“Левіафане, не ганьби країну”. Дискусія у російських блогах

20 Січня 2015, 15:54

Журналіст Васілій Корєцкій вважає, що полеміка довкола фільму Звягінцева вказує, що стрічка є як політичним, так і культурним феноменом, адже «Левіафан» зачіпає не лише питання життя в Росії, але й російського сприйняття кіно.

«Історію автослюсаря, вигнаного з родинного будинку свиноподібним градоначальником і цинічним архієреєм, а згодом – зрадженого дружиною та за нагоди посадженого до в'язниці, часто трактують як історію зіткнення особистості з левіафаном російської держави. Але це очевидне трактування – конформістська інверсія», – зазначає автор.

«Ні, не морське чудовисько стає у Звягінцева метафорою російської державності. Все страшніше – тут Росія стає метафорою Левіафана. Адже не Іов у розмові з Богом копіює протистояння російської автослюсаря з губернатором, але п'яний губернатор, заявляючись до холопа, говорить практично словами Єгови, відповідального праведному, який чомусь ставить занадто багато питань», – пише Корєцкій, додавши, що на прикладі Росії у фільмі демонструють те, як влаштований світ.

«Назвати «Левіафан» антипутінським – значить применшити висловлювання режисера, який замахнувся, кажучи словами його персонажів, на «довгу історичну дистанцію». Зрештою, головна проблема фільму – питання про допустимість людських жертвоприношень», – переконує автор.

«Адресатом цього жертвопринесення є та верховна інстанція, ім'ям якої твориться земна несправедливість – ось справжній герой «Левіафана». Це не Бог, а скоріше його Закон – неписаний, ніким не дотримуваний, фактично відсутній. У нього ніхто не вірить – але всі діють так, як ніби він досі існує. Здається, що лише цей Закон – причина того, що життєві шляхи священика, градоначальника, автослюсаря…перетнулися на клаптику безплідної землі з видом на холодну річку. Здається, що лише здійснюване цим Законом насильство – давно вже не сакральне, а звичайний кримінал – тримає цих людей разом. І чому «цих»? Просто людей», – резюмував автор.

Теле- та радіоведучий Ігорь Віттель стверджує, що успіх «Левіафана» полягає начебто у так званій «чорнусі», яка завжди залишатиметься «в моді».

«Що таке «чорнуха» зовсім ніхто не знає, хоча слово це вживають всі. У цьому сенсі воно схоже на слово «інтелігенція». Та що там, таких слів у нас багато. І фільмів таких у нас було багато – особливо з кінця вісімдесятих років минулого століття», – зазначає Віттель, додавши, що терміном «чорнуха» зазвичай позначають фільми, книги про неприємні явища реальності.

«Тоді ж був розроблений своєрідний набір штампів «чорнухи», чіткий і смішний, ніби придуманий Остапом Бендером «східний орнамент»: росіяни, що хльостають горілку з горла; продажний суд; дружина-шльондра; друг-зрадник; священик, що благословляє зло; бандити і продажні чиновники. Ну і, звичайно, «все, чим пишалися – брехливе», – йдеться в блозі.

За словами Віттеля, фільм «Левіафан» з його «чорнухою» викликав неоднозначну реакцію російського суспільства.

«Одні впали паніку, і кажуть, що Армагеддон на порозі… і більше нічого робити, окрім як захоплено описувати, як крижані хвилі лижуть палуби «Титаніка». Інші вважають, що таке неможливо промовляти вголос, і треба продовжувати грати веселий фокстрот», – наголошує автор.

На його думку, паніка довкола фільму позбавлена сенсу, адже насправді мистецтво є відображенням суспільства, і суттєвого впливу на розвиток подій не має.

«Тому що мистецтво так влаштоване, і раніше воно таким було, і в роки великих соціальних ілюзій людина сама морально очищалася (або псувалася), а фільм або книга були тільки приводом до цього», – переконаний Віттель.

«Мистецтву взагалі байдуже. І народній масі, по суті, теж… Кажуть, на якомусь ринку продавчиня лаялася словами «левіафани ганебні». І у відповідь на здивування відповідала, що в іноземному кіно російських алкоголіків називають «левіафанами», і потрібно цих п'яниць приборкати, щоб вони не ганьбили рідну країну. Ось вам голос народу – навіть якщо його хтось і вигадав», – резюмував він.

Крім того, резонанс в російській блогосфері викликала трагедія в вірменському місті Гюмрі, де російський солдат-строковик Валєрій Пермяков жорстоко вбив сімох членів родини Аветисян, зокрема  і двох маленьких дітей.

«Доки вся прогресивна російська громадськість ревно стежила за зростанням курсу валюти і розглядала хитромудрі карикатури «Шарлі Ебдо», у Вірменії сталася трагедія по праву гідна уваги росіян. Можливо, саме тому офіційні ЗМІ в Росії про неї і мовчать», – пише Лілі Добровольская – журналістка з Єревану.

«Сам Пермяков зізнався у скоєному злочині. За його словами, в будинок сім'ї Аветисян він потрапив тому, що йому захотілося пити. Про те, яким чином бажання попити води обернулося розстрілом мирно сплячої сім'ї, Пермяков не розповідає. А може і розповідає, але своєму командиру. Тому ми з вами нічого не дізнаємося. Таке враження, що російські солдати вічно напівголодні і нормально. І якщо комусь захочеться попити або поїсти, можна сміливо стукати в будь-які двері і йому дадуть хліб і воду. Але й дійсно давали», – зазначає авторка, додавши, що Вірменія відносно невелика, і вбивства тут відбуваються рідко.

