Зберегти не можна ліквідувати
«Найгірший сценарій для культури», «це повністю змінить культурну інфраструктуру в країні», «символічний сигнал, який показує, наскільки мало важить для влади мистецтво». Такі або приблизно такі репліки впродовж останнього тижня заповнили федеральні ЗМІ США. На противагу їм було чути поодинокі вислови, втім, останні не змогли переважити пафос перших: мистецька та експертна реакції на президентський план, що передбачає закриття одразу кількох культурних агенцій федерального рівня, були по-американському бунтівними та щирими. Медійний відгук набув масштабів повноцінної історії – з аналітикою, інтерв’ю, колонками (як водиться, протилежними за поглядами), інфографікою тощо.
Що, власне, сталося? У четвер, 16 березня, президент США Дональд Трамп оприлюднив свою версію бюджетного плану країни на 2018 рік, яка передбачає збільшення витрат на оборону, проте радикально скорочує витрати на культуру та мистецтво. Зокрема, Трамп пропонує припинити роботу Національного фонду мистецтв (The National Endowment for the Arts – NEA), Національного фонду гуманітарних наук (National Endowment for the Humanities – NEH), котрі десятиліттями надавали гранти американським митцям, музикантам, письменникам та вченим; Корпорації суспільного мовлення (CPB, ключове джерело фінансування для Служби суспільного мовлення США та Національних суспільних радіостанцій), а також Інституту музейної та бібліотечної служб (IMLS).
Читайте також: Поза «Оскаром»: New Yorker кирилицею, «Сезар» і Христос з хрестом
Тобто, мова про чотири культурні агенції, чий колективний бюджет складає 971 мільйон доларів (по 148 мільйонів – NEA та NEH, 230 мільйонів – ІMLS, 445 мільйонів – CPB). Це зовсім невелика частина від загальних 3,899 трильйонів доларів федерального бюджету США (0,02%). Звісно, йдеться про попередній план: за логістикою, Білий дім ще кілька місяців буде допрацьовувати чорновий варіант бюджету, до того ж, ці пропозиції будуть лише першим кроком у довгому процесі, бо фінальні рішення щодо держбюджету приймають американські конгресмени.
Тим не менш, цього разу, як-то кажуть, усе серйозно: так, наприклад, іще в середу, напередодні появи інформації в ЗМІ, голова NEA Джейн Чу зібрала своїх співробітників на неформальну зустріч, де оголосила про перспективи та запевнила, що до того часу, як проект бюждету опиниться перед Конгресом, фонд продовжує роботу у звичному режимі. Як пише The New York Times із посиланням на анонімні джерела, Чу пояснила свої дії бажанням захистити співробітників від ранкового шоку під час читання ЗМІ. Співробітники, у свою чергу, зустріли новини «із сумом та деяким подивом, але без проявів агресії».
Оскільки йдеться про Америку з її регламентованими механізмами лобіювання, саме на лобізмі планують зосередити зусилля представники вищезгаданих агенцій: у них є час для того, щоб представити відповідним бюджетним інституціям свої контраргументи.
Все ж більшість культурних інституцій в Америці шоковані та налякані. Асоціація директорів музеїв мистецтва однією з перших виступила із заявою про невизнання президентського плану і закликом до Конгресу врятувати фонди. З офіційною заявою виступив Музей мистецтв Метрополітен, у тексті сказано: «Ми долучимося до інших мистецьких груп по всій країні та будемо працювати з тими, хто підтримує нас у Конгресі, аби впевнитися, що ці життєво необхідні фонди буде збережено».
Але, звісно, є й інші голоси. Деякі скептично налаштовані експерти пишуть про те, що фінансові субвенції фонду NEA насправді сильно програють сумам волонтерських внесків (так, за наведеними статистичними даними, у 2015 році волонтерські пожертви на «мистецтво, культуру, гуманітарні науки» в США становили 17 мільярдів доларів). Мається на увазі, що більшість дрібних мистецьких організацій по всій країні навіть за умови ліквідації NEA матимуть підтримку місцевої влади та волонтерів, і цієї підтримки буде достатньо. «По суті, аргумент на захист NEA звучить так: мистецтво – це добре, тому державна субсидія для мистецтва – це добре. Замініть слово «мистецтво» на «макарони з сиром», і побачите, наскільки це нелогічно звучить» (цитата з колонки The Washington Post).
Читайте також: Чому на World Press Photo перемогло фото вбитого посла
Захисники існування агенцій у відповідь на це кажуть, що справа не стільки у грошах, скільки у меседжі щодо важливості культури, який несе сама діяльність фондів. Додамо, що це перший раз в історії США, коли президент країни персонально закликав ліквідувати фонди (створені у 1965 році), проте дебати щодо їхньої ліквідації велися ще у 1980-1990-х роках. Тоді NEA та NEH швидко розробили різноманітні програми з акцентом на підтримку «консервативних» штатів (йшлося про підтримку сільських ініціатив, зокрема, у штатах Алабама та Північна Дакота), проте загалом більшість коштів все одно продовжувала надходити до «ліберальних» штатів – найактивнішими споживачами федеральних грантів були мистецькі групи Нью-Йорка.
