3 березня у столичному академічному театрі зібралася еліта вітчизняного книговидавництва, експерти, автори, перекладачі, журналісти. За визначенням і сферою діяльності – люди розважливі й серйозні. Та раз на рік у них з’являється нагода й можливість бурхливо виявляти свої почуття. Адже рейтинг, який би оцінював максимально велику кількість книг (2007-го близько 1000 найменувань), у країні й досі залишається без аналогів.
Майже всі присутні в залі знайомі між собою, значна частина підтримує один з одним ділові стосунки, дехто трудиться відразу на кількох фронтах – у видавництві редактором, у «вільному плаванні» письменником, в університеті викладачем, у мас-медіа рецензентом, а з Центром рейтингових досліджень «Еліт-Профі» співпрацює як експерт. Я знаю, про що кажу: у моєму послужному списку відсутні хіба проби художнього письма.
Прозоро, чесно, безкоштовно
Справжня велика українська родина: не жадібні, а хазяйновиті, не заздрісні – пильні, не хворі на кумівство – згуртовані. Підсумкам, які оприлюднює «Книга року», довіряють, бо жодних сумнівів: на відміну від промислових рейтингів тут панують демократизм і справедливість. Свідчу як експерт: жодного разу не було, щоб у процес хто-небудь втручався. Кожен даний тому чи іншому виданню бал – виключно на совісті оцінювача. І повірте, останній не буде ризикувати репутацією задля брата чи свата. Власне реноме дорожче за все.
Сам процес виглядає просто. Протягом звітного періоду «Еліт-Профі» збирає подану видавництвами продукцію, розкладає її за номінаціями, а на початку нового року близько тижня науковці, критики та інший компетентний люд віддає за найкращі книги свої голоси. У великому приміщенні весь пропонований «асортимент» лежить на столах. Приходиш, переглядаєш «свою» номінацію, ліпшим зразкам виставляєш певну кількість очок від 14 (максимум) до 1 (мінімум). Критеріїв усього три: новизна твору – оригінальність проекту; художньо-технічний рівень видання; якість редагування і/або перекладу.
Переможці визначаються елементарним підрахунком – додаванням балів. Цього сезону, щоправда, було введено додаткові бонуси для тих, хто вже отримав відзнаки конкурсу Форуму книговидавців у Львові, а також Гран-прі виставок «Світ книги» (Харків), «Книжковий світ» (Київ), «Зелена хвиля» (Одеса) та «Книжковий Миколай» (Ужгород). Їм доплюсували ще 128 очок.
Математика vs здорового глузду
Принцип індивідуальної відповідальності діяльності діє, як електронний годинник: чітко доти, поки не підсяде батарейка. Тоді збій системи неминучий. Звісно, казуси трапляються не щоразу, але бувають. Зокрема, цьогорічна церемонія ознаменувалася демаршем представників видавництва «Критика» у відповідь на звитягу в номінації «Обрії» (енциклопедичні та довідкові видання) книги Миколи Сухомозського і Надії Аврамчук «Україна у світі», яка вийшла у світ завдяки одіозній Міжрегіональній академії управління.
Цей вищий навчальний заклад, який на ниві книгодрукування працює надзвичайно плідно, скандально відомий як осередок непримиренної ксенофобії. Відкрийте будь-який розділ його книжкового Інтернет-магазину і побачите достатньо прикладів правдивості цієї тези. Наприклад, Георгій Щокін «Захист нації і держави: доленосні проблеми». В анотації зазначено: «… висвітлює гострі проблеми державності в Україні та розкриває загрозливу ідеологію сіонізму. Для широкого кола читачів». Або «Єврейська мафія та її культ» – збірка статей про «різні аспекти прихованої від громадськості організованої єврейської злочинності, в тому числі – ритуальні вбивства».
У нав’язуванні покликаних сіяти в багатонаціональному суспільстві ворожнечу ідей очільники цього вишу послідовні й наполегливі. Оскільки реклама – двигун прогресу, вони завалюють нечисленні українські конкурси, ярмарки і єдиний наш рейтинг своєю «літературою». За словами одного з членів журі львівського Форуму, на вересневому конкурсі всю продукцію МАУП просто не брали до рук. Ніби її не існує. Натомість експерти «Книжки року» обійняли своєю толерантністю всіх без винятку. Хтось скаже – терпимість. Особисто я вважаю: нерозбірливість.