«Це така країна, де, окрім столиці, люди не замикають ворота і двері на ніч. І мешканці Гюмрі, вочевидь, не думали, що боятися треба тих, кого запросили їх захищати. Правда, зараз багато подбають про те, щоб двері їхнього будинку були надійно замкнені. Раптом заглянуть ввічливі люди попити води», – пише Добровольская.

За її словами, російська сторона офіційно заявила, що розслідуванням повинні займатися вірменські правоохоронці, адже злочин скоїли на території Вірменії, однак видавати злочинця не поспішає.

«Передбачається, що після такого «широкого жесту» вірменська громадськість повинна низько кланятися і дякувати російським товаришам за прояв благородства, а також за розуміння і допомогу. Однак такі відносини називають не союзницькими, а колоніальними. Російські ЗМІ не зовсім мовчать, однак не афішують трагедію в Гюмрі. Головні ток-шоу країни, де звикли обговорювати невигадані історії, з якихось причин вважають, що тут говорити немає про що», – наголошує авторка.

Ще один вірменський журналіст – Арман Сулейманян – зазначає, що, незважаючи на зізнання Пермякова, в офіційній версії залишається багато "білих плям".

«Чому керівництво 102-й бази не оголосило тривогу, коли зник вартовий з автоматом? Навіть якщо припустити, що весь особовий склад варти спав дві години, то вже до 6:00 ранку, під час перезміни стало б зрозуміло: озброєного солдата немає і це НП. Як йому вдалося прокрокувати через півміста Гюмрі непомітно, з автоматом через плече? І як потім він пішки добрався майже до самого кордону Вірменії з Туреччиною? Даних про те, що у нього був автомобіль, теж немає. Чому ніхто з сусідів не чув пострілів? Чи правда, що всі жертви отримали постріли в серце і в голову? Чи можливо 21 патроном вбити 6 осіб, які спали в різних кімнатах, і якщо так, то чи стріляв він в автоматичному режимі або поодинокими? Недолік відкритої інформації провокує чутки», – йдеться в публікації.

«Росія і Вірменія поки не вирішили, яка сторона буде займатися розслідуванням кримінальної справи: дезертирство зі зброєю в руках підпадає під російську юрисдикцію, вбивство шести осіб – під вірменську. Однак очевидно, що, якщо Пермякова спочатку будуть судити за дезертирство, і тільки потім – за вбивство, це розжарить ситуацію в суспільстві ще більше. Протестувальники не вірять у чесний неупереджений суд, якщо цим судом буде російський військовий трибунал. Така недовіра – результат історії 102-ї бази, організованої в незалежній Вірменії в 1995 році, після виведення військ Закавказького військового округу», – стверджує Сулейманян, зазначивши, що трагедія в Гюмрі – не перший інцидент за участі російських військових зі 102-ї бази.

Зокрема, два роки тому поблизу бази підірвалися на міні й загинули двоє дітей.  А до того двоє російських солдат напідпитку відкрили вогонь з АК на вулиці, внаслідок чого двоє мирних громадян загинули, ще 14 отримали поранення. Про розслідування та подальше покарання винних нічого не відомо, адже військовий трибунал зазвичай проходить в закритому режимі.

«Сам Пермяков, який зізнався у злочині, щодня з'являється на своїх сторінках в «Однокласниках» і «Вконтакте», що посилює роздратування і дає привід сумніватися в тому, що підозрюваного всерйоз утримують під арештом», – резюмував журналіст.

Військовий репортер Аркадій Бабченко у своєму блозі порівнює відбір контрактників на службу в РФ, яка посідає третє місце в світі за військовими витратами, та Італії, чиї ЗС вважають відносно слабкими.

За його словами, найбільше претендентів на контрактну службу в Італії відсіюється після диктанту.

«Якщо ти не можеш оволодіти своєю рідною мовою – солдатом ти не будеш. Більше того – цей диктант, як і загальний тест на інтелект, є обов'язковим при кожному іспиті на кожне нове звання – з підвищенням рівня складності. І навіть якщо ти артилерист від народження, стріляєш як Бог, пройшов Афганістан, стовідсотковий Рембо, посивів на військовій службі і всі груди в орденах – але не здаєш диктант один раз, другий, третій – до побачення, з тобою розпрощаються», – наголошує Бабченко.

«Уже котрий рік в армію (ЗС Росії – ред.) вливаються гігантські кошти. Котрий рік вона реформується знизу до верху і назад з верху до низу. Котрий рік моральність і духовність армії підвищується військовими священиками і мобільними храмами, деякі з яких можна навіть десантувати з парашутом. Що в результаті?…Валерій Пермяков, строковик, за повідомленнями в ЗМІ до призову перебував в полі зору правоохоронних органів, брат якого був засуджений за вбивство,  вже втікав з однієї частини в Читі, виявився військовослужбовцям російської бази за кордоном, втікає вдруге, бо не хоче служити, вбиває вірменську сім'ю і заколює піврічне немовля багнетом», – зазначає кореспондент.

«Патріотично налаштовані громадяни кажуть – трагедія з Валерієм Пермяковим могла статися в будь-якій армії. Ні. Не в будь-якій…Трагедія з ОВД "Дальній" і пляшкою шампанського могла статися не в будь поліції, а трагедія з Олегом Навальним – не в будь-якому суді. Мене запитують – а як міністр культури Мединський, міністр освіти Ліванов і патріарх Кирило впливають на обороноздатність країни? А ось так і впливають. Подумайте про це на дозвіллі», – резюмував Бабченко.

Позначки: