5–6 травня Міський суд Москви виніс вирок убивцям адвоката Станіслава Маркєлова та журналістки Анастасії Бабурової. Співзасновник націоналістичної організації «Русскій образ» та син полковника запасу Служби зовнішньої розвідки Росії Нікіта Тіхонов за подвійне вбивство отримав довічне покарання. Його громадянській дружині Євгенії Хасіс за співучасть у вбивстві присудили 18 років життя за ґратами. Обидва підсудні – палкі шанувальники ідеї поновлення величі «Третього Риму».
У 2005 році, коли налякані Помаранчевою революцією в Україні російські чиновники заходилися створювати численні прокремлівські молодіжні організації, політексперти попереджали Кремль – з вогнем граєтеся! В Росії вже тоді побиття таджиків, корейців, африканців та євреїв стали сумною буденністю. На цьому тлі їх серйозно непокоїла гра російської влади у «керований націоналізм». Було зрозуміло, що під прикриттям легальних організацій «НАШІ», «Мєстниє», «Росія молодая» тощо, неонацизм типово чорносотенського розливу набиратиме сили.
Протверезіння прийшло лише 2008-го, коли, за офіційними даними, неонацистами було вбито 110 і поранено 487 осіб. Вже у 2008-2009 роках кількість осіб, засуджених за насильство, мотивом якого стала ненависть, зросла майже удвічі. Проте неонацисти еволюціонували якісно: тепер їхній ворог – державний лад. У 2009 році сталося близько 20 терактів, серед яких: напади на відділення МВС, підпали квартир працівників міліції тощо. Розголосу набули індивідуальні вбивства з явно нацистським слідом. Найрезонанснішою стала загибель адвоката Станіслава Маркєлова та журналістки Анастасії Бабурової – громадянки України. Суд над вбивцями Маркєлова і Бабурової висвітлив цікаву обставину – організація, до якої належали вбивці, могла мати кураторів від Адміністрації президента Росії.
Пташки у клітці
Перше, що кидається в очі, – це нахабність злочину. Вбити двох людей вдень у центрі Москви під камерами, спокійненько дійти до метро та сісти у потяг – це практично рівень Ніколая Кузнєцова, радянського розвідника та диверсанта часів Другої світової війни. Не дивно, тому що Нікіта Тіхонов мав відповідну підготовку. Уроки стрільби та рукопашного бою він брав у своїх ідейних однодумців, які служили у спецпідрозділах російської армії у Чечні.
Станіслав Маркєлов був відомим правозахисником та адвокатом, котрий вів украй незручні російській владі справи. Він представляв інтереси родичів Ельзи Кунгаєвої, чеченської дівчини, жорстоко вбитої російським полковником Юрієм Будановим.
Анастасія Бабурова – громадянка України, уродженка Севастополя. За словами батьків, на час від’їзду на навчання до Москви 2001 року, Анастасія захоплювалася діяльністю президента Росії Владіміра Путіна. Московські реалії радикально змінили погляди дівчини – вона стала активісткою антифашистського руху та журналісткою, що писала на гострі теми. На суді слідчим прокуратури довелося протистояти і доводам адвокатів убивць (неонацистські організації у Росії давно мають достатньо коштів, щоб оплачувати своїм членам судовий захист), і погрозам з боку неонацистів, і громадській думці, яка дедалі більше схиляється на їхній бік.
Саме через такі перспективи за підозрюваними тривалий час стежили. Їхню квартиру обладнали системою прослуховування. Коли сенатор Маркєлов, двоюрідний брат убитого адвоката, заявив, що він знає імена справжніх вбивць, підозрювані відповіли бурним обговоренням, «хто їх здав». Було записано також чимало інших розмов, які були використані як докази у справі.
Тіхонова і Хасіс взяли ввечері 3 листопада 2009 року. Під час арешту Тіхонов мав при собі револьвер «Наган» та автомат Калашникова. Обшук у квартирі тривав 10 годин – слідчі вилучили ще два пістолети, глушники, вибухівку, неонацистську літературу і посібники з тероризму, фальшиві документи та значну суму грошей – кілька десятків тисяч євро.
За лаштунками суду
Напередодні суду над Тіхоновим та Хасіс у ЗМІ з’явилася фотокопія показань свідка у справі та ще одного співзасновника організації «Русскій образ» Ільї Ґорячева, які потрапили туди, вочевидь, через адвокатів Тіхонова та Хасіс. Свідок показав: «хочу розповісти про своє знайомство з Лєонідом Сімуніним… Улітку 2009 року я познайомив Сімуніна з Нікітою Тіхоновим на прохання першого, для можливого вибивання Нікітою грошей з боржників. Сімунін курирує молодіжний рух «Мєстниє» від Адміністрації президента РФ, організацію «Русскій образ». Приблизно у жовтні 2009-го Лєонід Сімунін попросив мене поговорити з Нікітою Тіхоновим про можливість придбання бойового пістолета». Крім цього, Ілья Ґорячев розповів про своє знайомство з Сєрґєєм Нікулкіним – ще одним із керівників кремлівського руху «Мєстниє». Він також додав, що з Нікулкіним Ґорячева познайомив саме Тіхонов. До речі, на суді на запитання, у кого він купував зброю і кому її продавав, Тіхонов дав уникливу відповідь: «зараз не скажу, можливо, потім».
