У.Т. У вас чимало як векторів співпраці з владою, так і власних проектів. Який з напрямків діяльності здається вам найголовнішим сьогодні, чому свідомо приділяєте найбільше уваги?
Зараз приділяю весь свій робочий час реформі цивільної і військової системи охорони здоров'я, створенню військово-медичної доктрини України. Нам необхідна чітка система злагодженої роботи військових, лікарів, добровольців, волонтерів та цивільного населення. Система, від якої безпосередньо залежать людські життя, яка дозволить Україні бути мирною, але сильною країною.
Аспекти створення і втілення її бувають дуже різними – від плану повернення кафедр військової медицини у медичні виші до оперативної заборони прийняття генплану Києва, в якому не враховані потреби безпеки людей, немає бомбосховищ, лікарень, шляхів евакуації. Багато важливих складових… починаючи з відновлення уроку охорони життя в школі, закінчуючи навичками військово-польової медицини та санітарними інструкціями, на випадок зараження повітря і води. Вона охоплює питання пошуку і поховання тіл, і створення стратегічних військово-медичних об'єктів на вокзалах, у поїздах та бомбосховищах. Вчить як організувати цивільне населення і допомогти військовим…
Тим часом проект книги «Україна: війна, мир і любов» – збірка листів бійцям на фронт та пораненим в шпиталях – просувається, так би мовити, сам по собі. Нам надсилають листи, ми їх збираємо в книгу та видаємо по мірі наповнення збірки. Вважаю, що моральна підтримка солдат – основна мета листів на фронт – не менш важлива сьогодні, аніж будь-яка інша. І доки нам будуть надсилати листи і на них будуть чекати на фронті – ми будемо видавати ці книги.
Ще завершуємо проект «Люди допомогають людям» – це портал допомоги сім'ям, що втратили годувальника в ході подій на Майдані та військових дій в зоні АТО. Переваги порталу – особисті рахунки кожної сім'ї, на які можна переказати гроші із будь-якої точки світу, оминаючи посередників і благодійні фонди. Сім'ям можна буде допомогти не лише матеріально, але й у вирішенні побутових питань – ремонт квартири, прогулянка з дитиною, допомога одягом – тим, про що конкретно попросить на сайті конкретна сім'я загиблого. У цього проекту тоже є чудова команда, до якої при бажанні може приєднатися кожен, написавши на адресу: [email protected]
Продовжуємо, як я вже казала, проводити медико-волонтерські навчання в містах України. Їх мета – навчити цивільне населення не панікувати, а при необхідності надавати долікарську допомогу постраждалим у разі здійснення терористичного акту на території України. Ми зараз знаходимось в складних життєвих умовах і повинні вміти пережити їх гідно, без паніки, володіючи потрібними навичками і вміло координуючи свої дії з роботою державних служб.
Читайте також: Коли хитромудрість стає контрпродуктивною
Уже працює перший український проект по телемедицині в Україні, є робота над замком-музеєм Радомишль, у якій мені зараз допомогає чоловік. Зараз, на жаль, не встигаю активно працювати над проектом Україна 80+ – проектом, що збільшить тривалість життя в Україні. Хоча вважаю його одним із головних напрямків своєї діяльності на найближче десятиліття.
З дня на день до усіх цих питань додадуться ще й депутатські справи …
У.Т. «Я не відчуваю, що система змінилась», – казали Ви у інтерв’ю Громадському ТБ на початку цього року. Чи відчуваєте це зараз? Які конкретні позитивні зрушення бачите?
Підписаний і почав працювати закон про люстрацію. Це наочно показало нещодавнє зняття з посади заступника глави Апарату Президента, інші кадрові рішення. Але основна робота ще попереду – в парламенті. Необхідно прийняти закони про децентралізацію влади і про відкриті списки на нових виборах, які не прийняв парламент минулого скликання. Треба скасувати депутатську недоторканність. Провести реформу основного зла України – правоохоронної, податкової та судової системи. І запускати якнайскоріше економічні реформи, децентралізацію, зменшуючи податковий і адміністративний тиск. Система може змінитися, і ми відчуємо це тоді, коли всі перераховані вище закони будуть прийняті, підписані і почнуть працювати. А поки можна тільки засукати рукава…
У.Т. Як оцінюєте поточні результати виборів до Верховної Ради? Зокрема, цікаво було б почути вашу думку щодо результатів Опозиційного блоку й КПУ.