Нові реалії, нова бієнале
Прикметно, що саме зараз у Нью-Йорку стартувала одна з провідних світових мистецьких бієнале – Бієнале Вітні, що за ініціативою Музею американського мистецтва Вітні проходить раз на два роки та спеціалізується на викритті молодих талантів. Експозиція почала роботу 17 березня, триватиме до 11 червня. Критики вже протиставляють цьогорічну бієнале трампівським ініціативам щодо бюджету, наголошуючи на тому, що виставка відкрилася у важкі часи «расової напруги, економічної нерівності та політичного протистояння»: митці, у свою чергу, намагаються проаналізувати, яким чином нові реалії впливають на сприйняття людьми самих себе та суспільства.
Бієнале Уітні регулярно проходить починаючи з 1932 року. Експозиція мала відкритися ще рік тому, проте організатори взяли річну перерву у зв’язку з переїздом до нового приміщення. До участі у бієнале відібрано 63 митця та мистецьких групи різноманітної спеціалізації, від живопису та інсталяції до активізму та дизайну відео-ігор. Майже половина учасників бієнале – жінки, половина – не білі. Саме Бієнале Уітні свого часу відкрила світові американську художницю Джорджію Тотто О’Кіфф, а також всесвітньо відомих художників Джексона Поллока та Джеффа Кунса.
Про плагіат не попереджали
За іронією, Музей мистецтва Уітні та Джефф Кунс цього тижня згадувалися і у межах іншої, неприємної, історії: мова про завершення судової справи, що тягнулася близько двох років. Ще 10 березня стало відомо про те, що французький суд визнав всесвітньо відомого художника Кунса винним у плагіаті – йдеться про його порцелянову скульптуру «Оголені» (Naked), яка була частиною колекції робіт Кунса, що з шаленим успіхом виставлялася у Центрі Помпіду в Парижі (виставку організував Музей Уітні). Проте останню крапку в цій історії було поставлено днями, коли стали відомі деякі цифри: як виявилося, Музей Помпіду майже не отримав прибутку від ретроспективи, яка виявилася найпопулярнішою виставкою робіт живого автора за всю історію Центру.
Експозиція робіт Кунса діяла протягом 2014-2015 років, її відвідало близько 650045 осіб, і це могло б принести музею шалені прибутки, але не принесло. «Оголені» так і не були виставлені в музеї (офіційна версія – були ушкоджені під час транспортування). Але зображення роботи (скульптура представляє собою оголених дітей, хлопчика і дівчинку 8-9 років) встигло потрапити до каталогу виставки, де її й помітила удова французського фотографа Жана-Франсуа Боре. Ще до офіційного відкриття виставки вона подала позов, у якому наголосила, що створена Кунсом у 1988 році скульптура є плагіатом на фотографію її покійного чоловіка, котру ту зробив у 1971 році і котра зберігається в Національній бібліотеці Франції.
Читайте також: Культурні тренди: відкриті дані та скульптура з автобусів
Цікаво, що компанія Кунса Jeff Koons LLC наполягала про включення роботи до каталогу експозиції, не попередивши музей про можливість ризиків, пов’язаних з авторським правом. Про існування позову Центр Помпіду дізнався у вечір перед відкриттям, і мусив терміново вилучати з продажу каталоги.
А ось цифри. Загалом виставка принесла музею 2,6 мільйони євро на продажі квитків та 320 тисяч євро за продаж художніх матеріалів. 1,25 мільйонів з цих 2,6 Центр Помпіду заплатив Музею Уітні в якості орендної плати. Усі інші кошти, за словами представниці музею, пішли на покриття страхових витрат, супутні витрати та транспортування з Америки до Європи (найголовніша стаття витрат). Враховуючи гроші, які суд зобов’язав виплатити удові Боре, Центр Помпіду заробив «на Кунсі» лише 60 тисяч євро.
У цей же час у Китаї Музей теракотових вояків и коней імператора Цинь Шихуанді розгортає незвичну боротьбу – за авторські права на історичну цінність. Цей музей вважається найбільшим на планеті, у його розпорядженні знаходиться археологічна пам’ятка, що входить до переліку всесвітніх культурних надбань ЮНЕСКО. Фігури теракотових воїнів – це образ, відомий усьому світові. Нещодавно музей виступив із звинуваченням у порушенні авторських прав на адресу дирекції відомого розважального парку в місті Аньцин, де туристам продають репліки з теракотових фігурок.
У свою чергу директор парку заявляє, що не отримував від керівництва музею жодних підтверджень того, що вони володіють якимось патентом на зображення вояків. Китайські юристи кажуть, що реєстрація ексклюзивного торгівельного права на зображення та відтворення історичного культурного релікту – питання неоднозначне.