Правила гри
Протягом тривалого часу залишається незмінним один з головних трендів рейтингу: аби обставити конкурентів, книга має бути солідною і, наче гарний коньяк, витриманою. Менші за 400 сторінок фоліанти до фінішу доживають украй нечасто. А пояснити це легко. Фундаментальність тексту, густе ілюстрування, багаторічна робота автора – доволі переконливі аргументи, аби фахівцеві виправдати власний вибір. Та й значний відсоток видань великого обсягу справді вартий уваги. На словесний мотлох шкода паперу й зусиль, та й імідж для видавництва – штука важлива.
Раніше брак кількості претендентів, які справді заслуговують на нагороди, маскували відзначенням антологій, що превалювали не лише в гуманітарних, а й художніх розділах. Вірна прикмета – у сучасному літературному процесі не все гаразд. Нині серед усіх переможців поодиноко височіє «Філософія права» (видавництво «Основи», 1256 с.). Добрий знак – процес пішов на поправку.
Українські видавці продовжують якнайактивніше замальовувати різними фарбами «білі плями» історії, і експерти високо цінують їхню старанність. З усіх переможців не дотичні до повернення боргів минулому лише кілька книг з номінації «Дитяче свято» і збірка поезій Тараса Федюка «Трансністрія» (підрозділ «Сучасна поезія / афористика).
Дотепер прагнення підтримати у видавцях любов до прадавнини і до живильних українських джерел організаторів церемонії нерідко підводило. Зазвичай музичні номери, що прикрашають хід офіційного дійства, – не перевершували рівня ридання-рокотання бандур і бардівської пісні. Як люди інтелігентні, видавці чемно слухали. Як особи живі, під кінець могли невдатного артиста й «заплескати» аплодисментами. Нічого страшного, та осад залишався.
А компроміс виявився ось яким: запросили національно свідомих українських рок-музикантів, які шанують рідне слово ділом, і класично вишикували їх за рангом. Розігрівали зал зовсім юні хлопці з гурту «Вперше чую»: в їх репертуарі є композиція, текст якої написано за мотивами українських скоромовок. Драйву додали поліські «фундаменталісти» «Пропала грамота». А справжній вибух стався, коли на сцену вийшли готи з «Кому вниз». Присутні в очікуванні призів і так були заведені, а як почули баладу на вірші Олександра Олеся, неодноразово просили гурт зіграти «на біс».
Ніжний настрій видавців підтримали й призами. До традиційного диплому переможцям вручали маленький вазончик із фіалками. Директор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн зібрав зворушливу розсаду квіточок. Йому ж дісталася і найважча (у буквальному сенсі) відзнака – гранітна пірамідка, якою абсолютного чемпіона серед книжок – монографію Оксани Забужко. [211]
ПЕРЕМОЖЦІ РЕЙТИНГУ
.jpg)
Гран-прі
Оксана Забужко. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – К.: Факт.
Цією науковою розвідкою Оксана Забужко завершила свою трилогію про новочасних фундаторів вітчизняної культури. Довівши, що Тарас Шевченко не тільки «батько нації», Іван Франко – не лише Каменяр, дослідниця руйнує міф про Велику Хвору і Співачку Досвітніх Вогнів. Руйнує із пристрасністю перших християн, чия релігійна концепція – підґрунтя світогляду української модерністки і найбільшої «внутрішньої дисидентки» вітчизняного літературного Олімпу. Культурологічний аналіз центральних текстів письменниці, перелік яких, за версією авторки, відрізняється від хрестоматійної версії, дозволяє поставити питання про сутність категорії «національна чуттєвість» щодо всього українства.
.jpg)
Номінація «Хрестоматія» (літературознавство) Євген Нахлік. Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель: У 2 кн. – К.: Український письменник.
Синтетична монографія про видатного літератора, історика, фольклориста, етнографа побудована переважно на архівних і маловідомих першоджерелах, до яких автор підходить обережно й критично: «Довелося перевірити численні факти, наявні у кулішезнавчій літературі, й не раз спростувати, уточнити, доповнити чи бодай поставити під сумнів раніше наведені відомості». Перший том містить докладну біографію художника. Другий присвячено світоглядним, історіософським, релігійним, ідеологічним поглядам українського мислителя, а також його мистецькому доробку.