Я не думаю ні про одних, ні про інших. А поточні результати будемо бачити вже з перших засідань ВР – як депутати будуть приймати закони – про відміну депутатської недоторканності, про відкриті списки на наступні вибори, про електронну демократію, децентралізацію влади… Роботи насправді дуже багато і важливо, щоб в парламент прийшла критична маса людей, які це усвідомлюють, щоб зсунути країну з мертвої точки.
У.Т. Ви – член Координаційної Ради з допомоги постраждалим у зоні АТО. Знаю, що Ви маєте чимало статистичної інформації щодо загиблих та поранених на Сході України. Які основні причини смерті військовослужбовців? Як можна проаналізувати ці смерті, які висновки зробити?
Тяжко про це говорити. Ніколи в житті не думала, що навички капітана медслужби мені знадобляться для такої роботи, але сьогодні нам дуже важливо зробити висновки з допущених нами помилок і знайти шляхи їх виправлення. Ми отримали та проаналізували чинники смерті солдат і офіцерів в Україні з війнами в інших країнах. Згідно p даними бюро судмед експертизи близько 16% наших героїв загинули внаслідок несумісних з життям травм головного мозку, майже 11% від несумісних з життям вибухових політравм, близько 3% від несумісних з життям поранень шиї, шийних хребців і спинного мозку, приблизно 5% від масованої крововтрати і 25% – від поранень тулуба і внутрішніх органів з кровотечами. Чи можно було запобігти цим втратам? Так, деяким. Якщо так, то яким чином? Запобігти потужній крововтраті, можна лише доведеним до автоматизму самонакладанням джгута і лише в перші хвилини після поранення, до того як розвився больовий шок. Чи можуть в такій ситуації допомогти кровоспинні губки чи повязки?
Читайте також: Перемогти бюрократичного монстра
На жаль ні, тиск артеріальноі крові дуже високий і зупиняється лише повним перетисканням магістральної судини. Чи може врятувати своє життя боєць, який знає як накладати джгут лише в теорії, або робив це один раз в житті? На жаль, не зможе. Накладання джгута має бути у професійного вояка доведено до такого самого автоматизму, як і натискання на курок. Зменшити відсоток смертності при пораненнях тулуба і внутрішніх органів можна було б при наявності швидкої доставки пораненого – протягом першої години – у спеціалізовані військово-медичні заклади та можливості перев'язувати ушкоджені внутрішні магістральні судини вже прямо в машині швидкої допомоги, оснащеною операційною. Висновки наступні – для збереження життів необхідний спеціалізований медичний транспорт для оперативної доставки поранених і надання допомоги у першу годину та обов'язкове тренування у самонакладанні джгутів і доведення цієї дії до автоматизму.
У.Т. В чому полягає чи полягатиме у майбутньому головна проблема поранених на Сході? Чи ця проблема – проблема лікування й пошуку коштів на протези, реабілітацію, ліки? Чи, в першу чергу, проблема соціальної адаптації людей, що повернулися з війни?
Для бійців, які залишилися без кінцівок, головне – зробити протез, а для людини з нервовим зривом – повернутися в нормальний стан, не покінчити з життям самогубством. Як правило, сьогодні одна проблема супроводжує іншу. Всі ці питання необхідно розглядати в комплексі. Я зазначала своєму блозі, що країні необхідна Військово-медична доктрина, яка закладе основи військовій охороні здоров'я і дозволить виділити цю галузь в окреме відомство. Зараз ми вже можемо говорити про те, що всі, хто залишився без кінцівок, будуть забезпечені протезами за рахунок держави. На це є кошти. Йде робота над створенням декількох реабілітаційних центрів. Що стосується психосоціальної реабілітації – її будуть потребувати близько 80% тих, що повернулися з війни. Додайте до них біженців, людей, які проживають в зоні АТО, сім'ї загиблих і поранених і навіть волонтерів, і ви зрозумієте, що психіатр і психолог стають найбільш затребуваними спеціальностями в Україні на найближчі 10 років…
Читайте також: Микола Точицький: «Юридично довести, що Росія сприяє тероризму, реально»
Поговоримо про конкретні цифри, які можемо перевірити – кількість поранених, які потребуют протезування після ампутацій кінцівок сьогодні потребують 65 осіб, а психосоматичне лікування по всій Україні вже пройшли 9627 повернувшихся з зони АТО.
