Перш ніж прогнозувати, яким стане для України 2020-й, давайте коротко пригадаємо, які прогнози на минулий рік були втілені в життя. У 2018-му, рівно за тиждень до захоплення українських моряків у Керченській протоці, ми розглядали, які гібридні плани спробує реалізувати Росія у 2019 році. Частину з них, на жаль, усе ж таки було втілено в життя. Прогнозоване загострення в акваторії Чорного та Азовського морів, блокування в районі Керченської протоки українських суден, що прямували в порт Маріуполя, — на все це пішла країна-агресор, і найгірші очікування справдилися.
Крім того, 2019-й прогнозовано подарував Москві одразу кілька зручних можливостей для загострення суперечностей та ескалації ситуації всередині України: вибори президента й депутатів Верховної Ради, які завершилися формуванням монобільшості, уже мали перші негативні наслідки на шляху поступок агресору.
Україна швидко стала втрачати свої дипломатичні та безпекові позиції. Передумовою для цього стало багато різних факторів, серед яких і пекуче бажання Володимира Зеленського зустрітися з Володимиром Путіним у «нормандському форматі». Ця зустріч уже анонсована на 9 грудня 2019 року в Парижі. З адміністрації російського президента не раз лунали заяви, що зустріч відбудеться тільки за умови наявності певного пакета підготовлених угод. Нині можна лише здогадуватися, про які угоди йтиметься. Вочевидь, російська сторона зацікавлена в підписанні пакетних домовленостей, у яких мають з’явитись артикуляції не тільки щодо Донбасу, а, можливо, і щодо транспортування російського газу до ЄС та України. Нагадаємо, що україно-російський контракт на транспортування газу через територію України втрачає чинність наприкінці 2019-го, а 25 листопада минув четвертий рік, як Україна не імпортує російський газ напряму від Газпрому. Схоже, нова українська влада має наміри змінити цю ситуацію.
Читайте також: Запобігти песимістичному сценарію
Щодо Донбасу, то 14 листопада Путін уже оголосив свої нові вимоги, окресливши необхідність розведення військ не тільки в окремих районах, а й вздовж усієї лінії розмежування. Також російська сторона очікує від України продовження терміну дії закону про особливий статус або навіть створення нового закону, який закріпить низку вигідних для Москви опцій. Активна патріотична частина українського суспільства сприймає відведення українських військ і заяви офіційних осіб України щодо Донбасу як зраду національних інтересів та капітуляційні поступки агресору. По всій країні періодично відбуваються численні акції протесту й марші «Ні капітуляції!».
Проте це лише та частина айсберга, яка видніється на поверхні, і схоже, що в РФ можуть бути й приховані пункти вимог. Наприклад, відмова від позовів України проти Росії в міжнародних судах, як із газових питань, так і щодо питань агресії. 8 листопада суд у Гаазі визнав свою юрисдикцію у справі України проти Росії. Отже, на слуханнях у 2022 році цей суд із великою ймовірністю визнає РФ країною, яка фінансує тероризм, і це матиме тяжкі санкційні та дипломатичні наслідки для країни-агресора. Але цього може не відбутися, якщо Україна відкличе свій позов: тоді його не можна буде поновити й усі зусилля стануть марними, виявиться, що в українців украли перемогу.
Не додає оптимізму й процес щодо імпічменту президента США Дональда Трампа, який супроводжується посиленою увагою американських ЗМІ до України, але не в контексті агресії Росії, а як країни, президент якої виконав роль приводу для імпічменту. Найімовірніше, процес імпічменту не буде завершений відставкою чинного президента Сполучених Штатів, бо залишається замало часу до наступних виборів, які мають відбутися в США у 2020-му. Скандал, який розгорівся за участю українського президента, робить нашу країну «токсичною» для відвідування американськими політиками й призводить до гальмування процесів комунікації та підтримки Заходу.
