Корпоративна уМова

Біля будівлі Павлоградсь­кого міського районного суду п’ятеро колишніх працівників ВАТ «Павлограджитлобуд», яке включає в себе ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер» і ТОВ «Фабрика дверей «БудМайстер», жваво обговорюють перебіг судового процесу. Загалом 18 осіб, котрі обіймали на згаданих фірмах найвищі посади, намагаються оскаржити власне звільнення, яке відбулося у листопаді 2009 року, і заявляють, що вони звільнилися через різь­­ку зміну мовної політики на підприємстві.

Обурення колективу викликала постанова акціонерів, яка, на їхню думку, забороняла вживання української мови на підприємстві. «Під час спілкування з клієнтами і бізнес-партнерами працівники підприємства мають використовувати мову, якою до них звертаються», – цитує постанову Ігор Устименко, колишній технічний консультант «Фабри­­ки будівельних сумішей «БудМайстр». – Для Павлограда, в якому більшість населення є російськомовною, це рівноцінно забороні вживати українську. Розцінивши її саме так, ми почали ставити запитання, на які нам чітко відповідали: «Ви маєте говорити російською». «Тією самою постановою нам забороняли проводити збори колективу», – додає Валентина Пелих, яка пропрацювала на підприємстві 30 років і звільнилася також унаслідок мовного конфлікту.

На фото: РОМАНТИК РЕВОЛЮЦІЇ. Після  Майдану екс-голова правління «Павлоград­житлобуду» Юрій Щербак почав говорити українською, а згодом увів корпоративну мову і на підпорядкованому підприємстві

Українськість як бренд

Павлоград – місто на сході Дніпропетровської області, що належить до Західного Донбасу. Більшість населення міста спілкується російською мовою. Це переселенці з різних регіонів Росії, які приїхали працювати на підприємствах міста, і російськомовні українці. Вживання української мови та культивування українськості в «Павлограджитлобуді» було надзвичайним явищем для регіону, але це не завадило підприємству зайняти перші позиції у своїй галузі. «Постанова не давала нам можливості далі працювати у тому напрямку, який ми обрали. Ми український виробник – такою була наша візитна картка. Проте нас звинуватили в тому, що українізація стала важливішою за бізнес-інтереси, а це начебто шкодило бізнесу, – каже Валентина Пелих. – «Останньою краплею» для наших акціонерів стало новорічне свято для дітей працівників підприємства, яке ми в місцевому Будинку культури попросили провести українською».

Підприємство, навколо якого у Павлограді розгорілися мовні пристрасті, розташоване за містом. Працівники дістаються до нього спеціальним автобусом. Дорогою можна побачити за­­нед­бані господарські будівлі з гаслами-привидами на стінах на кшталт «Слава советскому народу». Не всі підприємства радянської доби пережили депресію і демонструють такі успіхи, як «Павлограджитлобуд». Його видно здалеку – за причепуреним парканом височіє вежа з величезним тризубом і назвою фірми. Виходячи з «Фабрики будівельних сумішей «БудМайстер» після робочої зміни на зупинку, працівники переказують одне одному деталі перебігу судових слухань, у яких беруть участь їхні колишні колеги. Тутешня російська рясніє українізмами, а в українській мові багато російських слів.

У сучасно обладнаному офісі таблички на дверях і дошки оголошень прикрашають українські візерунки, конференц-зала оздоб­лена оберегом, на кухні – «Гімн України» й «Заповіт» Тараса Шевченка у вишитих рушниках. Там-таки на стінах висять фотографії з тутешніх корпоративів, на яких, зокрема, встигли побувати «ВВ», «Гайдамаки», «Божичі», Марія Бурмака. На сайті підприємства й досі можна прочитати його місію: ТМ «БудМайстер» – не просто українське ім’я. «БудМайстер» – це українська сутність».

Процес українізації окремо взятого підприємства на Сході України тривав близько п’яти років. «Ми хотіли створити національне підприємство, – згадує екс-голова правління ВАТ «Павлограджитлобуд» та один з чотирьох його співвласників Юрій Щербак. – Це було внутрішнє бажання, тому що ми все ж таки українці, хоч і живемо в російськомовному місті. Коли ми побачили, що на ринку немає виробника, який позиціонував би себе як український – давав би українську упаковку й назву, вирішили зайняти цю нішу. Це перетворювало нашу торговельну марку на бренд».

