних настроїв у Росії після виборів до Держдуми в грудні 2011-го?
– Протести безпосередньо пов’язані з долями політв’язнів. Справа мого батька і Платона Лєбєдєва стала прецедентом. Подальші рейдерські захоплення бізнесу владою здійснювалися за прикладом ЮКОСу. Згодом така практика від великого бізнесу перейшла до середнього й малого, а отже, вона зачіпає величезну кількість людей. Росіяни на власному досвіді, на прикладі близьких чи знайомих відчули, як система використовує судовий ресурс заради досягнення своєї вигоди, як із цього отримують зиск бізнес-конкуренти. Стало зрозуміло, як корумпованість і брак верховенства права роблять бізнес неефективним. Саме тому люди вимагають звільнення політв’язнів під час мітингів. А затриманих стає дедалі більше. Згадаю Лєоніда Развожаєва (члена ради «Левого Фронта». – Ред.), якого викрали з території України. Зауважу, що це не перший випадок. Одну жінку зі списку 60 людей, яких переслідують у справі ЮКОСу, шантажували й змусили виїхати з Росії до України. З’явився дільничний із двома невідомими особами, які себе не ідентифікували, і пояснив, що краще піти з ними. Вона ж кілька років була впевнена, що перебуває в безпеці, й пішла з дому. Опинилася в Росії.
У. Т.: Як зміна політичних настроїв може вплинути на долю батька?
– Вимоги звучать так: перестаньте у нас красти, дайте нам спокійно розвиватися. Люди прагнуть забезпечити власну родину, бізнес. Справи мого батька, Лєбєдєва, а також інших підприємців, які опинилися за ґратами, знакові. Їх вирішення під тиском громадськості означатиме усвідомлену поступку держави суспільству заради збереження влади. Сподіваюся, що в подальшому це приведе до формування опозиції всередині Держдуми для поступового переходу до ефективної системи управління державою.
У. Т.: Чи сам Ходорковскій може й хоче стати фігурою, яка об’єднає опозицію?
– Найкращу відповідь батько дав сам у своїй книжці. До арешту в межах програми «Открытая Россия» він будував, як формулює сам, необхідні «блоки» для дієвої демократії. Це громадянське суспільство, незалежна журналістика, виховання класу професійних суддів і освіта, щоб молодь розуміла, як функціонує демократична держава. Тож, якби батько опинився на волі, не думаю, що зайнявся б особистісним лідерством, радше продовжив би працювати над розвитком громадянського суспільства, як-от Регіональний клуб журналіста, Клуб регіональної політики, що були під парасолькою ЮКОСу. Все ж я не уявляю, коли насправді й за яких умов він буде на свободі. Амбіцій вести за собою людей на барикади в Ходорковского немає. Йому пропонували обиратися до Координаційної ради опозиції. Він відмовився, адже не може бути справді корисним.
У. Т.: Між тим усі згадують Вацлава Гавела, який не обирав, чи вести йому людей за собою. Хіба щодо відповідальності лідера, до якого звертаються з питанням «а хто, як не ви?»
– У мене інший погляд. Російському суспільству притаманні прагнення до патерналістських цінностей, віра в доброго царя. Це наша найбільша проблема. Але ж добрий цар може перетворитися на поганого. До того ж функціонування всієї держави не повинно залежати від однієї людини. Наше суспільство весь час припускається цієї помилки: ми шукаємо лідера з позитивною програмою. Коли не знаходимо, розводимо руками й скаржимося, що опозиція не готова. Насправді, на маю думку і на думку батька, насамперед треба створити дієві інститути. Тут, у США, незалежно від того, чи хороший президент Буш, чи поганий президент Обама, судова система працюватиме однаково, як і система соціального страхування. Зміни – це довгий болючий процес, який потребує неймовірних зусиль і координації між Конгресом, Сенатом і Білим домом. Чи то на гірше, чи на краще, але це дає суспільству відчуття стабільності.
У.Т.: Як часто ви спілкується?
– У Росії я не був, тож не ходив на побачення. Відколи він у виправній колонії, має право телефонувати. Щодва тижні ми можемо побалакати 7–10 хв. По телефону нічого толком не обговориш, усе прослуховується. Якимись світоглядними речами ми ділимося в листах, які передаються через адвокатів.
Читайте також: Недофедерація. Регіональні реформи Путіна перетворили Росію неоімперію
Батько дуже уважно стежить за протестними рухами. Вважає, що події останнього року – найкращий індикатор того, що громадянська свідомість прокинулася, що є суспільний запит на реформи. Він дуже переживає, що в цій ситуації є кілька векторів розвитку, зокрема придушення за рахунок репресій, а це може вилитися в інший тип протесту – кривавий. Другий варіант, на який ми сподіваємося, – інтеграція опозиції в нинішню систему і поступове її реформування.
