Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Каталонська криза. Програли всі

Світ
12 Жовтня 2017, 15:43

Каталонське питання для французів є вкрай непростим. І не лише тому, що мова про іспанську автономію, яка має спільний кордон із Францією. Імовірна незалежність іспанської Каталонії неминуче впливатиме на настрої в Північній Каталонії, що відповідно до Піренейської угоди входить до складу Французької Республіки з 1659 року. Населення цієї невеликої провінції площею 4166 км2 не втратило повною мірою своєї первинної каталонської ідентичності, попри активні зусилля Парижа.

У французькій Каталонії, де мешкає трохи менш як півмільйона осіб, вся увага прикута до подій по інший бік кордону. «Ставлення до каталонської кризи у французькій провінції, яка має неофіційну назву «Північна Каталонія», вкрай неоднозначне, — пише сайт популярного французького радіо France Info. — Тут і солідарність із прихильниками незалежності, і співчуття жертвам поліцейської брутальності, і тривога за економічні перспективи регіону». За повідомленнями іспанської та французької преси, частину бюлетенів для каталонського референдуму про самовизначення 1 жовтня, який Мадрид вважає незаконним, було надруковано саме на території французької Каталонії. У цій провінції діє кілька політичних сил, що позиціонують себе захисниками каталонської ідентичності та культури.

Читайте також: Каталонія. Режим тиші

Інформаційна агенція AFP цитує Жана-Люка Пужола, співзасновника партії «Так Каталонській державі» (Oui au Pays Catalan), яка зареєстрована 2016 року у Франції й метою якої є домогтися автономії Північної Каталонії: «Люди знервовані, вони побоюються серйозних пертурбацій, адже багато хто у своєму щоденному житті орієнтований не на Париж, а на Південь. У багатьох в іспанській Каталонії родичі, ми звикли їздити туди просто на вихідні…» Чимало французьких каталонців вважає, що ідентичність потребує захисту. Глибоко в душі люди розуміють і на рівні ідеї навіть підтримують тих, хто вимагає незалежності Каталонії. Натомість не всі мають довіру до тих політичних лідерів, які заповзялися втілювати мрію в життя.

Чимало французьких каталонців вважає, що ідентичність потребує захисту. Глибоко в душі люди розуміють і на рівні ідеї навіть підтримують тих, хто вимагає незалежності Каталонії. Натомість не всі мають довіру до тих політичних лідерів, які заповзялися втілювати мрію в життя

«Серцем я з ними, мої батьки свого часу втекли від переслідувань режиму Франко, — поділився думками з Тижнем підприємець із міста Перпіньян, столиці французької Каталонії. — Зізнаюся: останні події лякають мене економічними наслідками. Свого часу багато каталонських республіканців осіло у Франції, ховаючись від репресій. Я розумію тих, хто хоче республіки, а не монархії. Але стратегія лідерів мене не переконує. Треба наполягати на переговорах із Мадридом, шукати політичний шлях. Я поділяю тривогу за долю каталонської мови та культури, але не вважаю, що Іспанія так гнітить каталонців, що варто створювати загрозу громадянської війни».
На французьких теренах є ще одна політична партія — «Єдина Каталонія» (Unitad Catalana), чи не найдавніша прокаталонська структура, що має неприховані симпатії до поборників незалежності. Внаслідок подій в іспанській Каталонії її лідер Жом Рур став частим гостем французьких радіо- й телепередач. У всіх своїх інтерв’ю він наголошує, що мета його однодумців — домогтися для каталонців у Франції такого самого статусу, як у Корсики. Зрозуміло, що в Парижі, відстежуючи ситуацію в Іспанії, небезпідставно побоюються так званого ефекту доміно. Не варто лишати поза увагою й економічний чинник: якщо Південна Каталонія — найбагатший регіон Іспанії, то французька провінція, навпаки, є однією з найбідніших у своїй країні. Її бізнес дедалі більше орієнтується на географічно та культурно близьку Барселону. Різкі кроки очільників Женералітету Каталонії неминуче відіб’ються рикошетом на спорідненій французькій провінції, і хто знає, які наслідки тоді прокотяться всією Францією. 

