Кіно до хліба

Криза не вплинула на бажання українців ходити в кіно, констатують вітчизняні прокатники. Навіть навпаки. За даними Motion Pictures Association, порівняно з минулим роком кількість відві­­ду­вачів кінотеатрів зросла на 25%, а касові збори – на 52%. Цьогорічний врожай від прокату стрічок здебільшого достиг завдяки підготовленому ґрунту, тобто гучним прем’єрам блокбастерів «із цифрами» («Тер­­міна­­тор-4», «Трансформери-2», «Гаррі Пот­­тер і Напівкровний принц» «Льодовиковий пері­­од-3»), від початку розрахованих на глядацький, а отже, й фінансовий успіх. Усі ці стрічки є продовженням кіноепопей, що викликають стабільну цікавість з бо­­­ку відвідувачів кінозалів.

 

Новий, осінній, сезон вніс пев­­не пожвавлення у вітчизняний кінопрокат – невдовзі, окрім традиційно популярних кінофраншиз, на екрани вийдуть масштабні, передусім голлівудські, проекти. Найгучнішими прем’єрами наступних місяців, які мають всі шанси на високий глядацьких інтерес, є фантастичні стрічки, анімація для всієї сім’ї, філь­­ми, пов’язані зі святами та романтичні комедії. Шанувальники інтелектуального кіно теж не залишаться без уваги, про це свідчать кілька цікавих програм у межах фестивалів «Нове британське кі­­­но», «Вечори французького кіно» та проекту «Вікенд у Каннах». Крім того, компанія «Артхаус Траффік» за допомогою культурних центрів і посольств підготувала некомерційні спецпроекти з освітнім потенціалом: ретроспективи, анімацію, експериментальні короткометражки.

 

Панорама кінопрем’єр, запланованих дистриб’юторами на кінець 2009–початок 2010 року, досить типова для вітчизняного кінопрокату. З тисяч стрічок, що створюються у світовій кіноіндустрії, на українські екрани потрапляє лише частина фільмів – здебільшого стовідсотково надійні продовження вже розкручених кінобрендів, видовищні блокбасте­­ри, зняті на найбільших американських студіях, фільми зі ставкою на акторів та авторське кіно, відзначене на міжнародних фестивалях. Взагалі такий контент кінотеатрів характерний для більшості країн світу, відмінністю українського ринку прокату є хіба що менша кількість стрічок, що формують репертуар кінозалів. «Якщо нас порівняти з Польщею, то там обсяг прокату вдвічі більший, а, наприклад, у Чехії – менший. Порівняно з 2008 роком обсяг фільмів, що виходять на широкий екран в Україні, зменшився приблизно на 20%. Натомість зросли кількість глядачів і касові збори. Але тепер гроші йдуть селективніше, на ті філь­­ми, що мають великий ажіотаж. У другій половині 2009-го кількість стрічок стала зростати, не в останню чергу завдяки цифровій системі digital sinema, яку до кінця цього року буде встановлено в десяти кінотеатрах. Цей формат дає дистри­­б’юторам змогу заощаджувати на одному фільмі $40–50 тис., відтак і розширювати репертуар», – коментує тенденцію гендиректор B&H Film Distribution Богдан Батрух. Українська аудиторія стає вимогливішою – під час вибору кінотеатру все більше враховуються його технічні можливості (формати Digital, 3D) та якість проекції. Кінокритик Алік Шпілюк іншої думки щодо наповнення вітчизняних кінотеатрів: «Мене як кіномана пригнічує обсяг нашого кінопрокату. Це мізер навіть порівняно з Росією. Якщо на тиждень показують щонайбільше чотири пре­­м’єри – хіба цього достатньо?»­

 

 

Основними критеріями відбору фільмів, що потрапляють на наші екрани, дистриб’ютори називають комерційний потенціал стріч­­­ки та витратну частину її прокату. «Ми безпосередньо спів­­працюємо з американсь­ки­­­ми мейд­­жорами (ве­­­­ликими ком­­паніями, що, окрім виробництва, мають своїх ди­­стри­б’юторів. – Авт.), які про­­по­­ну­­ють свою продукцію. Обираючи фільм для прокату, орієнтуємося передусім на смаки української аудиторії і зважаємо на бокс-офіс (результати касових зборів. – Авт.) інших країн. А бокс-офіс – це не тільки гроші, а й кількість глядачів, які відвідали певну пре­­м’єру», – розповідає гендиректор B&H. У прокатників незалежного кіно дещо інший підхід до вибору стрічок. Компанія «Артхаус Трафік», що, по суті, є монополістом у прокаті авторського кіно, завжди намагається ознайомити українців із фільмами – переможцями престижних міжнародних фестивалів, домовляючись із власниками прав одразу після закінчення імпрези. Крім того, прокатники артхаусу працюють із незалежними студіями, а вони іно­­ді пропонують так званий пакет, який, окрім якісних фільмів, може містити й другорядну продукцію. «Це не означає, що ми одразу погоджуємося брати неякісний матеріал. Ми не такі багаті дистриб’юто­­ри, щоб купувати дешеві фільми з низьким прокатним потенціалом. Тому намагаємося сформувати оптимальний пакет зі стрічок, кожна з яких чимось ціка­­ва», – уточнює Катерина Клім, керівник фестивальних проектів «Артхаус Трафік».

