Опозиція, фактично, програвши післявиборче протистояння (капітуляція у кільканадцяти виграних округах, недолугий «майдан з перервою на вихідні» біля ЦВК, ігнорування вимоги Тимошенко про делегітимізацію Ради), вирішила відігратися вже на першому підготовчому засіданні робочої групи майбутніх депутатів, де мали вирішитися питання організації роботи парламенту наступного скликання.
Читайте також: Чи зможе опозиція повторити 2004-ий
Ще до засідання чимале обурення журналістів викликав його закритий характер – пресу запросили лише на протокольну (3-5 хв, як правило) фото- та відеозйомку. Але за пропозицією опозиціонерів та під тиском самих журналістів їх все-таки пустили всередину. Розсадка депутатів за довгим овальним столом виглядала символічно. По один бік – представники «Батьківщини», УДАРу та «Свободи» (останні вже почали реалізовувати свій намір розташуватися поряд з комуністами в сесійній залі – сусіднє з комуністом Матвєєвим крісло зайняв заступник Тягнибока Андрій Мохник), по інший – довга вервичка топових і не дуже регіоналів.
Прем’єр Микола Азаров за кабмінівською звичкою зайняв місце у голові столу. Головуючий на засіданні ще чинний спікер Володимир Литвин покірно сів від нього збоку – нинішні керівник парламенту, схоже, вже остаточно втратив будь-які самостійницькі амбіції, увійшов до робочої групи за квотою ПР і кумедно тягнувся головою ближче до центрального мікрофону.
На засіданні Литвин повинен був отримати, можливо, останню у своєму житті парламентську посаду – формально очолити підготовчу робочу групу. Саме його кандидатуру висунули регіонали – але опозиція наполягла на тому, щоб цю посаду віддали їй. Зав’язалася хаотична суперечка. Азаров за увесь час не мовив ані слова, споглядаючи все з кам’яним виразом обличчя – схоже, він до самого кінця засідання так до кінця і не усвідомив, що перед ним сидять не сумирні міністри, яких він міг би приструнити одним поглядом, а невгамовні народні обранці.
Читайте також: Склад нової Ради(повний список)
Зрештою, опозиція запросила перерву – формально, щоб ознайомитися з розданими на засіданні документами. Ознайомлення затягувалося, опозиція спізнювалася. Наявні на своїх місцях регіонали напівжартома запропонували працювати без неї – але в присутності кількох десятків журналістів не наважилися з самого початку провадити роботу нової Ради в режимі «бєзпрєдєлу».
Причина затримки опозиції (як і їхнє наполягання на допуску ЗМІ на засідання) скоро стала очевидною. Зрозумівши, що провладні депутати в будь-якому разі перетиснуть кількістю (у них 16 членів робочої групи проти 12 опозиціонерів), останні вирішили заблокувати її роботу. Привід було знайдено ідеальний – опозиція почала вимагати затвердження декларації про персональне голосування кожного депутата наступного скликання, виступати проти чого владі (тим більше, на камери) було явно не з руки. Але регіонали стояли на своєму: спочатку – обрати керівництво робочої групи, а вже потім вирішувати будь-які інші питання.
Литвин, який помінявся місцями з Азаровим (якому, мабуть, пояснили, що на цьому засіданні головний – не він), пропонував створити спеціальну робочу підгрупу з цього питання. Опозиція на поступки не йшла і вимагала вирішити питання «тут і тепер».
Дискусія впевнено заходила у глухий кут. Сторони говорили ніби різними мовами. Деяким журналістам ситуація нагадувала нещодавній підрахунок голосі на легендарному 223 окрузі. Зовні було помітно, хто саме з регіоналів справді «вирішує питання», а хто – сидить для масовки. Якщо Олександр Лавринович, Олександр Єфремов та Андрій Клюєв періодично дзвонили по телефону, кудись вибігали, щось шепотіли один одному на вухо, то їхні колеги хіба що обмінювалися жартами з опозиціонерами. Опозиція, до речі, працювала дуже злагоджено – представники всіх трьох фракцій говорили в унісон, тактичні питання вирішувались обміном парою фраз.
Розв’язати ситуацію раптово вирішив Микола Азаров. Безжально змішуючи російську мову з персональним діалектом української, він у звичному для себе стилі закликав «не витрачати час, а приймати рішення». Литвин одразу зрозумів вказівку і закликав членів робочої групи нарешті «визначатися».
Опозиція зробила ще один красивий крок – запропонувала пакетним голосуванням ухвалити декларацію про особисте голосування і обрати керівний склад робочої групи, заздалегідь відмовившись від усіх посад. Запропонована формула «ми вам – посади, а ви нам – дотримання Конституції» регіоналів, вочевидь, не влаштовувала. Безплідні дискусії продовжились.
Азаров вдруге взяв слово. «Ну, мабуть, не випадково, зараз Володимир Михайлович веде засідання, а не, наприклад, я», – заявив він, чи то мимохіть, чи то з умислом прозоро натякнувши на свої спікерські амбіції.
У регіоналів почав уриватися терпець. «Я скажу, чому опозиція так виступає за персональне голосування – вона просто захищає Яценюка», – несподівано заявив у мікрофон Єфремов (реалізувати особисте голосування депутатів опозиція планувала через впровадження запропонованої Яценюком кілька років тому системи «Рада-3», за розробку якої бюджетним коштом синьо-білі і досі лякають екс-спікера кримінальної відповідальністю).
Відповісти Єфремову взявся Андрій Кожем’якін. Напруга потроху зростала. «Ми так і до бійки дійдемо», – кинув Кожем’якіну хтось із ПР. «Дійдемо і до бійки, у нас он вже «Свобода» є», – той кивнув на партнерів по опозиції і взявся запевняти, що захищає він не Яценюка, а «лише Конституцію і Юлію Тимошенко».
Почувши це прізвище, Азаров помітно підтиснув губи – здавалось, він має намір негайно прочитати присутнім лекцію про «попередників» і невигідний газовий контракт, але стримався.
Починалася четверта година засідання. Цитуючи Азарова, треба було «приймати рішення». Хтось з регіоналів буз мікрофону пробубнів щось собі під ніс, Литвин сказав «голосуємо», провладні депутати попіднімали руки.
Опозиція зіскочила і своїх місць і пішла в коридор. «А що вони прийняли?» – питав колегу один з опозиціонерів. «Порядок денний робочої групи. Свій, без особистого голосування», – отримав відповідь. За уточненням Тиждень.uaзвернувся до Андрія Мохника. «А хіба це називається «прийняли»? Хіба хтось рахував голоси і щось оголошував?» – відповів він.
І справді, до кінця ніхто не зрозумів, чи ухвалили парламентарі щось, якщо так, то що саме.
Позбувшись опозиції, провладні депутати відчули себе у своїй тарілці і за півхвилини обрали-таки Литвина керівником робочої групи. Вони явно мали намір розвивати успіх і далі і впоратись з усіма нагальними питаннями за один раз – але тут вже несподівану самостійність виявив новобраний Литвин, призначивши продовження серіалу «Рада. Сьомий сезон» на завтра.