Коли почалася Друга світова, сер Джон Темплтон, один із батьків-засновників величезної компанії з управління активами Franklin Templeton, зробив сміливу ставку. Маючи переконання, що «період максимального песимізму» – найкращий час для інвестицій, він купив акції кожної компанії в лістингу Нью-Йоркської фондової біржі, що продавалися за долар чи дешевше, зокрема 34 фірм, які банкрутували. А в 1945-му, коли війна нарешті закінчилася, продав їх із прибутком 400%.
Майкл Гейзенстеб (на фото), що управляє портфелем державних облігацій (вартістю $190 млрд) у Franklin Templeton, є продовжувачем філософії сера Темплтона. Тихий, стриманий і не надто охочий до спілкування із пресою, він є цілковитою протилежністю «короля бондів» Білла Ґросса, але його професійні успіхи вражають не менше. Основний фонд під його управлінням у минулому десятилітті мав 8% дохідності щороку, а це вдвічі перевищує середні заробітки фондів на інвестиціях у суверенні бонди.
Великі суперечливі інвестиції стали візиткою Гейзенстеба. Від 2010 року він охоче інвестує в державний борг України. Зараз у його портфелі українських облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) на $8,8 млрд (усього емітовано на $16 млрд). У квітні, коли почалася війна на Сході, Гейзенстеб знявся у проморолику в Києві, рекламуючи великий потенціал української економіки. Крім того, за даними аналітика ринків Ipreo, його фонди – найбільші одноосібні інвестори в державні борги Гани, Угорщини, Іраку, Ірландії, Філіппін, Шрі-Ланки та Уругваю. Навіть «безпечніші» активи у його портфелі – великі частки малайзійських, мексиканських і південнокорейських бондів – порівняно екзотичні.
Читайте також: Похмурі перспективи боргової ями
Такі ризики часто окупаються сторицею. Впродовж 2011 року Гейзенстеб інвестував понад $11 млрд в облігації Ірландії. Кредитний рейтинг цієї країни впав до статусу «сміття» через ризики дефолту, інвестори в паніці скидали свої бонди, а Гейзенстеб скуповував їх із дохідністю до погашення 14%. На його думку, Ірландію в довгостроковій перспективі мали б утримати на плаву її якісна кваліфікована робоча сила та відсутність загрози громадянських бунтів на кшталт грецьких. Так і сталося: за 18 місяців він отримав понад 50% прибутку.
Як стверджує Гейзенстеб, коли з’явиться перспектива підвищення відсоткових ставок за державними борговими зобов’язаннями після 30-річної тенденції до зростання вартості облігацій, єдиний спосіб виграти на ринках облігацій – це шукати недооцінені країни. Тож його міжнародна аналітична команда, що складається із 20 осіб, зокрема багатьох докторів економіки, постійно шукає економіки, які зараз не у фаворі, але мають прихований потенціал. Вони здебільшого не звертають уваги на індекси, порівняльні показники, кредитні рейтинги й газети, а зосереджуються на даних та самостійному аналізі. Сам Гейзенстеб цього року побував у 25 державах. Важливою складовою його стратегії є погляд на далеку перспективу: він просить інвесторів оцінювати його результати щонайменше за три роки.
Однак там, де Гейзенстеб пояснює власні досягнення незалежним аналізом, ретельністю й терплячістю, інші бачать серйозну моральну загрозу. Його вкладення в ірландський борг, наприклад, забезпечили таку добру дохідність тільки завдяки фінансовій допомозі, виділеній Дубліну ЄС і МВФ. Аналогічно торік у його портфелі з’явилися бонди Гани, попри бюджетний дефіцит країни на рівні 10% ВВП, знецінення валюти й попередження від Міжнародного валютного фонду, що борг стає непідйомним. Інвестиції втрачали вартість до серпня, коли фонд оголосив, що Гана попросила про фінансову допомогу, а затим відразу підскочили.
Україна – ще одна економіка, де, можливо, переплелися інтереси Franklin Templeton і МВФ. За словами Гейзенстеба, що спочатку його привабили порівняно малий борг держави (до 40% ВВП, коли він почав скуповувати бонди у 2010-му), помітний сільськогосподарський потенціал і дохідність облігацій, котра вимірювалася двозначними числами. У хаосі навколо вигнання Віктора Януковича на початку року він убачив можливість дешево скупити українські облігації. «Всі думали, що нічого з цього не вийде», – каже він у проморолику. Сьогодні все ще кожен так і думає, навіть після того як МВФ виділив Україні рятівний пакет допомоги. Гривня впала за рік проти долара майже вдвічі, золотовалютні резерви України зменшуються, обсяги економіки теж. Більшість спостерігачів підозрюють, що виділення іншого пакета допомоги – справа часу.
Читайте також: За крок від фінансової прірви
Величезна частка державного боргу України в портфелі Franklin Тempleton забезпечує компанії серйозний вплив на її теренах. Хтось звинувачує цю бізнес-структуру в тому, що вона таким чином дає українській владі змогу відтягувати необхідні реформи, тоді як брак кредитних грошей послужила б холодним душем. Крім того, інвестфонд цілком може спровокувати кризу, якщо почне скидати облігації. А ще заблокувати реструктуризацію українського боргу. «Ми не стаємо на чийсь бік політично, – каже Гейзенстеб. – Ми насправді всі економісти й дивимося на макрокартинку». Одначе критики сумніваються, що це можливо при такому обсязі інвестицій у борги держави.
Про МВФ бізнесмен стверджує таке: «У своїх інвестиційних рішеннях ми не керуємося виключно його присутністю чи відсутністю». Здобутки Гейзенстебового інвестфонду не залежать від фінансової допомоги Україні: його вкладення в цей актив становлять якихось 4,5% усього портфеля. Він зазначає, що досягнув успіху в багатьох місцях, де на той час участі МВФ не було, зокрема в Угорщині, Індонезії, Литві, Мексиці та Південній Кореї, але уникав країн, що не могли обійтися без допомоги, як-от Греція. Гейзенстеб однозначно не зацікавлений у провокуванні кризи, бо це позначиться на його прибутках. А ще в його фондів завжди є чимала готівкова подушка, яка захищає від вимушених продажів цінних паперів у разі потреби раптового погашення зобов’язань.
А критики, як він каже, – це здебільшого заздрісні до успіхів фонди, що інвестують в борги, близькі до дефолту. Коли так, то вони непослідовні: хтось нарікає, мовляв, ці виграші значною мірою від того, що Гейзенстеб підтримує погані режими купівлею їхніх боргів; а це складно пояснити лише гонитвою за борговими інструментами країн, яким світить фінансова допомога. Але так само непросто погодитися з думкою, що його заробітки – результат виключно макроекономічної проникливості.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com