5 вересня мало бути урочистим днем для мера Варшави та екскандидата в президенти Польщі Рафала Тшасковського. Цього дня мала офіційно розпочати своє існування «Нова солідарність» — громадський рух, що дістав назву від його передвиборчої програми на президентських виборах. Однак за кілька днів до того масштабна аварія, що трапилася на очисних спорудах «Чайка», які фільтрують стічні води Варшави, змусила Тшасковського відкласти початок своєї політичної ініціативи на невизначений термін.
«Мер Варшави — не лідер партії. Як політик, він прив’язаний до місця, де його обрали. Тут він мусить довести, що робить те, на що його насамперед зобов’язали», — каже в коментарі Тижню Войцех Пшибильський, президент правління фундації Res Publica та головний редактор Visegrad Insight. «Якщо політик зловживає довірою виборців і замість того, щоб виконувати роботу, на яку його обрали, використовує це як просто стрибок у кар’єрі, то виборці будуть до нього нещадними», — додає Пшибильський. Однак риторика Тшасковського щодо своєї політичної ініціативи змінилася з часу його палкого виступу в Ґдині через кілька днів після другого туру виборів. Тоді він казав про потребу створити «громадський рух, що дасть змогу вигравати вибори». Однак уже наприкінці серпня в інтерв’ю для польського телеканалу TVN24 екскандидат спростовував бажання творити рух, що орієнтуватиметься на вибори, а наполягав, що «це не має бути конкуренція для політичних партій», бо він і сам досі є віцепрезидентом «Громадянської платформи». Колеги по партії про рух Тшасковського говорили від початку як про щось абсолютно незначне або ж таке, що не буде конкуренцією для «Громадянської платформи».
Читайте також: Боґдан Кліх: «Безпека Польщі неможлива без демократії та безпеки України»
Аварія на заводі очисних споруд «Чайка» не лише скоригувала плани щодо нової політичної ініціативи мера Варшави, а й стала для нього неабияким викликом. Камери спостереження зафіксували аварію через день після того, як на тому місці працювала перевірка. А разом з аварією в мережі з’явилися сотні мемів і тролів, які висміювали роботу мера Варшави. Польські журналісти зазначали, що вони можуть бути пов’язані з урядовою партією. Окрім того, усього за день до аварії польська прокуратура ініціювала розслідування збору підписів для участі у виборах командою Тшасковського. У відомстві припускають, що їх зібрали до початку офіційно дозволеної дати. Польська журналістка Мальвіна Дзєдзіч у своїй статті для журналу Polityka пише, що такі дії можуть бути спрямовані партією ПіС на те, щоб відвоювати Варшаву й позбавити влади Тшасковського та представників самоврядування (які не належать до проурядових сил). Однак багато прихильників та колег Тшасковського відкрито говорять, що ситуація із «Чайкою» може бути диверсією проти нього та його політичних амбіцій.
Соратники Рафала Тшасковського стверджують, що, попри відкладену інавгурацію, сам рух уже діє та має членів. Політологиня, професорка кафедри політик ЄС Варшавського університету Рената Меньковська-Норкене вважає, що Тшасковському слід було запустити свій рух значно швидше, а власне одразу після виборів. «А найкраще, якби це відбулося, коли в польському парламенті було те голосування щодо зарплат парламентаріїв та вищих чиновників», — вважає Меньковська-Норкене. 14 серпня польські парламентарії проголосували за підвищення заробітних плат для депутатів парламенту й вищих чиновників. Законопроєкт підтримали як депутати з керівної партії, так і великою мірою члени опозиції. Це спровокувало значне незадоволення в польському соціумі. «Рафал Тшасковський мав виступити зі своїм рухом на хвилі того незадоволення. Це був влучний момент, щоб з’явитися в політиці і щоб шукати іншої політики, більш суспільної, більш скерованої на діалог, такої, де рахуються з моральними засадами, а не лише інтересами партії», — вважає Мєньковська-Норкене.
Однак Тшасковський цей шанс проґавив. Окрім того, він не відмовляється від свого членства в «Громадянській платформі» й навіть підкреслює його. «Можна бути в партії, намагатися її змінити й можна організувати рух людей, які до неї не належать. Якби я сьогодні відмовився від членства в політичній партії, усі були б упевнені, що я будую нову. А я цього не роблю», — підкреслив Тшасковський свою позицію в інтерв’ю Rzeczpospolita 3 вересня. Новий рух на чолі із Тшасковським міг би стати інструментом для консолідації зусиль та показати новий шлях у майбутнє «Громадянської платформи», вважає Войцех Пшибильський. «Рух можна створити майже за мить, але він повинен мати чітку мету та цілі. Зараз у нього цього немає, принаймні до парламентських виборів через три роки», — вважає експерт.
