Цей рік має всі шанси стати невдалим для Росії. Різке падіння темпів зростання економіки майже до нульових показників (1,8%, за прогнозом Міністерства економічного розвитку РФ), відплив величезних обсягів капіталу за кордон ($50 млрд до кінця року, за оцінками експертів), посилення відцентрових тенденцій у регіонах, загострення міжнаціональних і міжконфесійних відносин – усі ці чинники є ознакою серйозної внутрішньополітичної кризи режиму путінської «керованої демократії».
На фінансовому повідку Кремля
Найболючіше ця криза виявляється на регіональному рівні. Головна її причина – гіперцентралізація управління і фінансів. Дослідження фонду «ИНДЕМ» довели очікувану, враховуючі сучасні тенденції російського державотворення, залежність: що більше влади концентрується в руках Москви, то сильніше розриваються горизонтальні зв’язки між регіонами, сповільнюється розвиток підприємництва та інновацій, а відтак погіршуються стан економіки і демографічна ситуація.
Незалежно від державного устрою в більшості розвинених країн світу відбувається децентралізація – делегування частини повноважень центральної влади на місця, а також інститутам громадянського суспільства. Ці тенденції лише незначною мірою зачепили Росію. З одного боку, було ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування (1998 року), проведено реформу місцевого самоврядування, у ході якої кількість муніципалітетів подвоїлась і відбулося законодавче розмежування повноважень Федерації, регіонів та місцевого самоврядування з передачею більшої частини соціально-економічних функцій на регіональний рівень.
З іншого – зміни в податковій системі й системі міжбюджетних відносин позбавили регіони і муніципальні утворення реальної економічної бази для розвитку своїх територій, зробивши їх цілковито залежними від Білокам’яної. Законодавство Росії за федеральним бюджетом закріплює близько 70% податкових доходів і 100% митних зборів. Отже, у сумарних доходах держави суб’єкти РФ і муніципальні утворення мають не більше ніж 20%.
Читайте також: Неоімперія замість федерації
У ще більш залежному фінансовому становищі перебувають муніципалітети. За інформацією Міністерства регіонального розвитку РФ, частка власних доходів останніх без урахування допомоги з бюджетів інших рівнів у середньому дорівнює 29%, а поселень – 20%. Таким чином, муніципалітети та поселення на 70–80% залежать від дотацій і субсидій із бюджетів вищого рівня. При цьому середній бюджет поселення становить лише 4,57 млн руб. Цих коштів заледве вистачає на утримання місцевого бюрократичного апарату.
Бюджетна система, яка склалася в Росії 12 років тому, парадоксальна: за традиційно профіцитного федерального бюджету майже всі регіони та муніципальні утворення дефіцитні. У 2007-му донорами, тобто регіонами, які не отримували дотацій на вирівнювання бюджетної забезпеченості, були 19 суб’єктів РФ. 2012-го їх уже налічувалося лише 11 (Татарстан, Москва, Санкт-Петербург, Московська, Ленінградська, Сахалінська, Самарська, Тюменська області, Ненецький, Ханти-Мансійський і Ямало-Ненецький автономні округи). Наявна ж система розподілу податків і міжбюджетних відносин у Росії позбавляє регіони та муніципалітети стимулів для розвитку й створює ситуацію, за якої бути дотаційною територією вигідно.
Експерти зазначають, що разом із часткою доходів, які центр відбирає в регіонів, зростає й обсяг зобов’язань, котрі накладаються на їхні бюджети. Достатньо сказати, що і виконання передвиборчих обіцянок Владіміра Путіна (зокрема, збільшити зарплату вчителям) знову ж таки покладено на суб’єкти РФ.
З кожним роком у регіональних бюджетах збільшується частка поточних витрат і зменшуються видатки на інфраструктуру. Якщо 2007-го на перші припадало 77%, а на другі 23%, то 2012-го це співвідношення становило 87% і 13%. У низці регіонів – Володимирській, Курганській, Мурманській, Тульській областях, а також Карелії – витрати на поточні зобов’язання перевищили 93%.
Податковий тягар для регіонів
Навіть із тими податками, які сьогодні потрапляють назад до бюджетів суб’єктів РФ, ситуація видається катастрофічною. Наприклад, надходження від податку на майно фізичних осіб, які повертаються в стовідсотковому обсязі, навіть не покривають витрат на його збір. Є побоювання, що в умовах погіршення економічної ситуації великі платники податків можуть зажадати назад сплачені ними раніше податки на прибуток як аванс.
