Останні кілька тижнів українців охопила паніка через інформацію про те, що з 1 березня через введення процедури ліцензування іноземних ліків аптеки та лікарні можуть залишитися без більшої частини медикаментів. Адже за багатьма лінійками ліків, онкологічних, протисухотних та навіть звичайних крапель від нежитю, переважна частина асортименту іноземного походження. За оцінками прем’єр-міністра Миколи Азарова, на українському ринку 80% імпортних препаратів і лише 20% вітчизняних. Про ймовірні панічні настрої уряд попереджали не раз, зокрема представники Європейської Бізнес Асоціації, до якої входять усі провідні іноземні фармацевтичні виробники, звертали увагу Кабміну на можливість «…ажіотажу навколо потенційної катастрофи на ринку» і те, що «жоден іноземний виробник не може гарантувати подальше постачання своїх препаратів після 1 березня». У набат били й лікарі, що зіткнулися з браком медикаментів.
«Друга половина лютого видалася просто шаленою за напливом покупців, – розповідає Олександра, провізор із державної аптеки, що на Ленінградській площі в Києві. – У нас закуповуються всі пенсіонери, пільговики, просто люди похилого віку. І як тільки вони дізналися про закон про ліцензування, у них виник страх, що після його реалізації ліків просто не буде або вони коштуватимуть захмарні гроші. Почалося якесь божевілля: щодня шалені черги, «битви» за кожен препарат».
Ажіотаж не вщух і в перших числах березня, особливо поміж літніх громадян та молодих мам, які закуповували ліки «під зав’язку». «У моєї дитини хронічний гайморит, –розповідає Тижню жінка в аптеці. – Завжди рятую його «Віброцилом». Але ж це швейцарський засіб, тобто його не буде або він подорожчає втричі, хоча і зараз уже 40 грн коштує. Хотіла купити спрей, що для дітей набагато зручніше, але вже розібрали – доведеться брати краплі для дорослих, а що робити».
Тимчасове перемир’я?
Хоча Закон України № 5038-VI «Про ліцензування окремих видів діяльності», зокрема імпорту лікарських засобів, був ухвалений парламентом ще 4 липня 2012 року і набрав чинності 2 серпня, ще за два тижні до фактичного введення в дію документа (1 березня) жоден імпортер не знав, яким чином усе це функціонуватиме. Адже чіткий перелік ліцензійних вимог опублікували після видання наказу МОЗ № 143 від 20 лютого 2013-го. Вони досить складні, хоча наразі не виконуються, оскільки під тиском виробників та громадськості чиновники ввели спрощену систему ліцензування. Тобто закон не дезавуювали, але поки що видають ліцензії автоматично, просто відповідно до заяви імпортера. Так, станом на 3 березня подано 125 заяв і вже прийнято рішення про видачу 122 ліцензій зі 150 компаній, які нині працюють на фармацевтичному ринку. З-поміж них, за інформацією Державної служби України з лікарських засобів, п’ять найбільших вітчизняних дистриб’юторів, які охоплюють поставками 90% аптечних та лікувальних закладів країни («БаДМ», «Оптима Фарм», «Альба Україна», «Вента», «Фра-М»), українські компанії-імпортери, які є уповноваженими представниками провідних світових виробників («Сано-
фі-Авентіс Україна», «Тева Україна», «Такеда Україна», «Байєр», «Серв’є Україна», «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна»), найбільша державна фармацевтична компанія «Ліки України» тощо. Вартість ліцензії на імпорт медпрепаратів нині офіційно становить 1147 грн. Тобто, здавалося б, питання вирішене – в останній момент держпосадовці дали задній хід, відклавши дію закону в часі. Та не все так просто.
На декларативному рівні необхідність закону про ліцензування пояснювалася піклуванням про людей. «Основна мета – щоб у країні постійно був хтось відповідальний за якість, ефективність і безпеку лікарських препаратів», – заявляв голова Державної служби з лікарських засобів Олексій Соловйов. Тобто імпортер відтепер обов’язково має бути резидентом України, тож будь-які суперечки про якість ліків мають вирішуватися лише в межах держави, що нібито повинна підвищити рівень захищеності споживачів. Мовляв, процедура ліцензування імпорту прийнята у 27 країнах ЄС, тому й Україні потрібно мати такий механізм убезпечення ринку від неякісних чи підроблених ліків. Понад те, завдяки прийняттю цього законопроекту повинна зменшитися відстань між виробником і безпосереднім споживачем, що сприятиме зниженню вартості всіх медикаментів, а не тільки імпортованих. Нібито цілком благородна мета, але, як завжди, диявол криється в деталях. У ліцензійних вимогах, затверджених наказом МОЗ, закладено безліч дрібних умов для того, щоб рішення щодо видачі ліцензії залежало виключно від чиновника. Окрім того, під час 10 діб, які виділені на розгляд заяв імпортера про отримання ліцензії, Держлікслужба має право провести повну перевірку заявника щодо вказаних умов. Це вже не кажучи про необхідність отримувати дозвіл за кожним окремим препаратом, який імпортер захоче наново продавати в Україні. Щодо виконання останнього пункту виникає закономірне питання: якщо за кожною конкретною одиницею товару потрібен окремий дозвіл, тобто має місце цілком достатній контроль, то навіщо ж потрібна процедура видачі дозволу на право взагалі займатися такою діяльністю?