Читайте також: Польський сенатор: «Люблінський трикутник» є дуже добрим проєктом і він має набирати обертів
«Нова солідарність» — не єдине політичне утворення, започатковане після цьогорічних президентських виборів. Шимон Головня — ексжурналіст та шоумен — одразу після програшу в першому турі виборів (він набрав 13.87% і посів третє місце) оголосив, що створює свій громадський рух під назвою «Польща 2050» (Polska2050). Офіційний старт руху відбувся 29 серпня. Ініціатива вже має свій сайт, де чимало інформації про діяльність учасників руху на різних рівнях. Також 8 вересня Шимон Головня оголосив, що одна з депутаток парламенту з «Весни» Роберта Бєдроня — Ганна Гілль-Пйонтек долучилася до руху. «Головня розраховує на те, що незабаром зможе створити свою групу в парламенті. Для цього йому треба щонайменше три парламентарії. У такий спосіб він намагається отримати трохи більше підтримки, ніж 10%», — пояснює Тижню логіку дій лідера «Польщі 2050» Рената Меньковська-Норкене.
Рух Шимона Головні намагається витворити реальну організацію з місцевими ланками. Під час інавгураційної зустрічі 29 серпня Головня оголосив, що до членства в «Польщі 2050» вже зголосилися понад 20 тис. осіб. На думку Войцеха Пшибильського, цей рух справді приносить нову якість у польську політику, оскільки це низова ініціатива, створена для президентської кампанії, яка має чіткі цілі. «Водночас цей рух політично слабкий, бо кандидати в президенти, які програли, навряд чи є чудовим матеріалом для партійної політики», — зазначає Пшибильський. У цьому контексті спроба створити партію на базі прихильності, заробленої під час президентської кампанії, — не перший такий приклад в історії Польщі. Співак Павел Кукіз та його ініціатива «Кукіз’15» уже були схожим прецедентом в історії польської політики, хоча варто зауважити, що Павел Кукіз не мав такого хисту та запалу у творенні низових ланок своєї партії, який має нині Шимон Головня.
Читайте також: Світ і Білорусь: Незручна революція
Аналізуючи політичні ініціативи Рафала Тшасковського та Шимона Головні, виникає запитання, чи не боротимуться вони за того самого виборця, адже більшість електорату Головні підтримали Тшасковського в другому турі. На думку Ренати Меньковської-Норкене, Шимон Головня має шанси заволодіти здебільшого молодшим електоратом ПіС — молоді, для якої він є зіркою. Окрім того, він може й розрахувати на дещо з «Лівиці», що він уже робить, переманюючи до себе їхніх кандидатів. Рафал Тшасковський має більші шанси в плані електорату. Він може заволодіти настроями тих поляків, які не підтримують ПіС, але не хочуть бути прив’язаними до певної партії. «Це та група виборців, хто каже «ПіС і ГП — одне зло». Потенціал до їхньої мобілізації має шанс використати саме Тшасковський», — вважає Меньковська-Норкене. І Пшибильський, і Меньковська-Норкене зазначають, що нині польська опозиція живе в режимі очікування. «Опозиція зміцнилася й чекає, що ПіС розпадеться чи в чомусь програє», — каже Пшибильський. Але це може трапитися, а може й ні. Якщо так, то таке очікування окупиться, і тоді без особливих зусиль опозиція здобуде владу, однак поки що ініціатива в руках керівної ПіС і шанси на перемогу видаються примарними. «В опозиції має панувати значно більше завзяття, рішучості та мотивації оцінювати дії ПіС, щоб бути конкретнішими стосовно того, наприклад, що відбувається в Білорусі і що керівна партія не завжди діє в інтересах громадян», — каже Меньковська-Норкене.
Політична осінь у Польщі починається захопливо. Але, як свідчать опитування, громадяни переважно формують свою електоральну прихильність довкола двох незмінних партій — ПіС та «Громадянської платформи». «Політичні емоції в Польщі й далі закріплені довкола двох основних партій з незначним запасом для інших», — підсумовує стан справ на сьогодні Войцех Пшибильський. На його думку, опозиція має лише рік, щоб розробити хороший альтернативний план для Польщі, і не набагато більше, щоб довести, що варто його реалізувати. Яке місце там відведено обидвом рухам, поки що складно оцінити, але те, що низова політична ініціатива корисна для демократії, — доведено історією.