Андрій Манчук журналіст

Країна червоного Уго

ut.net.ua
27 Червня 2008, 00:00

 

 

 

  

 

Епатажний президент Венесуели Уго Чавес сміливо й беззастережно критикує США, незважаючи на те, що саме вони є найбільшим торговим партнером Каракаса. Чавес погрожує Євросоюзові, що припинить постачання нафти, хоча від венесуельського «чорного золота» Європа фактично не залежить. Він об’єднує навколо себе лідерів більшості Південно- американських країн, але не може до кінця ліквідувати партизанські збройні угруповання на своїй території. Така парадоксальність очільника держави мала б позначитися й на житті місцевого люду. Та парадоксів у побуті пересічних венесуельців значно менше. За «плюсами» в покращенні життя більшості населення безнадійно губляться «мінуси» влади, що «не словом, а ділом» впроваджує гасла, з якими вона перемогла на виборах.
 
Бідацький вулик
 
Венесуела – це країна, де про політику говорять навіть дресировані папуги.
 
Місто Каракас знаходиться у вузькій гірській западині, на висоті одного кілометра, зелене ж пасмо Карибських Анд із величним піком Авіла відділяє його від моря. На схили цих гір видряпуються десятки тисяч збудованих власноруч хатин-халабуд, в яких десятиріччями мешкає місцева біднота – передусім, нащадки індіанців і африканців.
 
– Мій прадід побудував тут свою хату з дощок, дід – в нього на даху, батько – на даху в діда, й тільки моя родина, напевно, врешті зможе втекти з цього вулика, – розповідає Тижню Кармело Гарсія з баріо Гуаренас. Слово «баріо», яке означає звичайний район, набуло тут, у Каракасі, специфічного змісту – так зазвичай називають міські нетрі, які також відомі під назвою «ранчос». Ці бідацькі квартали, в яких донедавна мешкала більшість городян-каракеньос, є гідними конкурентами бразильських фавел. До початку реформ президента Уго Чавеса представники влади наважувалися заходити сюди хіба що в супроводі військових або поліційних підрозділів. Тутешні мешканці не мали нормальної роботи, освіти, житла та медичної допомоги. Їхнє становище дуже сильно контрастувало зі статусом Венесуели – найбільшого експортера нафти в усій Західній півкулі.
 
Місії спасіння
 
Ісмаель, колишній член угруповання партизан-«тупамарос», який за старим звичаєм ховає обличчя під маскою, заводить нас до кімнати, де статечний лікар робить огляд маленьких дітей. Медпункт доктора Васкеса був відкритий у рамках програми «Баріо з середини», завдяки котрій у країні було створено мережу безкоштовних медичних закладів. Кадрів не вистачало, й спочатку в гетто поїхали десятки тисяч кваліфікованих лікарів із Куби, але Васкес – місцевий мешканець, який стажувався у Гавані.
 
– Місії – це спроба подолати бюрократичні перепони чиновників. Уряд дає цільові кошти безпосередньо на конкретні програми, якими займаються самі мешканці бідних районів. Місія «Робінзон»– названа на честь вчителя маленького Симона Болівара – бореться з неписьменністю, місія «Аліментасьон» надає людям безкоштовне харчування, місії «Рібас» та «Сукре» опікуються середньою та вищою освітою – розповідає нам Васкес, який більш за все нарікає на антисанітарію самозбудованих кварталів.
 
Ще б пак – у баріо Гуаренас ми випадково побачили, як робітники прокладали там перший водогін у історії цього району. А коли в будинках з’явилася шведська каналізація, деякі мешканці навіть не наважувалися використовувати за призначенням унітаз, який видавався їм занадто красивим для своїх функцій. Тепер уряд перевозить людей із баріос у такі собі тропічні «хрущівки». У великій новій будівлі, на самому краю гори, вчать грамоту літні люди. За даними ООН, Венесуела вже фактично подолала жахливу неписьменність, яка ще нещодавно була «візитівкою» цієї нафтової країни, що славилася також численними «Міс Всесвіту» та неповнолітніми повіями.
 
– Це було не так складно – достатньо було надати кошти, які до того йшли на приватні рахунки олігархів. Зараз у країні багато проблем, уряд часто робить помилкові рішення, бюрократи заважають реформам, але ми вперше отримали самоврядування та шанс на гідне майбутнє, – каже нам вчитель Мігель, який колись торгував на цих вулицях кокаїном, а зараз, разом із тупамарос й іншими громадянами, перетворив район на вільну від наркотиків зону. Хоча, криміналу вистачає тут і сьогодні.
 
Зараз цей хлопець отримує другу освіту програміста в безкоштовному інтернет-клубі. Вони відкриті тепер майже в усіх баріос. Утім, у цьому клубі заборонено грати в ігри та дивитись кіно.
 
«ЧАЕС виграє на наших помилках»
 
Ми виходимо з баріос, і прямуємо під схили гори, до району Альтаміра, де у будинках, типових для нашої Кончі-Заспи, мешкає місцева еліта – переважно білошкірі нащадки креольських кланів. Огрядна жінка, власниця кав’ярні, сама пригощає нас запашною венесуельською кавою. На її блузці помітний значок одної з опозиційних до Чавеса партій.
 
– Чавес виграє на наших помилках, – розповідає нам сеньора Охенія. – Старі партії потонули в корупції та взаємній гризні, а він дав масам те, чого вони прагнули. Члени моєї родини традиційно належать до ліберальної партії Аксьон Демократика, та я визнаю, що нинішній режим обрано демократично й він зробив чимало корисного. А скидати Уго Чавеса шляхом путчу, як це намагалися зробити – шлях до війни й диктатури, який не потрібен нікому в країні.
 
– Чому ви вважаєте, що Чавес щось дав масам? – вступає з нею в суперечку один із відвідувачів. – Це народ із «ранчо» підняв Чавеса, й піднявся сам разом із ним!
 
А великий строкатий папуга в клітці, що гойдається на вікні, почувши знайоме ім’я, хрипко вичавлює з себе гасло, яке часто скандує мітингуючи молодь:
 
– Uh, ah, Chavez no se va! (Чавес не піде!).

[678]

 
ВЕНЕСУЕЛЬСЬКИЙ ПРОРИВ

Заледве не від проголошення Симоном Боліваром незалежності Венесуели від Іспанії в 1811 році країною правили військові диктатури. Перші відносно демократичні вибори (без силового захоплення влади) тут відбулися тільки 1969 року. Проте й обране керівництво не могло задовольнити запальних венесуельців. У країні діяв партизанських рух, скерований проти влади лібералів. У 1992 році на бік противників влади стає молодий підполковник Уго Чавес, який очолює повстання. Після тюремного ув’язнення він повертається в політику й виграє президентські перегони. 

Чавес керує країною з 1998 року. Експерти називають його учнем і послідовником Фіделя Кастро й вважають, що саме Чавес розпочав другу хвилю поширення соціалізму в країнах Латинської Америки. Попри всю його епатажність і деяку наївність у висловлюваннях, Чавес роздав селянам 3 млн га землі, спеціально викупленої державою у землевласників за ринковими цінами. Налагодив продаж найбіднішим громадянам продуктів за пільговими цінами й скоротив робочий тиждень. Зменшення бідності, що спостерігається в країні, зумовило економічне зростання на 12% в середньому протягом останніх трьох років – це один із найвищих показників у світі.