А ще ж із 1 грудня 2013-го вводиться ціла низка додаткових вимог, наприклад, необхідність проведення лабораторних досліджень у межах України, а також мати прямий договір на поставку ліків із виробником тощо. «Це нововведення, затверджені Постановою КМУ № 112 від 13 лютого 2013 року, яка з’явилась у публічному доступі вже в затвердженому вигляді, без обговорень – каже Кшиштоф Сідлєцкі, генеральний менеджер Astellas Pharma Europe BV. – Вочевидь, усе це свідчить про подальші плани органів влади щодо введення дублюючих вимог і таких, які знову міститимуть бар’єри для імпортерів під час отримання ліцензій і на пізнішому етапі». «У документі є вимога про те, що в імпортера має бути прямий контракт із виробником, – зазначає партнер юридичної фірми Danevych Law Firm Борис Даневич. – Але у світових виробників може бути 50 заводів, а продажем займається одна компанія, яка володіє правами на препарат і реєстраційними посвідченнями. Імпортери просто не розуміють, чому вони повинні отримувати додаткові дозволи в Україні». На думку експертів, нові правила гри не зможуть виконати навіть провідні компанії. Понад те, представники кількох іноземних виробників ліків уже заявили про те, що жодного впливу на звичайних споживачів новації не матимуть. Тож очевидно, що за декларативною метою змін на фармацевтичному ринку ховається аж ніяк не турбота про пересічного українця.
Ліцензія на монополію
За даними Державної служби лікарських засобів, в Україні 2012 року було продано ліків на 27 млрд грн, із них на 21 млрд грн – саме іноземних. Отже, цей ринок досить привабливий для держпосадовців, які мають змогу його контролювати. Очевидно, що заявлена вартість ліцензії 1147 грн є фікцією, – реальна тіньова вартість ліцензій з урахуванням відкатів буде значно більша. Для порівняння: за інформацією Тижня, середня вартість процесу виведення одного медикаменту на український ринок донедавна становила близько $50 тис. Відтепер ці цифри, враховуючи ухвалений закон, можна збільшувати щонайменше втричі.
Насправді введення системи ліцензування імпортних ліків в умовах низькотехнологічної вітчизняної фармпромисловості, що фактично відстає від світової на десятки років, може призвести до монополізації ринку кількома гравцями за допомогою Держлікслужби, яка стає необмеженим володарем цієї галузі. Тобто той, хто контролює згаданий державний орган, отримує необмежні важелі для управління фармацевтичним ринком. Тижню вдалося дізнатися з власних джерел у МОЗ, що цей закон пролобіювали діючі українські імпортери-резиденти з метою не допустити можливості поставок у країну ліків в обхід їх та для максимальної монополізації ринку.
«Прикметно, що свого часу про зазначений законопроект у ВР доповідав особисто Михайло Чечетов, – розповідає нардеп Леся Оробець. – Чималу роль відіграв у цій історії також Костянтин Грищенко. Вельми показовою є позиція МОЗ в особі Раїси Богатирьової, яка спочатку була різко проти документа, а тепер з усім погоджується. Скидається на те, що саме ці люди й не поділили між собою нову дуже вигідну корупційну схему».
І справді, якщо звернути увагу на кількість публічних заяв віце-прем’єра з гуманітарних питань Костянтина Грищенка, який за своєю посадою нібито не пов’язаний із фармацевтичною галуззю, стає зрозуміло, що він насправді має до неї безпосередній стосунок. Так, тільки за лютий чиновник зробив близько 10 заяв щодо позитивного впливу ліцензування, його потрібності, неможливості виникнення дефіциту після впровадження тощо. Ще показовіше, що саме йому Микола Азаров доручив у лютому «розібратися зі зволіканням з уведенням норм ліцензування ліків». Якщо перекласти з бюрократичної мови, це означає карт-бланш на реалізацію його варіанта проекту. Адже у віце-прем’єра були й впливові «конкуренти».
На певному етапі головним противником згаданого закону була Раїса Богатирьова, син якої має інтереси у фармацевтичному бізнесі й пов’язаний із нещодавнім скандалом з держзакупівлями у МОЗ. Подейкують, що саме міністр охорони здоров’я відчайдушно вимагала якщо не скасування документа, то хоча б його відтермінування. А головним наріжним каменем було питання органу ліцензування – Богатирьова, природно, хотіла, щоб це був підконтрольний їй МОЗ, тоді як Грищенко вимагав зробити ним Держлікслужбу, яка підпорядковується особисто прем’єр-міністрові. Як бачимо, перемогла позиція віце-прем’єра.
«Цілком можливо, що зазначеним законом ті ж таки лобісти хочуть увести механізм, подібний до того, який діє на нашому автомобільному ринку, – пояснює Леся Оробець. – Коли ввозяться всі агрегати в Україну, а тут вони просто складаються, і це вважається українським виробництвом. Так само, судячи з позиції пана Азарова, хочуть вчинити і з ліками, тобто щоб сюди постачалася готова сировина, з якої потім фасувалися медикаменти. Нібито так буде дешевше, плюс гарне прикриття – розвиток вітчизняного фармвиробництва».
Схоже, цей процес у разі його реалізації відбуватиметься на підконтрольних кільком високопосадовцям підприємствах, які завдяки монопольному становищу одержуватимуть шалені прибутки. Жодних питань до якості таких медикаментів, звісно, не виникатиме, адже прописані вище умови використовуватимуться лише щодо імпортних ліків, тоді як «свої» матимуть «зелену вулицю». При цьому за традиційні відкати міжнародні компанії також отримуватимуть доступ на ринок. Єдиний, про кого в тій схемі не подбали, – простий споживач.