Президент Женералітету Каталонії Карлес Пучдемон, лідер прихильників незалежності, також охоче роздає інтерв’ю французькій пресі. Колишній журналіст, у минулому головний редактор газети El Punt, засновник Каталонського інформаційного агентства новин, потім мер міста Жирона, вільно володіє французькою. В інтерв’ю телеканалу France 24 він не вагаючись повідомив, що його найближче коло соратників не боїться перспективи потрапити за ґрати, якщо Мадрид вдасться до політичних репресій. «Якщо Каталонія вийде зі складу Іспанії, вона неминуче втрачає членство в ЄС і НАТО, — зауважили ведучі програми. — Як ви плануєте вирішувати цю проблему?» «Та не може бути, щоб європейський народ у самому центрі Європи опинився отак поза межами ЄС!» — тільки й відповів Пучдемон, залишивши прихильникам ідеї каталонської незалежності великі сумніви щодо здатності нинішньої політичної еліти регіону забезпечити мирний, політично грамотний перехід до самостійного державного життя.

Читайте також: Світ про референдум у Каталонії: одне з найважчих випробувань іспанської демократії з часів диктатури Франко

«Ще рік тому ніхто не міг уявити, що саме Пучдемон очолить Женералітет Каталонії, — написала щоденна французька газета Le Monde. — Щоб досягти консенсусу між крайніми лівими, які прагнуть виходу з Іспанії, правими націоналістами та поміркованим центром, знадобився отакий чистої води прихильник незалежності… Карлес Пучдемон походить із родини переконаних націоналістів. У політиці з 1980 року, починав як поборник каталонської мови та культури».

Французи з тривогою придивляються до нової політичної фігури, очевидно, схильної до авантюризму. 

«Багато хто кепкує з його довгого чуба, що приховує глибокий шрам, отриманий унаслідок автокатастрофи, яка мало не забрала в Пучдемона життя та змусила навіки попрощатися з журналістикою — його справжнім покликанням», — пише Le Monde. 
Як політик із кола поміркованих правих Пучдемон теоретично міг би об’єднати всіх прихильників незалежності Каталонії — від крайніх лівих до крайніх правих. Але поки що на практиці серед поборників суверенної Каталонії панує розбрат. Більшість, яку вони мають у регіональному парламенті, зовсім мала й крихка. Можливо, сувереністи дістали б серйознішу підтримку населення, якби запропонували чітку стратегію переговорів із Мадридом та Брюсселем. Але її немає.

Le Figaro, аналізуючи ситуацію в регіональному парламенті Каталонії, наголошує на тому, що в лавах поборників незалежності бракує єдності. «Якщо крайні ліві (CUP) наполягають на негайному проголошенні незалежності та виявляють готовність до втрати мандатів і навіть до арештів, коли Мадрид вдаватиметься до сили, то коаліція правого й лівого центру (Junts Pel Si) демонструє поміркованішу позицію, віддаючи перевагу символічній декларації, яка не передбачала б негайних реальних наслідків».

В іншій статті Le Figaro аналізує економічні наслідки несанкціонованого референдуму, які вже дають про себе знати. «Підприємства тікають із Каталонії», — написала газета, хоча мова поки що про переведення центральних офісів кількох потужних корпорацій і двох великих банків із Барселони до Мадрида.

Читайте також: Невизнаний референдум. За що і як голосувала Каталонія

«Чи є переможець у референдумі про незалежність Каталонії? — запитує Le Parisien. — Ніщо у світі не викликає більших сумнівів. Гнів, хаос, які всі ми побачили 1 жовтня, не мають нічого спільного з демократичним процесом. Але найбільше втратив, безперечно, уряд у Мадриді».
Газета вважає помилкою заборону референдуму «всупереч праву народів на самовизначення»: «Шотландія провела свій плебісцит, Нова Каледонія матиме свій наступного року, і якщо острів забажає, він вийде зі складу Французької Республіки».

Помилкою Le Parisien вважає і брутальність поліції щодо людей, які прийшли на референдум. «У країні, де 40 років тому лютувала диктатура Франко, такі сцени неймовірно шкідливі».

Загалом французька преса доходить висновку, що й каталонські поборники незалежності, й іспанський уряд припускаються помилок: перші поспішають діяти силою, зменшуючи таким чином шанси на мирне вирішення проблеми, а іспанська влада відповідає на силу силою. Згідно з висновками преси в програші і Європейський Союз. Організація відмовчується, певне, побоюючись ланцюгових реакцій корсиканців, фламандців, басків та інших народів, що неминуче дестабілізувало б країни ЄС. Але не бачити проблеми — не означає наближатися до її вирішення. Навпаки. Вакуум конструктивної політичної комунікації лише поглиблює небезпечну кризу, що здатна затягти в себе, наче воронка, чимало багатоетнічних європейських держав.