На рейді

У Ігоря Т. є кілька рецептів боротьби з силовим захопленням підприємств. «Ще чудово підходить електрична батарейка великого формату, – каже він. – Якщо стиснути її в кулаці, то з одного удару «бика» звалити можна». Такого антирейдерського прийому 30-річного фахівця з автоматизованих систем управління підприємством навчили колеги під час спроби силового захоплення ВАТ «Квазар» – однієї з найбільших вітчизняних high-tech-компаній. Утім, застосувати нові знання на практиці йому не довелося – рейдери та найняті ними приватні охоронці не ризикнули зійтися в рукопашній із кількома сотнями інженерів і програмістів.

 

З початку року акціонерне товариство «Квазар» залишається єдиним великим підприємством, контроль над яким спробували захопити силою. Із настанням економічної кризи, на думку експертів, розмах діяльності рейдерів зменшився. «Річ іще й у тім, що з української економіки майже повністю пішов спекулятивний капітал, який підживлював рейдерство кілька останніх років. Ринок недружніх поглинань меншає», – пояснює Андрій Семидідько, директор Антирейдерського союзу підприємців України. Любителі швидких прибутків зараз не беруться за проекти вартістю $2–6 млн.

 

 

«Криза безумовно вплинула на рейдерство в Україні», – розповідає пан Семидідько. Незадовго до розмови з Тижнем він спілкувався зі знайомими юристами, які обслуговують рейдерські схеми. «Все ж таки ми спілкуємося, хоча й перебуваємо по різні боки барикад, – пояснює антирейдер. – При цьому вони мені скаржилися, мовляв: тим, у кого, незважаючи на кризу, є гроші, неабияк пощастило – вони тепер і без рейдерства все можуть скупити, а от у нас зараз нормальних замовлень немає».

 

Та попри те, що економічний спад спричинив різке зменшення замовлень на недружнє поглинання підприємств, самі рейдери, на переконання експертів, нікуди не зникли. Щоправда, криза внесла в їхні схеми елемент новизни. В Антирейдерському союзі підприємців стверджують: якщо раніше найбільш розповсюдженою схемою була зміна керівництва через третейські корпоративні суди, то зараз такі гамбіти здійснюють за допомогою трудового законодавства. Що, своєю чергою, дає можливість обходити вимогу закону розглядати господарські справи тільки за місцем реєстрації підприємства відповідним госпсудом. Адже трудові спори може розглядати будь-який суд, та ще й загальної юрисдикції.

 

«Ще одна нова схема рейдерської атаки полягає в перекиданні юридичної адреси підприємства з одної територіальної одиниці в іншу, – говорить Семидідько. – Наприклад, так було з Сумським хлібокомбінатом, адресу якого перекинули спочатку з Сум до Києва, а потім у Дніпропетровськ. Чи в ситуації з ВАТ «Квазар», чия юридична адреса «помандрувала» з Подільського району столиці в «ліву» квартиру в Печерському районі». Сенс міграції юридичної адреси захопленого підприємства не стільки в заплутуванні слідів, як у переведенні його на територію, підзвітну місцевим органам влади, з якими у рейдера, образно кажучи, партнерські стосунки.

 

Зазвичай така не зовсім законна дружба з бізнес-корсарами для місцевих чиновників залишається безкарною. Лише у випадку з «Квазаром» держслужбовець, який проігнорував попередження про мож-­­
ливе шахрайство з реєстром акціонерів, отримав на горіхи – голову Подільської райдержадміністрації Євгена Романенка відсторонив від виконання службових обов’язків особисто президент Віктор Ющен­­ко. Під тиском гаранта до справи підключилася Генпрокуратура. Тоб­­то в цьому разі зв’язки топ-менедж­менту компанії виявилися впливовішими, ніж у рейдерів.

Інша новація недружніх поглиначів, зафіксована Антирейдерським союзом, – захоплення банківських боржників. «Приймається судова ухвала про накладання арешту на майно, якщо підприємство має неповернений кредит, – пояснює Андрій Семидідько. – Незалежно від того, пройшов термін його повернення чи ні». Зрозуміло, що ключовою ланкою в таких схемах є фінансові установи. Точніше, їх менеджмент.

