Голові КНР мало чисток у Комуністичній партії Китаю та реформ у державі. Він хоче, окрім іншого, змінити економічний і політичний лад в Азії. Позначене властивою китайським лідерам місткою, але інколи загадковою метафоричністю, його формулювання майбутнього для континенту офіційно звучить як «Один пояс, один шлях». За словами самого Сі Цзіньпіна (востаннє він говорив про це минулого місяця на Боаоському форумі – китайському аналогові Давоса), концепція «пояс – шлях» «відповідатиме вимогам нашого часу щодо регіональної та глобальної співпраці». Проте не всіх це переконало. Дехто вбачає в тому лише порожнє гасло; інші – майже неприхований план Китаю витіснити Америку з ролі панівної держави в Азії. Мабуть, жодна із двох груп критиків не має рації. Сі Цзіньпін свою ідею сприймає серйозно. І це не так «план», як публічний маніфест.
Уперше Сі Цзіньпін озвучив цей задум 2013 року в Казахстані. Він виніс на обговорення «економічний пояс Шовкового шляху» з покращеною інфраструктурою вздовж основних районів, де сотні років тому пролягала мережа сухопутних маршрутів, якими торгівці шовком та інші купці возили товари з Китаю через Середню Азію та Росію до Північної Європи й Венеції на березі Адріатичного моря. В Індонезії Сі Цзіньпін запропонував «морський Шовковий шлях ХХІ століття»: з міст на південно-східному узбережжі Китаю до Європи через В’єтнам, саму Індонезію, Індію, Шрі-Ланку, Східну Африку та Суецький канал. Тоді ці пропозиції прозвучали досить легковажно: під час закордонних візитів лідери держав часто видають щось подібне, згадуючи сиву давнину, коли всі мали жити в мирі та злагоді.
Однак за кілька останніх місяців ідея дістала справжній імпульс. Китай пішов далі в напрямку підтвердження своїх слів ділом. Він пообіцяв $50 млрд своєму новому Азійському банкові інфраструктурних інвестицій, який (незважаючи на протидію США) ініціював змагання між 47 країнами за право стати акціонерами-засновниками. Ще $40 млрд Китай пообіцяв виділити на «фонд Шовкового шляху» для інвестицій в інфраструктуру вздовж сухопутного та морського маршрутів. Один із мотивів таких щедрих вливань – власний інтерес. Китайські компанії сподіваються виграти тендери на багато проектів із будівництва автотрас, залізниць, портів і трубопроводів, яких потребуватиме нове транспортне сполучення. А покращення транспортної системи піде на користь китайським експортерам. Своєю чергою, сприяння розвиткові сусідів створить нові ринки. Схоже, що Пекін це зрозумів, і тому з’явилися порівняння із планом Маршалла – американською програмою допомоги у відбудові Західної Європи після Другої світової війни.
Пекінові така аналогія не до вподоби, бо він вважає план Маршалла частиною американського проекту стримування Радянського Союзу. КНР наголошує, що її ініціативи мають на меті добро для всього людства і є «безпрограшними» (улюблене слівце). Але, звісно, вона сподівається, що завдяки грошам та інвестиціям у неї з’являться друзі. Визначний китайський експерт у галузі міжнародних відносин Янь Сютон заявляє, що країні потрібно «придбати» дружні відносини із сусідами.
У Середній Азії, яка потерпає від низьких цін на нафту і зменшення грошових переказів від трудових мігрантів із Росії, вітають перспективу ширшої участі Китаю. Сама РФ, хоча й остерігається постійного зростання його впливу на колишні радянські республіки в регіоні, зараз надто залежна від доброї волі Пекіна, щоб виказувати будь-що, окрім ентузіазму. Проте на берегах уздовж морського маршруту панують підозри щодо намірів Піднебесної. Її зухвала поведінка в Південно-Китайському морі, де вона гарячково перебудовує спірні скелі на спірні острови, наводить на думку, що ця держава просто переконана у своєму праві гнобити дрібніших сусідів.
Тож спочатку на пояс і шлях Південно-Східна Азія відреагувала скептично. У Малайзії, де уряд зазвичай спочатку аплодує будь-якій пропозиції Китаю, а запитання ставить потім, міністр оборони Гішамуддін Гусейн сказав, що морський Шовковий шлях «викликає запитання» і що це повинна бути спільна (тобто регіональна), а не виключно китайська ініціатива. Президент Індонезії Джоко Відодо, який хоче перетворити свою країну на «глобальний морський центр», спочатку поставився до цього задуму із сумнівом. Але нині, здається, вже схильний допомагати. Це й не дивно, позаяк до його власного плану входять масштабні інвестиції в порти й іншу інфраструктуру і він сподівається на участь Китаю. У результаті візиту до КНР минулого місяця з’явилася спільна заява, яка обіцяє «морське партнерство» й називає бачення Джоко Відодо та Сі Цзіньпіна «взаємодоповнювальним». Але Джоко Відодо перед відвідинами Пекіна дав зрозуміти, що Індонезія не погоджується з територіальними претензіями Китаю у водах біля узбережжя Південно-Східної Азії.
Іще один новий лідер, індійський прем’єр-міністр Нарендра Моді має власний підхід до цих питань. Минулого місяця він відвідав Шрі-Ланку, Маврикій та Сейшели, три країни в Індійському океані, яким пообіцяв ширшу співпрацю й поділився власними інтересами Індії як морської держави. Він не представив це як хід у відповідь на плани Китаю. Але в січні Моді та Барак Обама оприлюднили спільне «стратегічне бачення». Неявна відповідь Індії на морські амбіції Китаю – пожвавлення відносин із меншими сусідами й курс на зближення з Америкою.
Китай – номер один?
Моді, який наступного місяця відвідає КНР, навряд чи критикуватиме морський Шовковий шлях. Як і Джоко Відодо, він був би радий китайським інвестиціям в інфраструктуру. Але обидва вони, напевно, мають сумніви щодо бачення Сі Цзіньпіном майбутнього Азії як регіону з центром у Китаї, де очолювані останнім інститути відіграють чимдалі серйознішу роль в економіці інших держав, а його флот росте й базується на щораз більших відстанях від рідних берегів. Схоже, Сі Цзіньпін мріє про регіональну гегемонію Пекіна, коли країни на кшталт Південної Кореї та Японії добровільно віддаляться від американської стратегічної орбіти й перейдуть на орбіту Китаю – відновленої потуги, яка хоче повернути собі те, що належить їй від народження. Це не змова. Це довготерміновий і навіть серйозний план, хоч він і не викликає особливого ентузіазму в решти Азії.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com