Практика, правдами чи неправдами пов’язана з ім’ям генерал-губернатора Новоросійського краю, князя Ґріґорія Потьомкіна, процвітає в сучасній Україні. Чиновники розбудовують «потьомкінські села» в буквальному сенсі та в інформаційній площині, аби справити приємне враження на начальників, електорат і навіть міжнародні фінансові організації. Теорія управління визначає цей вид бюрократичної активності доволі влучно – фіктивно-демонстративна діяльність. Її результати – пофарбовані сільські паркани, прокладені, відремонтовані дороги (вздовж маршрутів кортежів високопосадовців, іноземних делегацій), відреставровані фасади занедбаних будівель (які оточують місця проведення урочистих заходів) тощо – в Україні роками залишаються гротескними артефактами управлінської безпорадності й, прямо кажучи, лицемірства. Фіктивно-демонстративну діяльність бюрократів можна вважати традицією…
Якось, року 1787-го, цариця Катерина ІІ подорожувала до Криму. Урочистості, влаштовані на шляху князем Потьомкіним, вразили нечуваними розкошами її супутників – австрійського імператора Йосифа ІІ та іноземних дипломатів. Були вони здивовані й рівнем життя місцевого люду. Не дивно, що відразу з’явилися припущення, нібито села вздовж монаршого шляху були декоративними, а щасливих мешканців звозили заздалегідь з усього краю. Дослідники досі з’ясовують справедливість версій такого штибу, але термін «потьомкінські села» ввійшов у вжиток як символ показухи, замилювання очей, коли омріяне видають за дійсність.
Чимало таких «сіл» побудували диктаторські режими. 1943 року керівництво СС приймало данську делегацію в Терезієнштадті, «ідеальному концтаборі». Так само приємно, але трохи згодом був вражений віце-президент США Генрі Воллес, який відвідав табори ГУЛАГ НКВС на Колимі. Радянські діячі взагалі досягли неабияких успіхів на цій ниві, зокрема розбудовуючи «потьомкінські села» в свідомості власних громадян. Доволі часто це межувало з цинізмом: применшуючи втрати СРСР під час Другої світової в сотні разів, пропагандисти збілшували кількість убитих німців настільки, що… мали б тричі знищити вермахт лише в перші роки бойових дій. Потім п’ятирічки й неодмінно вражаючі підсумки соцзмагань – грандіозна рекламна кампанія.
Усе це міцно вкоренилося в пострадянській свідомості. Сусідня Росія завзято розбудовує «потьомкінські села», розмах такий самий, але підхід більш прагматичний: під цю справу «розпилюють» колосальні бюджетні ресурси. Розрекламоване спорудження нафтогону «Східний Сибір – Тихий океан» у підсумку обернулося пошкодженням труб і пролиттям нафти, загальний обсяг збитків оцінюють у… 120 млрд рублів. Іще приклади? Російська «кремнієва долина» в селі Сколково, будівництво інфраструктури для Олімпіади в Сочі, газогону «Північний потік»… Усі ці глобальні проекти розвиваються за одним і тим самим сценарієм: великодержавно-бравурний піар, натхненні звіти, гучні корупційні скандали…
Схожа ситуація і в Україні. «Податкові канікули», «Покращення життя вже сьогодні», реформи, китайська гречка – типові приклади загравання з електоратом в інформаційному просторі, а, наприклад, швидкісний трамвай у Києві – в реальному. Недобудованих станцій (а їх мало не половина) в пафосні телерепортажі про відкриття «швидкісного» не включили…
Під більш глобальні проекти український уряд намагається залучити кошти міжнародних фінансових організацій. Їм теж демонструють «потьомкінщину». Треба ж якось пояснювати, чому 2010 року зовнішній борг держави зріс (!) на $5,1 млрд. 2011-го потрібні нові вливання, відповідно «села» виростають немов гриби після дощу. В структурі держвлади навіть з’явився профільний орган, який опікується проблематикою, – Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами. Інституція, очолювана Владиславом Каськівим, порівняно молода, проте перспективна з огляду на можливість освоєння колосальних бюджетних ресурсів. Власне кажучи, з’явилася вона ще 2010 року (в результаті ухвалення урядової постанови №570) і відразу привернула увагу експертів, адже норми минулорічного бюджету дозволяли Кабміну в ручному режимі (без погодження з парламентом) коригувати обсяг державного боргу й фінансувати проекти розвитку за рахунок коштів, позичених у міжнародних фінансових інституцій понад план. 2011-го цих норм до головного кошторису не включили, однак ідея реалізації глобальних проектів живе. Олімпіада-2022 в Карпатах, «Нова енергія», «Нова якість життя», «Нова інфраструктура»… Перелік ідей можна продовжувати. Аби зрозуміти серйозність і спрямованість ініціатив, варто замислитись над тим, що каже сам Владислав Каськів: «Місто та регіон виграють від Національного проекту «Олімпійська надія» незалежно від того, чи буде в нас проведено Олімпійські ігри. Головна мета навіть… не провести Олімпіаду, а повернути в Україну людей, трудових мігрантів, та влити в економіку Галичини до $5 млрд, що й має бути зроблено в процесі підготовки XXIV Олімпійських ігор». Заява пролунала під час квітневого президентського візиту до Львова… Великий комбінатор відпочиває. У Нью-Васюках.