У.Т. А скільки загиблих? Звісно, є офіційна статистика – але їй мало хто вірить.
Що стосується загиблих, зрозуміло, що цифра статистики мінятиметься. Вона залежить від того, яка кількість зниклих без вести, буде упізнано з експертизи ДНК, або знайдено пошуковими групами.
У.Т.Ви багато спілкуєтесь як з військовими, так і з волонтерами. Що – суто по-людськи – найбільше вразило під час розмов із ними? Чи є якась історія, яка зачепила до глибини душі, змінила щось у ставленні до життя?
Ставлення до життя у мене філософське, лікарське, цінності давно сформовані, душа загартована тривалими життевими випробуваннями і боями. Я аналізую і роблю висновки з історій людей і нашої країни. Часом вони болісні і невтішні, але і це наше життя. Військові хлопці часто з болем говорять про зраду, про несправедливість. З останніх повчальних для мене подій – у Запоріжжі, наприклад, частина волонтерів відмовиласть прийти на робочу зустріч, тому що йшли вибори. Це означає, що ще не всі навчилися підніматися над політикою, жити своім життям і продовжувати робити добрі справи. А інша частина волонтерів, яка прийшла – з результату аналізу смертності наших бійців, про який ми написали вище, помилково зробила висновок, що я не хочу, щоб держава купувала Целокс, про що і налили своїх роздумів в інтернет. Я зробила свій висновок – деякі волонтери хочуть чути тільки те, що хочуть чути. Тому аналітикою більше нікого перевантажувати не буду, буду просто слухати. А Целокс чи його аналоги безсумнівно потрібні, але від смерті бійця при такій війні і такій зброї, яка використовуються, збереже інше – тому організацію навчання наших бійців самодопомозі і накладанню джгутів, а також забезпечення санітарним транспортом потрібно взяти на державний контроль, а для цього потрібна військово- медична доктрина, якої у України ніколи не було. І от тепер працюю над нею і щоб час не втратити – одночасно і над контролем навчання бійців самодопомозі.
У.Т. Ви згадували про видання збірок листів до військовослужбовців…
«Україна: війна, мир, любов». Минулого тижня вийшла вже третя збірка. Цікаво, що до збірки, яка задумувалася спочатку як книга листів від жінок і дівчат, з часом почали писати всі – і діти, і пенсіонери, і чоловіки. У третій книзі – найбільше листів від школярів. Саме тому вона вийшла якоюсь світлою, щирою і справжньою. Діти люблять наших героїв. Вони пишуть їм вірші про світ, малюють сонце над головою і чекають додому з Перемогою. Жіночі листи – інші. Вони пронизані любов'ю і переживанням за хлопців, які стоять на смерть під кулями і захищають наше майбутнє. Це листи матерів, для яких кожен, хто на фронті – син. Це листи патріоток – патріотам, які готові чекати бійців, дочекатися і разом з ними будувати майбутнє країни. Любов – головна рушійна сила всіх, хто пише нам. Ці книги – жива історія. Історія України, яка пишеться на наших очах, в тому числі і цими листами …
У.Т. А що особисто Ви сказали б саме зараз тим, хто сьогодні на передовій?
Ти повинен вистояти, солдат, повернутися і змінити наше життя на краще. Заради своєї коханої, своїх дітей, своїх батьків і ще – заради своїх побратимів, які не повернулися з війни. Ти потрібен нам в новому уряді і за університетської лавою, в поле і на будівництвах країни. Потрібен, щоб побороти корупцію і творити на благо мирної, вільної країни – нової України.
…Але у передової є свої переваги, яких мені дуже бракує тут в Києві сьогодні. Там ворогу в очі кажуть, що він ворог, брехуну, що він брехун, зраднику, що він зрадник. Там немає місця брехні, подвійним стандартам, підлабузництву, корупційним іграм, політиканству і боротбі за піар. Там цінують дружбу і вміння не замулювати очі, а працювати і боротися. Нажаль тут в тилу ворогів у нас не меньше, а може навіть і більше ніж на передовій. Але ми так само як і ви, віримо в наші сили і нашу перемогу.Низький уклін усім солдатам та офіцерам, які захищають Україну.