Юрій Щербак розповідає, як українізація ставала бізнес-стратегією: «Ми робили такі речі, які з погляду бізнесу вважаються неприпустимими. За канонами маркетингу ніде не зазначено, що бізнес має бути національним. Навпаки, пишеться, що він має бути інтернаціональним. Але ми своїм прикладом довели, що національний бізнес успішний. Українці ще не втратили прихильності до свого. Тобто якщо розвивати українську ідею, то вона дасть не тільки душевне, а й матеріальне задоволення. Ви можете не поділяти нашого світогляду, але вам буде приємно купувати наш продукт. Якщо клієнт телефонує в російськомовний регіон, а йому відповідають гарною українською, він обов’язково це за­пам’я­­тає. Ми побачили, що це працює: головне – виділятися».

Спершу англо-російські назви продукції ТМ «БудМайстра» замінили на українські, а саму продукцію почали пакувати в мішки з українським оздобленням. «Усе це мало підтверджувати наше гасло: «Відбудуємо Україну!». «Далі, зрозуміло, потрібно було рухатися цим шляхом, – розповідає Щербак, – перекласти всю документацію українською, створити рекламну продукцію в українському стилі. А з часом і перейти на українську мову спілкування як усередині підприємства, так і з партнерами. Проте я розумів: щоб створити українську компанію й український колектив, недостатньо просто сказати: говоріть українською. Потрібно, можливо, дати те, чого людям не додали у радянській школі: історію, культуру, звичаї й традиції. Я писав для колективу статті, зокрема й історичні, надавав інформацію про історію й культуру. Неможливо змінити людину за місяць, але я планував провести цю роботу за три роки».       

Заходи для дозвілля працівників «Павлограджитлобуду» включали відвідини Музею трипільської культури та іншу просвітницьку роботу, ініційовану директором, а також корпоративні вечірки в етностилі з вишиваним dress-кодом. «Національний стиль був частиною корпоративної культури, – пригадує Валентина Пелих. – Ми поверталися до своїх традицій, вчили історію. Це було цікаве життя, що складалося не лише з роботи. Я ходила до української школи, але в університеті навчалася російською, як усі. Та я все одно українка, і це моє. Тому мені було приємно повертатися до коріння».

Зрозуміло, що не всім павлоградцям, які більшу частину життя говорили російською, літературна українська давалася легко. «Це не означає, що в нас примусово всі розмовляли українською, зовсім ні, – зазначає Пелих. – Хто не міг, той і далі говорив російською».

«Наші корпоративи перетворилися зі звичайної пиятики на культурні заходи, під час яких ми могли поспівати, потанцювати. Я завжди встановлював символічну плату за вхід на ці заходи для того, щоб люди, яким це нецікаво, відсіялися. А зараз дехто з тих, хто залишився на підприємстві, каже, що я вимагав приходити у вишиванках», – бідкається Юрій Щербак.

Звичайна історія

Чому така політика підприємства, що досі успішно розвивалося, викликала нерозуміння співвласників, пояснює виконуючий обов’язки генерального директора ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер» Андрій Ніконенко: «Нам не зовсім зрозуміло, як на виробництві можна організовувати якісь там просвітницькі заходи під час роботи. Директора звільнили згідно з наказом за одноразове грубе порушення трудової дисципліни. Була постанова, що призупиняла всі відрядження, він її порушив. Інші працівники майже всі звільнилися за згодою сторін. Але зараз трактують по-різному, мовляв, був тиск». Андрій Ніконенко заперечує існування мовного конфлікту: «Конфлікт лежить у площині бізнесовій, а не мовній. На підприємстві багато хто, як і я, говорить українською. Є розбіжності у розумінні певних висловлювань, які кожен трактує по-своєму. Троє співвласників взя­­ли один напрям, а четвертий відокремився, тобто вони щось не поділили між собою, а в результаті випливло мовне питання». Натомість Юрій Щербак стверджує, що нарахував уже аж шість оприлюднених версій причини звільнення.

Після звільнень змінилася внутрішня політика підприємства. «Останній запис у трудовій книжці мені зробили вже російською, накази теж видавалися російською», – каже Щербак. «Спершу всі примусово перейшли на російську. І тільки недавно працівникам оголосили: як розмовляли, так і розмовляйте, – розповідає Валентина Пелих. – Розуміють, що неправильно вчинили. Це вже маленька перемога». «Ми й далі позиціонуватимемо себе як український виробник, – запевняє Ніконенко. – Гасла «Відбудуймо Україну!» «БудМайстер» не мінятиме».

Мовний скандал навколо «Павлограджитлобуду» набув широкого резонансу. Проте це не перший конфлікт навколо заборони використання української мови на підприємствах Східної України. Приміром, у 2005 році працівник донецького молокозаводу Юрій Литвин намагався оскаржити в суді звільнення за вживання української мови на роботі. Проте суд його позову не задовольнив.