Ще до суду Ілля Ґорячев виїхав із країни і нині перебуває в Сербії. Повертатися до Росії він не хоче навіть за умов, що йому нададуть державну охорону. Проте під час процесу суд отримав лист Ґорячева, в якому той відмовляється від своїх показань як від даних під тиском.
«Не винуваті ми!»
Суд над Тіхоновим і Хасіс одразу порушив низку інших запитань. Поведінка підсудних дивна і нелогічна. Щиросердне зізнання в суді не буває основним доказом, а з огляду на гучність справи покладатися виключно на зізнання не наважився б жоден слідчий. За таких умов зізнання потрібне самим звинувачуваним – задля загальновідомого «пом’якшення провини». Крім цього, відомі випадки, коли неонацисти навмисно бравували своєю виною, перетворюючи суд на майданчик для агітації за свої ідеї.
Проте Нікіта Тіхонов, якій зізнався у вбивстві одразу після арешту і підтверджував його неодноразово, напередодні процесу заявив, що злочину він не скоював, а попередні показання дав під тиском слідчого та внаслідок умовляння адвоката, який начебто співпрацював із прокуратурою. Євгенія Хасіс, яку слідство вважає співучасницею, взагалі на слідстві вдавала із себе дурочку, а на суді практично відмовилася давати показання проти себе. Наявність арсеналу зброї на квартирі Нікіта Тіхонов пояснив тим, що він підпільно торгував нею.
Зізнань звинувачуваних суддя не потребував – прокуратура зібрала чимало доказів їхньої вини. Крім аудіозаписів, під час обшуку в квартирі Тіхонова були вилучені пістолет, з якого вбили Маркєлова і Бабурову. І не тільки. На квартирі підсудних вилучили ще й пістолет, з якого був убитий Расул Халілов – лідер одного з кавказьких угруповань. Крім цього, вони обговорювали деталі вбивства антифашиста Івана Хуторського, судді Едуарда Чувашова та ймовірно – чемпіона з тайського боксу Мусліма Абдулаєва. Всі ці злочини були скоєні вже після арешту Тіхонова і Хасіс, за які взяла відповідальність нікому не відома доти «Боєвая організация русскіх националістов» – БОРН. Вона ж взяла на себе спочатку відповідальність і за вбивство Маркєлова та Бабурової. Тобто, у Тіхонова на волі лишилися численні поплічники, яких він не виказав.
Мотив убивства адвоката і журналістки Нікіта Тіхонов пояснив просто – ненавидів їх за антифашистську діяльність. Батьки Анастасії Бабурової дотримуються іншої версії. «Вбивство було замовним. Вам, замовникам, треба було показати, що ви господарі в країні. Тому ви замислили цей нахабний злочин вдень у центрі Москви», – написали батьки журналістки у «Відкритому листі до організаторів убивства». Вони переконані, рукою вбивць керував таємний куратор.
Вірогідно, той, про кого писали російські ЗМІ.
Новий терор?
Цікава історія вимальовується у підсумку. Нікіта Тіхонов і Євгенія Хасіс – практично автономна бойова група, яка займалася індивідуальним терором. В Москві вона така була не єдина – після арешту Тіхонова і Хасіс відбувається низка убивств, деталі яких звинувачувані обговорювали між собою. Виконавці цих інших злочинів поки що гуляють на волі. А водночас один із товаришів Тіхонова розповідає про те, що їхня легальна організація-прикриття мала куратора з Адміністрації президента РФ, який знав, що Тіхонов має доступ до зброї і навіть збирався залучати Тіхонова до вибивання грошей з боржників, але арешт став на заваді. Зрозуміло, що тепер «куратори нацистів» докладають усіх зусиль, щоби їхня діяльність не набула розголосу.
Наведені обставини дають можливість припустити, що під час гри в «керований націоналізм» кремлівські чиновники свідомо закурили очі на створення мережі автономних бойових груп і навіть намагалися використати їх у своїх інтересах. Постає запитання – до яких меж і яких інтересів вони готові були їх використати? Чи може вже почали це робити?
Після революцій у Північній Африці, на тлі суттєвого погіршання ситуації в Росії після економічної кризи, Кремль неабияк побоюється спалаху народного обурення всередині РФ. Погром на Манежній площі у грудні того року довів, що саме неонацистські гасла можуть послужити каталізатором цього вибуху. Кремль гарячково намагається виправити ситуацію, безжально засуджуючи заарештованих терористів. Але сліди діяльності «кураторів» не дозволяють йому боротися з нацизмом повною мірою.