Читайте також: Як Росія може втратити Сибір
Наслідком такої неоколоніальної податкової політики є величезний розрив між заможними і бідними регіонами РФ. Експерти американського Національного бюро економічних досліджень проаналізували становище 1503 регіонів у 82 країнах світу, щоб зрозуміти, наскільки однорідним є їхній регіональний розвиток. У середньому найбагатший регіон однієї держави виявився в 5,2 раза заможнішим за найбідніший. У Росії ж доходи населення в найбагатшому регіоні у 25 разів вищі, ніж у найбіднішому. Більший розрив зафіксовано тільки у Венесуелі й Таїланді.
Природа дотаційності переважної частини регіонів і муніципалітетів РФ криється в характері розподілу податків за рівнем влади та специфіці міжбюджетних відносин. Невідповідність встановлених податків видатковим зобов’язанням – характерна риса і причина вертикального дисбалансу російської бюджетної системи. За федеральним центром закріплені найважливіші податки: ПДВ, митні платежі й податок на видобуток корисних копалин. Фактично 18% внутрішнього регіонального продукту республік, країв і областей зараховується до федерального бюджету.
За регіонами ж залишили лише три види фіскальних платежів: транспортний, податок на майно юридичних осіб і податок на гральний бізнес (останній узагалі втратив свою актуальність). Місцеві податки, за даними Міністерства регіонального розвитку Росії, 2009 року становили лише 3,8% у сукупних доходах регіональних бюджетів. Левову ж частку (80%) податкових доходів суб’єктів РФ становлять надходження від федеральних податків на дохід фізичних осіб і на прибуток.
Брак коштів у бюджетах не дає змоги регіонам і муніципальним утворенням вибудовувати власну інвестиційну політику, спрямовану на розвиток своїх територій. Вдосконалювати транспортну і соціальну інфраструктуру без федеральних субсидій не здатні навіть міста, які мають статус обласних центрів. Замість того щоб передати кошти з федерального рівня на регіональний і муніципальний та зменшити дефіцитність їхніх бюджетів, влада надалі урізає їх фінансування.
Читайте також: Хвороби імперії
Російський відкуп Чечні
Украй несправедливою є бюджетна забезпеченість на регіональному рівні. Хоч як парадоксально, часто найбільш дотаційні регіони характеризуються високою бюджетною самодостатністю. Так, бюджетна забезпеченість Чеченської Республіки становить 51,2 тис. руб., у той час як 90,1% її бюджету – федеральні трансферти. Натомість у Челябінській області вона удвічі менша – лише 25,8 тис. руб., а федеральні трансферти в її бюджеті становлять тільки 21%. Інший приклад: бюджетна забезпеченість Іркутської області – 32,8 тис. руб., а сусідньої Бурятії – 38,3 тис. руб., хоча остання дотується федеральним центром на 60,1%, а перша – тільки на 24,9%. Не в останню чергу така ситуація викликає в більшості суб’єктів РФ бажання бути дотаційними регіонами, а не донорами.
Досвід найрозвиненіших у світі федерацій (США, ФРН) показує, що податок на додану вартість є основою формування регіональних бюджетів. Однак, на відміну від міжнародної практики, Бюджетний кодекс РФ закріплює ПДВ повністю за федеральним центром, що і є передумовою дотаційності майже всіх її регіонів.
Концентрованим виявом кризи регіональної політики є й демографічна ситуація в суб’єктах РФ. 143-мільйонне населення Росії, за більшістю прогнозів, імовірно, зменшиться до 2030 року майже на 10%. Передусім це станеться за рахунок етнічних росіян. Мусульман, навпаки, як корінних, так і іммігрантів, стає дедалі більше (за прогнозами, до 2030-го їхня частка становитиме від 16% до 20%).
Зростання частки мусульман у російському населенні викликає в країні ультранаціоналістичні настрої. Водночас зменшення кількості етнічних росіян створює труднощі для російських військових. Москві довелося стримати свої амбіції і скоротити армію з 1 млн до 800 тис. осіб.
Офіційна російська пропаганда говорить про пришвидшене зростання населення РФ протягом останніх чотирьох років. За попередніми статистичними оцінками, на початку 2013-го воно налічувало 143 млн 370 тис. осіб. На думку ж російського демографа Євґєнія Андрєєва, результати перепису населення 2010 року внаслідок помилок статистики були завищені на 2,3 млн. А відтак можна говорити про подальшу депопуляцію населення РФ.
Навіть офіційні дані свідчать про глибоку демографічну кризу в більшості регіонів країни. Приріст населення торік спостерігався лише в 29 суб’єктах РФ, у той час як у 54 регіонах його кількість зменшувалася.