З батьком ми не в усьому погоджуємося. Річ у тім, що він державник, прихильник сильної влади. Я гадаю, що опозиції потрібні переконливі позитивні результати, необхідно продемонструвати успіх. Наприклад, іти й вигравати на місцевих виборах. Це створить передумови для справжніх перспектив на наступних думських у 2016-му. Перемоги в міськрадах допоможуть суспільству зрозуміти, що опозиційні лідери – це не «погана альтернатива», вони спроможні на реальні зміни.
У. Т.: Поки ваш батько за ґратами, Ксенія Собчак закликала вас приїхати на барикади. Чому залишаєтеся в США? Немає бажання, можливості?
– Я не хочу стати важелем впливу на мого батька. Окрім страху в Путіна є й особиста мета – добити супротивника, змусити Ходорковского визнати провину. Але він цього не зробить. Після дев’яти років в’язниці ця позиція стала ще принциповішою. Навіть якщо йому гарантують президентську амністію. Якщо в мене виникнуть проблеми під час відвідин Росії, їх можуть використати як спосіб морального тиску на батька. Саме тому я так переймаюся тим, що сестра, яка мешкає в Росії, почала активно спілкуватися з пресою, як і бабуся. Але бабця – боєць, вона вже нічого не боїться.
У. Т.: Коли батька заарештували, вам було 18 років. Як воно бути сином людини, що є однією з найбагатших у світі, й, за великим рахунком, втратити все?
– З матеріального погляду життя не надто змінилося. Батько ніколи не потурав моїм примхам. Стереотип про золоту молодь мене мало стосується. Так, я навчався в школі у Швейцарії. Коли однолітки в подарунок на випускний отримували останні моделі автомобілів, ми з батьком поїхали на день до Берліна. Моя перша машина – Skoda Octavia. Він свідомо привчав мене приймати важливі рішення самостійно, займатися тим, чим хочу, і не розраховувати на те, що я очолю нафтову імперію. Якось думав, що вступатиму до університету в Техасі, відомого в галузі нафтовидобутку. Але батько дав зрозуміти, що шансів на «успадкування» в мене мало через брак хисту. Якщо не стану «видатним фахівцем у нафтовій промисловості», в ЮКОСі мені нічого робити.
Читайте також: Мати справу з двома Росіями
У. Т.: Не ображалися?
– Звісно, дитячі образи були. Адже друзі мали інший «коефіцієнт заохочення». Я вдячний, що мене виховали саме так. Нині з партнером ми створили власну компанію, яка виготовляє розумні лічильники для електроенергії, показники яких можна бачити онлайн. Ми збудували все з нуля. І це завдяки тому, що батько привчив мене розрахувати тільки на себе.
У. Т.: Окрім компанії чим займаєтеся в США?
– Наш «Институт современной России» є моральним послідовником фонду «Открытая Россия». Ми й далі займаємося розвитком громадянського суспільства, наприклад, освітніми програмами для російської молоді. Це один із небагатьох ресурсів, який готує аналітику російською й англійською одночасно. Ну й культурна програма, яка насамперед стосується соціальної сфери. Зробили фотопроект «Ми з надією в майбутнє. Світло» – 54 портрети лідерів громадської думки, тих, до кого суспільство ставиться як до провідників. Виставки відбувалися в Москві, Нью-Йорку та Парижі. Показали його до початку подій на Болотній. Цікаво, що чимало наших героїв виявилися лідерами протестного руху. Щойно завершили інший фотопроект про корупцію в головах, показуючи її як явище, що роз’їдає суспільство зсередини. Російська реальність така абсурдна, що люди не усвідомлюють: те, що коїться довкола, – це ненормально.
У. Т.: Наскільки змінився Міхаіл Ходорковскій за роки перебування в ув’язненні?
– Батько – суперефективний менеджер, який мріяв і збудував велике підприємство. Він із дитинства хотів стати директором заводу. Його ставлення до людей завжди залежало від професійних якостей кожного. Їх треба змусити розвиватися заради підкорення вершин. Те, що атака на ЮКОС зламала таку кількість доль, вплинуло й на батька. Він не став м’яким, але почав сприймати особисті історії, став чуттєвішим до людського фактора. Не раз визнавав, що через його рішення повернутися до Росії двоє його синів – близнюки Ілля та Гліб – виросли без батька. Зараз їм по 13. Було надзвичайно сумно спостерігати, коли їх, зовсім маленьких, не пускали до суду. На побаченнях вони пропонували просвердлити дірочку в склі, щоб тато виліз. Про це батько справді шкодує, а для такої людини, як він, то серйозний показник зміни.