Ця атмосфера спокою змінилася в липні, коли застрелили видатного ісламського лідера Валіуллу Якупова і мало не вбили головного муфтія Татарстану Ільдуса Файзова закладеною під його автомобіль бомбою. Мотив замаху достеменно ще не відомий, але в Казані багато хто схильний вважати, що це пов’язано з боротьбою обох діячів проти наростання впливу салафізму – різновиду ісламського фундаменталізму.
У радянські часи іслам у Татарстані був мало не єдиним засобом етнічної ідентифікації і мав дещо «народний» характер, як твердить Ахмет Ярликапов, член Російської академії наук. Але в останні роки салафізм, який завоював послідовників у всьому мусульманському світі, просочився й сюди, особливо у середовище молоді. Мігранти з Північного Кавказу й колишніх середньоазійських радянських республік також сприяли поширенню консервативнішого розуміння релігії.
Наводять різні оцінки кількості салафітів у Татарстані. Місцевий муфтій Фарід Салман вважає оприлюднену цифру в 3 тис. осіб, вочевидь, дуже заниженою. Старше покоління й офіційні релігійні структури побоюються салафітських угруповань, вбачаючи в них ворота для радикалізації суспільства. Після обрання на посаду (муфтія Духовного управління мусульман Татарстану. – Ред.) у квітні 2011 року Файзов почав звільняти консервативних імамів і заборонив релігійні підручники із Саудівської Аравії, тоді як його попередник загалом не звертав на салафітів уваги.
Читайте також: Європейські ісламські фундаменталісти та білі расисти «знаходять» одне одного
Салман попереджає про «талібанізацію на кордонах історичної Європи», але ці страхи, очевидно, перебільшені. Багато в чому Татарстан зовсім не схожий на Північний Кавказ. Це регіон економічного процвітання. Поклади нафти й сильна промисловість означають, що республіка віддає більше коштів Москві, ніж отримує з федерального бюджету, на відміну від Північного Кавказу, який «сидить» на субсидіях. Ще важливіше те, що сепаратистські настрої, сильні на півдні Росії, майже не характерні для цього регіону. Більшість татар відчувають себе ближчими до росіян, ніж, скажімо, багато чеченців.
Але не може не викликати тривоги те, що влада Татарстану відповіла на липневі теракти прийнятими в серпні новими законами, спрямованими проти салафітської громади. Вони нагадують сумнозвісний закон проти ваххабізму, прийнятий 1999 року в Дагестані. У поєднанні з його агресивним виконанням він чимало посприяв розростанню збройного підпілля.
Зрозуміло, що Кремль не хоче допустити, щоб іще один регіон із мусульманською більшістю загруз в анархії та насильстві. 28 серпня в Дагестані терорист-смертник підірвав себе разом із шанованим ученим богословом-суфієм. Таке цілком може спровокувати новий виток насильства у цій і без того найбільш постраждалій від конфліктів республіці Росії. Теракт збігся в часі з візитом Владіміра Путіна в Татарстан із метою підтримки регіональних лідерів. Російський президент прямо заявив, що «злочинці ніколи не досягнуть своєї ганебної мети».
Як саме Москва планує це гарантувати? Питання залишається відкритим. «Раніше чи пізніше державі доведеться вступити в діалог із салафітами», – каже Алєксєй Малашенко з Московського центру Карнеґі. Але російська влада не звикла вести перемовини із суспільними силами, яких вона не розуміє і не контролює. Тож липневий подвійний теракт навряд чи виявиться останнім у Татарстані.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com