Наприклад, у вівторок, 14 липня, окрім чергового засідання відбулися аж два позачергові. З іншого — мета всього завзяття й бурхливої діяльності часто незрозуміла. Одне з позачергових засідань вівторка тривало три хвилини. Воно полягало в тому, що єдиний винесений на розгляд законопроект на прохання одного з авторів відправили на повторне перше читання. Ідеться про законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності протидії корупції в окремих правоохоронних та інших державних органах». За довгою й закрученою назвою криється доволі примітивний зміст. Документ відкриває можливість звільнення керівника Національного антикорупційного бюро Артема Ситника. Цей сюжет тягнеться вже півтора року. Почався з того, що Ситник із компанією вирішили відсвяткувати Новий рік та 8 березня 2019-го на озері з прозаїчною назвою Залив біля села Страшеве на Рівненщині. Загалом тиждень відпочинку обійшовся директору НАБУ у 25 тисяч гривень. Це відомо з матеріалів судової справи. Матеріали опинилися в суді, оскільки в Нацагентстві з протидії корупції за кілька місяців установили: Ситник оплатив відпочинок не особисто. Його потрактували як коштовний подарунок. Суд вирішив, що директор НАБУ має сплатити 3400 грн штрафу. Подарунки ж мають «конфіскувати в дохід держави», хоч би що це означало в даному випадку.
Навряд чи втрата близько 30 тисяч гривень особливо засмутила б керівника бюро. Неприємність ситуації для нього полягає в іншому. Уже понад півроку ім’я директора Національного антикорупційного бюро внесене до офіційного реєстру корупціонерів. Майже стільки само часу на розгляді парламенту перебуває низка законопроектів, складених із фактично єдиної тези: заборонити очолювати правоохоронні органи особам, які скоїли корупційні правопорушення.
Один із законопроектів і винесли на позачергове засідання парламенту 14 липня. Цікаво, що обрали проект спільного авторства депутатів «Європейської солідарності», ОПЗЖ, «Батьківщини» і групи «За майбутнє». Хоча є й майже аналогічний від «слуг». Розгляд питання обіцяв стати головною подією дня. У підсумку — три хвилини й чергове відкладання вже на осінь. Того самого дня ввечері нардеп «Слуги народу» Олександр Дубінський (один із найпалкіших прихильників зміни керівника НАБУ) у мережі Telegram публічно звинуватив у провалі керівника своєї ж фракції Давида Арахамію. Мовляв, той ходив між депутатами й переконував, що «антиситниківський» документ не має достатньо підтримки в залі.
Читайте також: Переродження ілюзій
Уже в середу, 15 липня, у Раді відбулося ще одне симптоматичне голосування. Депутати мали обрати представників у конкурсні комісії з відбору посадовців Держбюро розслідувань (ДБР) і Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП). У першому випадку справа завершилася успіхом, у другому — провалом. Водночас голосування буквально йшли одне за одним. Вирішальною стала кількість депутатів правлячої партії, які проголосували «за»: у випадку ДБР їх 208, у випадку САП — лише 175.
Про те, що «монобільшість» є такою тільки на папері, стало зрозумілим давно, незважаючи на всі запевнення керівництва партії та фракції у протилежному (див. Тиждень, № 14/2020). Однак внутрішня боротьба, яку на початку принаймні намагалися не виставляти напоказ, зараз набуває рис відкритої політичної війни. І з часом ця війна ставатиме дедалі жорсткішою та безкомпроміснішою. Наприклад, «трихвилинне засідання» призначили на вимогу 150 нардепів. Серед яких були і «слуги».
Питання антикорупційних органів загалом, а НАБУ й САП зокрема, тісно переплетене з ґрунтовнішими темами співпраці України з МВФ, стосунків із західними партнерами й ролі олігархів в українській політиці. Саме ці теми постійно порушують на телеканалах тих самих олігархів і союзників Кремля, щоправда з іншими акцентами: «зовнішнє управління», «кредитне ярмо» тощо. Усі ці теми незручні особисто для президента, який воліє уникати будь-яких конфліктів, але часто опиняються на порядку денному за ініціативи його ж депутатів. Далі йде опір інших його депутатів, після чого починаються публічні скандали. Так чинна влада безперервно нищить сама себе, і за цим доводиться лише здивовано спостерігати.