Номінація «Красне письменство» (сучасна українська проза / драматургія) Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. – Л.: Піраміда.
Цей роман з його центральною темою гріха й покути продовжує обраний раніше історично-психологічний вектор. Три новели – «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя» – складаються у цілісність, яку інакше як сімейною сагою не назвати. В історії кількох гуцульських родин часів Австро-Угорської імперії та першої третини ХХ століття є місце радості й печалі, любові й ненависті, і милосердю також. Характерне для письменниці тяжіння до детективного сюжету не заважає авторці використовувати прийом «потоку свідомості».
.jpg)
Номінація «Софія» (українська гуманітаристика)Наталя Яковенко. Вступ до історії. – К.: Критика.
Розповідь одного з найкращих українських дослідників Наталі Яковенко про виникнення історії як науки від Античності до наших днів. Яким чином «діяння» перетворилися на «історію» у сучасному розумінні? Як народжувалася історіографія? В чому полягає «об’єктивність» науки, часто базованої на неперевірених фактах, ненадійних свідченнях і фальсифікованих джерелах? Що таке «історичні» та «неісторичні» народи? Відповіді на ці питання дозволяють окреслити й риси сучасності з постмодернізмом як новою філософією історії.
Номінація «Минувшина» (новітня історія ХХ–ХХI ст.) Голодомор 1932–1933 років в Україні. – К.: Києво-Могилянська академія.
Вміщені в книзі документи й матеріали висвітлюють причини, перебіг, масштаби і наслідки соціогуманітарної катастрофи, що її український народ зазнав примусово. На сьогодні це найповніша тематична збірка автентичних джерел з історії голодомору, яка знайомить із листами, заявами, скаргами, проханнями, унікальними щоденниковими записами очевидців трагедії, а також матеріалами зарубіжних дипломатичних представництв. Навіть побіжний погляд – волосся дибки. Документ, що би про нього не говорили, свідок переконливий.
.jpg)
Номінація «Обрії» (науково-популярна література)Грані світу. Україна – Японія: дерев’яна архітектура; Україна – Польща: єдність зброї крізь віки; Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. – К.: Грані-Т.
Серія ґрунтовних культурологічних досліджень, в яких поваги гідний як текст, так і ілюстративний ряд. Перша книга унаочнює схожість давньої української та японської дерев’яної архітектури. Друга оповідає про ті епізоди українсько-польських відносин, коли вояки билися пліч-о-пліч: таке траплялося і в ХVII столітті, і на початку й наприкінці ХХ. Третя зазирає вглиб історії Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря – від епохи Київської Русі до сьогодення.
Номінація «Дитяче свято» (твори для молодших школярів) Джеймс М. Баррі. Пітер Пен. – Л.: Видавництво Старого Лева.
Хлопчика, який ніколи не стане дорослим, люблять діти всього світу. «Пітер Пен і Венді» та «Пітер Пен у Кенсінгтонських садах» – це запрошення до дивовижного світу, де панує фантазія. Тут у кожної дитини є власна фея, яка, власне, народжується зі сміху малюків. Та варто кому-небудь подумати: «дурниці, немає ніяких фей» – і ці чарівні істоти гинуть. Читацька зацікавленість не така тендітна. Скільки не повторюй: «Пітер Пен – вигадка», менш яскравим і привабливим цей персонаж не стане.
Номінація «Візитівка» (мистецтво) Іоанн Георг Пінзель. Перетворення. Скульптура; Євгенія Кононенко. Жертва забутого майстра; Володимир Єшкілєв. Втеча майстра Пінзеля. – К.: Грані-Т.
За задумом видавців, святкування 300-річчя українського Мікеланджело заслуговує на більше, ніж один розкішний альбом, в якому місце знайшлося й світлинам скульптур великого майстра доби бароко, і докладній розповіді про те, як мало ми знаємо про Іоанна Георга Пінзеля. Тож Євгенія Кононенко і Володимир Єшкілєв створили власні художні версії життєпису майстра. Вишуканий спосіб обійти дражливе питання: «А чи було так насправді?» Особливо, коли його нікому поставити.