Леопольд буде жити

ut.net.ua
18 Липня 2008, 00:00

 

 
 
 
  
 
 
 
Уже понад півсторіччя щороку 16 червня вулицями Дубліна натовп фанатів Джеймса Джойса повторює денний маршрут головного героя роману «Улісс» Леопольда Блума. Цю традицію дехто схильний провадити від ще давнішої події – знаменитої вилазки підпилого автора зі своїм так само нетверезим учнем Семюелем Беккетом 1930 року, коли ця парочка намагалася відшукати літературний Дублін у реальному Парижі. Як би там не було, а сьогодні цей звичай засвідчує, що книга успішно пережила всіх своїх критиків і остаточно переборола цензуру, а прогулянка з текстом у руках офіційно отримала назву Bloomsday.
 
Ідея вшановувати «ідеальний роман ХХ сторіччя» припала до душі не лише дублінцям. Звичайно, відтворення траєкторії руху Блума в інших містах щонайменше було б дивним, та прихильники «Улісса» проблему вирішили нехитро – Bloomsday перетворився на фестиваль з різноманітними заходами, які, на відміну від туристичних стежин, від місця проведення не залежать. В Україні цю непересічну подію літературознавці ігнорують, письменники оминають, натомість свій респект джойсівським персонажам активно засвідчують художники. І якщо торік арт-складова першого вітчизняного Bloomsday, котрий започаткувала галерея «Колекція», була посилена каталогізацією текстів Оксани Забужко, Юрка Іздрика та Ірени Карпи, а також виданням українською мовою п’єси Джойса «Вигнанці», то цьогоріч імпреза умалилася до однієї виставки.
 
«Ідеальний вік» у тій же «Колекції» – тема, яка має безпосереднє відношення до роману Джойса і стражденного Леопольда. Свого улюбленого персонажа автор порівнював з Одіссеєм – найдосконалішим, на його думку, героєм, який уже має життєвий досвід і ще має фізичну наснагу, тобто перебуває, наче Карлсон, у повному розквіті сил.
 
Організатори експозиції поставили за мету відшукати аналогічні постаті в нашому художньому середовищі. Ідеальний вік вдалося зафіксувати в сімох представників українського contemporary art – Олександра Ройтбурда, Іллі Чічкана, Олександра Гнилицького, Максима Мамсікова, Арсена Савадова, Олега Тістола та Миколи Маценка.
 
Кожен із них, особливо не напружуючи власний розквіт та сили (тому й виставка солідно запізнилася – чекали на завершення однієї з робіт) намалював по полотну. Гнилицький ще раз довів свою високу майстерність у зображенні простих «Сходів». Ройтбурд замилувався назвами класичних картин, хоча його «Бар у Фолі-Бержер» лише умовно нагадує однойменний шедевр Едуарда Мане. Мамсіков пограв у «Морський бій», а Чічкан пішов еволюційним шляхом, покинувши мавпочок і зосередившись на власній особі. До центральних дійових осіб виставки з інсталяціями та об’єктами долучилися й російські колеги Юрій Шабєльніков, Арістарх Чєрнишев, Алєксєй Політов і Маріна Бєлова.
 
Як мистецький проект наш Bloomsday позбавлений лише однієї, але важливої деталі – бодай натяку на літературність. Галеристи – благо, люди не без фантазії, викручуються, як можуть. Поки сімка обраних творила, з художниками балакав один із найкращих українських кураторів Олександр Соловйов. Діалоги про вітчизняне мистецтво, щоправда, художнє слово не підмінять, але це все-таки більше, ніж взагалі нічого.


Микола Маценко. "Культурна праця"