 

 

Юристи «Квазару» вважають причетними до атаки на компанію сина екс-голови Печерської РДА столиці, бізнесмена-рієлтера й керівника київської фондової компанії середніх розмірів. Журналісти Тижня звернули увагу на фізичну адресу цієї компанії – Київ, вул. Шота Руставелі, 16. Річ у тім, що в цьому будинку, за даними Управління боротьби з організованою злочинністю, принаймні донедавна перебувала штаб-квартира російського бізнесмена Алєксандра Капітонова, відомого в певних колах за прізвиськом Капітошка. Українська влада розшукує його за підозрою в організації силових захоплень низки підприємств, таких як порт «Південний», ЗАТ «Черкасигаз», центральний дніпропетровський ринок «Озерка». Є відомості, що захоплення будинку на Шота Руставелі було першою рейдерською операцією Капітонова в Україні.

 

У будинку на Шота Руставелі, 16 базується також юридична фірма, названа на честь її заснов­ника Владислава І. За інформацією нашого джерела в правоохоронних органах, нині вивчається, чи причетна вона до надання певних послуг уже згаданому Алєксандру Капітонову. «Вперше від вас це чую, – категорично заявив Тижню керівник юридичної фірми Владислав І. – З ним я особисто не знайомий. Офіс придбав у фізичної особи, яка купила його колись у Капітонова. В будівлі десь 10–12 власників – то що, всіх їх у чомусь підозрювати?»

 

Звісно, не варто підозрювати поважну людину в якомусь криміналі, але важко не зазначити, що останнім часом юрист став об’єктом пильної уваги правоохоронних органів у зв’язку зі скандалами, пов’язаними з правом власності на квартири та земельні ділянки в Києві. У більшості випадків предметом судових суперечок стає майно літніх або померлих людей. Часто для виселення людей застосовують силу.

Рік тому до села Чапаївка прибув автобус із трьома десятками приватних охоронців. Бойовики оточили по периметру одну з земельних ділянок, на якій стояла недобудована двоповерхівка. Підігнали будівельну техніку й почали демонтувати будинок. Його власниця, місцева поштарка Галина Караульна, побачила зайд, коли йшла на роботу. Намагалася з’ясувати, що діється, але зустріла мовчазний опір охоронців. На допомогу прийшли сусіди й дільничий міліціонер. Останньому на підмогу прибув спецзагін «Беркут». Проте доки той приїхав, будівлю було зруйновано вщент. «Це моя земля! – заявив згодом Тижню Владислав І. – Караульна вимагає переписати на неї дев’ять соток і відбудувати будинок. Я намагався з нею домовитися про перевезення решток будматеріалів, вона не хоче».

 

Позбувся своєї нерухомості на користь юриста і 67-річний киянин Дмитро Бивалін. У 2006 році старий раптом дізнався, що продав свою квартиру Владиславу І. Відтоді живе на горищі.

 

У міліції схильні вважати, що через руки Владислава пройшли понад 40 квартир у різних районах столиці – це тільки ті, де право власності було закріплене за ним офіційно. Припускаємо, що набагато більше купувалися-про­давалися в інтересах третіх осіб. Такі операції з нерухомістю потребували значних капіталовкладень, які одними банківськими кредитами покрити складно. Відтак, цілком імовірно, що в оборудках брали участь гроші більш заможних людей.

 

 

«Рейдери залишилися ті самі, й основні їхні схеми залишилися недоторканими», – переконаний Андрій Семидідько. На його думку, не змінилися і їхні зв’язки з правоохоронними органами, суддями, адміністраціями різних рівнів. «А цих «своїх» людей у потрібних органах треба постійно «підкормлювати», всю систему – «змащувати», – каже він. – Щоб не розбіглися потрібні «кадри» й не перервалися зв’язки. Тож рейдери тепер не гребують нічим».

 

Якщо раніше ціллю недружніх поглиначів були великі заводи, то тепер їх зацікавлять навіть дрібні виробництва. В Антирейдерському союзі вважають, що головний прес рейдерських атак зараз ляже на малий та середній бізнес – кав’яр­­­ні, перукарні, пекарні тощо. Також під удар потрапляють аграрні підприємства – особливо ті, що орендують маленькі фабрики чи племінні заводи. «Найбільша проблема полягає в тому, що дрібні підприємці не мають ані досвіду, ані засобів для боротьби з рейдерами, – зауважує Семидідько. – В них немає не те що напрацьованої системи безпеки – часто відсутній хоча б штатний юрист. Тому дії рейдерів проти таких підприємств є вже навіть не полюван­ням, а справжнісіньким браконь­єрством».

 

«Накат уже йде, – констатує Андрій Семидідько. – Наш Союз отримує по 2-3 звернення на день із приводу рейдерських атак. Ось, наприклад, просто перед нашим інтерв’ю до мене на електронну пошту надійшов лист із Вінниці, де намагаються захопити невеликий аграрний завод».