Про це також якнайкраще свідчить внесений на розгляд цього самого тижня законопроект Максима Бужанського про відтермінування переходу на українську мову в школах. Важко придумати кращий подарунок опозиції у вигляді тієї ж «Євросолідарності», яка мобілізує не лише власних симпатиків, а і прихильників деколонізації. Випад проти української до того ж збігся в часі з відзначенням 30-ї річниці Декларації про державний суверенітет. Частина «слуг народу» публічно виступила проти законопроекту однопартійця. І ще раз: ініціатором внесення документа на розгляд Ради саме цього тижня стало керівництво «слуг».
Усі суперечки, взаємопоборювання й пасквілі в соцмережах розігруються на тлі кампанії до місцевих виборів, які відбудуться 25 жовтня. Вона, судячи з кількості політичної реклами, уже стартувала на повну. Водночас правила, за якими відбудуться вибори, досі невідомі. А також невідомо, за якими правилами буде влаштовано життя після них. Саме це передусім і викликає спротив на нижчому рівні влади у громадах і містах.
Читайте також: У червоній зоні
У цьому контексті Рада має розглянути чотири ключові документи. По-перше, про новий адміністративний поділ, що передбачає зменшення кількості районів та підтвердження раніше ухваленого плану формування об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Другий — про перерозподіл бюджетних коштів від районів до нещодавно утворених ОТГ. Третій — про зміни до Виборчого кодексу. І четвертий — безпосередньо постанова про призначення місцевих виборів.
Ще 14 липня голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко повідомив кореспонденту Тижня, що питання розглянуть двома блоками: «В одному блоці буде постанова про укрупнення і зміни до Бюджетного кодексу, а далі постанова про призначення виборів. Окремо від цього розглядатимуть зміни до Виборчого кодексу. Або в інший день, або на позачерговому. Будемо дивитися».
Наступного дня питання з умовного першого блоку дійсно з’явилися на порядку денному. Станом на момент здачі цього матеріалу в друк результат такий: депутати впоралися з формальним призначенням виборів, ухвалили в першому читанні бюджетні зміни, а от із новим районуванням (ключовий законопроект у переліку. — Ред.) укотре виникла зупинка. Члени профільного комітету знову пішли засідати й переглядати документ.
Що ж до Виборчого кодексу, то слова Корнієнка наштовхують на думку, що перспективи ухвалення змін до нього доволі примарні. «Ми виходимо з логіки, що за наявним кодексом уже можна провести вибори. Тому треба їх оголосити, а далі розбиратися з кодексом», — додав він у коментарі на цю тему. Варто зазначити, що жодного «далі» фактично немає. 25 липня виборча кампанія стартує офіційно. Після цього зміни виборчих правил стануть неможливими. 17 липня офіційно має стати останнім днем роботи нинішньої сесії парламенту, а до Виборчого кодексу подали понад чотири тисячі правок. Тож «слугам» або доведеться скликати позачергову сесію, а не засідання, як каже Корнієнко, або вони планують залишити все так, як є.
Питання, яке заслуговує на окрему увагу, — зміни до Конституції у частині децентралізації. Лише після них місцеві еліти остаточно приймуть новий уклад. Доти ініціативи Києва й далі сприйматимуть як ситуативні. Влада за сім місяців цього року не спромоглася навіть оприлюднити текст запланованих змін. Корнієнко вкотре обіцяє, що його оприлюднять, але вже восени. У підсумку маємо вибори за до кінця незрозумілими правилами, із не до кінця зрозумілими повноваженнями можливих переможців і з не до кінця зрозумілим обсягом ресурсів, який вони матимуть. Усе це на тлі постійних чвар усередині влади в Києві. У таких умовах Україні доведеться якось прожити щонайменше до середини осені.