 

Уподобання українців, на які постійно посилаються вітчизняні дистриб’ютори, формує стабільна аудиторія кінотеатрів, а це молодь віком від 17 до 30 років. «Найактивніші глядачі – молоді жінки, а вони хочуть дивитися романтичні комедії. Підліткова аудиторія менш актив­­на, оскільки фінансово залежить від батьків, які вирішують, давати чи не давати їм гроші на квитки до кінотеатру. Вони мають вибір: випити пива чи сходити в кіно. І шальки в бік кіно може схили жанр пригодницького екшену. Також добре в Україні сприймають дитячі фільми та комедії», – констатує Богдан Батрух. Схожої думки й кінокритик Алік Шпілюк. Він вважає, що кіно зараз цікавить українців переважно як індустрія розваг, тому глядачі обирають не­­­серйозні жанри: любовні мелодрами, комедії, бойовики та фентезі. Звісно, в Україні сформована й аудиторія, що сприймає кіно як мистецтво, для якої мегабюжети та мегазірки у мегафільмах не викликають рефлекторного бажання негайно бігти до кінотеатру. «Просунуті» глядачі регулярно від­­відують наші фестивальні проекти («Артхаус Трафік». – Авт.), де за тиждень можна побачити основні хіти міжнародних кінофорумів, – розповідає Кате­­ри­­­­­на Клім. – Середня відвідуваність таких заходів – 5–20 тис. глядачів, приблизно половина всіх показів аншлагові. Зазвичай за кілька місяців найуспішніші стріч­­ки фестивалю «прокатують» окремо. Де­­які філь­­ми, такі як «Мільйонер з нетрів» чи «Рестлер» (тобто ті, що займають нішу між масовим та інтелектуальним кіно. – Авт.), теж демонструються в кінотеатрах як самостійні релізи. Безумовно, слід ураховувати, що бокс-офіс «неголлівудсь­­ких» стрічок порівняно невеликий – серед­­ня кількість копій блокбастера – 80, а авторське кіно може бути в прокаті у двох копіях. Однак публіка, що любить артхаус, завжди стабільна».

 

 

Співвідношення «американське-європейське-російське-укра­­їн­­ське» кіно у вітчизняному прокаті свідчить про те, що український глядач переважно спожи­­­­ває продукцію найбільшого постачальника кіноіндустрії – Голлівуда. За словами Богдана Батруха, американське кіно становить близько 80% українського кінопрокату, решта припадає на фільми з Європи, Росії та України. На його думку, тенденція до зростання популярності російських фільмів по­­в’я­­зана з тим, що, на відміну від нас, росіяни навчилися знімати комерційне і більш-менш якіс­­не кіно. «Історія про Богдана Хмельницького була б набагато цікавішою і глибшою за фільм «Адмірал», але стрічка Мащенка погано зроблена, і це підтверджують касові збо­­­ри, – розповідає Бат­­рух. – У нас були спроби прокату фільмів українського виробництва. Неприємна історія сталася зі стрічкою «Владика Андрей» Олеся Янчука. Під час попереднього перегляду я йому сказав, що при­­­­­мітивним фільмом мож­­на знищити силь­­­ну історичну постать. Він образився і пізніше заявив, що ми не хочемо брати його стрічку в прокат». Нечисленний відсоток європейського кіно, що останнім часом перманентно зменшується, пояснюється цілком прозаїчними причинами – фінансовими. Придбання кінокопій та купівля прав на єврофільми здійснюється у валюті, що дорожчає, а ціни на фестивальне кіно в кінотеатрах залишаються незмінними (25–35 грн). «У цих умовах обстоювати ідеали авторського кіно можуть лише ті прокатники, які в хорошому сенсі схильні до ризику і можуть заощаджувати, наприклад, на дорогій рекламі», – конкретизують у компанії «Артхаус Трафік».

 

 

Ще одна характерна риса українського ринку кінопрокату – обмежений репертуар кінотеатрів у регіонах. Кіноіндустрія при­­в’я­­зана до середнього класу, а за межами столиці та міст-міль­­йонників цей прошарок в умовах кризи скорочується, тому й пропозиція менша. «Наразі за кінотеатральним контентом із Києвом можуть конкурувати лише Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк і Львів. Решта міст та областей отримують менше фільмів через обмежені фінансові можливості відві­­дува­­чів кінозалів», – по­яснює Алік Шпілюк. З кінокритиком погоджується і Катерина Клім. За її словами, адміністрація регіональних кінотеатрів до інтелектуального кіно ставиться з підозрою, ос­­кільки боїться порожніх залів. Однак є й такі, що радо погоджуються працювати з фестивальними проектами, оскільки у їхніх містах зростає кількість прихильників артхаусу.