Загалом на міжнародній арені спостерігається «втома від війни» в Україні та потепління відносин між деякими європейськими країнами та РФ. Прикро це спостерігати, але гроші врешті-решт починають превалювати над цінностями свободи й демократії. На кінець 2019-го — початок 2020-го анонсоване завершення будівництва проекту магістрального газопроводу з Росії до Німеччини «Північний потік-2». Цей проект визначатиме не тільки енергетичне, а й стратегічне партнерство Німеччини та Росії на наступні роки. Для РФ лояльність та енергетична залежність Німеччини стане спокусою для продовження агресії проти України або розгортання військових авантюр в інших сусідніх країнах, наприклад у Білорусі. Бо зістрибнути з енергетичної голки буде складно, і це відкриває Москві нові можливості гібридного впливу на ЄС.
Читайте також: Потрапити до рухомого рядка
Тож у першій частині прогнозу ми коротко розглянули лише деякі з передумов, які вже тепер вказують на великі розчарування, що чекають українців у 2020-му. Ці розчарування стосуватимуться як внутрішньої політики керівництва держави, так і слабкої зовнішньої політики, яка, своєю чергою, зумовить послаблення підтримки з боку західних країн, можливо, навіть зняття частини санкцій із РФ. Це буде дуже складний період випробувань України та українців на міцність.
Останніми роками Україна проходила випробовування і «вогнем», — на Майдані та на Донбасі, — і «водою» — окупація Криму та агресія на морі. Попереду ще «мідні труби» «Північного потоку», які продемонструють зраду з боку деяких західних партнерів. Проте треба бути відвертими, говорячи про Україну. Адже крізь полум’я Революції гідності та визвольну війну на Донбасі пройшли далеко не всі українці й не всі відчували на собі емоційний тягар війни, не всі втрачали близьких, не всі були добровольцями або волонтерами. Для когось ця війна минала дуже спокійно й не спричиняла тяжких потрясінь і переживань, вона викликала лише «втому» від сплати 1,5% військового збору з прибутків та від новин по телевізору, що якийсь «барига наживається на війні». Тому, розмірковуючи про Захід, очікувати від іноземців, що вони більше, ніж самі українці, відстоюватимуть інтереси України, не варто.
Читайте також: Огляд InformNapalm: у російської агресії немає кордонів
Утім, як кажуть, песиміст — це добре проінформований оптиміст. Тож варто зазначити, що, за всіма ознаками, ми все ж таки наближаємося до чергового кола страждань і втрат, випробувань, які в короткостроковій перспективі зумовлять новий пасіонарний вибух самосвідомості, що охопить значно більшу частину українців, ніж сьогодні. Із кожним роком динаміка подій не тільки в Україні, а й у світі загалом набирає обертів. Світ змінюється з шаленою швидкістю, і ми також. Якщо згадати поняття катарсису з античної традиції, то після глибокої кризи, спричиненої війною, яка ще не завершилася й далі завдаватиме тяжких втрат, після глибоких емоційних потрясінь, що пригнічують своєю безвихіддю, має невдовзі настати очищення, просвітлення та еволюційний стрибок.
Україна врешті-решт знову здивує світ, як не раз дивувала за часи своєї історії і як здивувала під час Революції гідності, що не завершилась, а лише приспана в очікуванні. Нинішня криза політичної системи в країні та руйнація довіри до інституцій держави, яку з неймовірною швидкістю реалізує керівна верхівка, у результаті зіграє на користь і приведе до повної перебудови системи державного устрою. Можливо, це знайде своє відображення в дострокових виборах або інших подіях, до яких готуватиме нас весь наступний 2020 рік. Трансформація держави потребує не лише зовнішніх змін, а й внутрішніх, зрушень у свідомості значної частини українців. До цих змін потрібно готуватися та не впадати у відчай від чергових перепон. Тільки в боротьбі можливо загартувати дух. Ця борня повинна вестися і проти зовнішнього ворога, і проти власних слабкостей.
Тож, підсумовуючи цей прогноз, можна сказати, що 2020-й хоч і стане для України роком розчарувань і невиправданих надій, але цей період нам дуже потрібен, як повітря для вогню очищення, за яким настане катарсис.