Китай підтримує «дипломатію обміну»: по всьому світу він використовує силу своєї товстої чекової книжки, підтримуючи (як правило бідні та ізольовані) режими у таких країнах як Ангола і Судан, в обмін на сприятливі умови для отримання природних ресурсів та підтримки голосування проти спонсорованих Заходом резолюцій, які засуджують ситуацію з правами людини в Китаї.
Друга за величиною економіка світу і далі залишиться позбавленою надійних стратегічних союзників через дію трьох чинників: географії, ідеології та політики.
Що стосується географії, то Китай знаходиться в одному із найскладніших геополітичних районів світу. Він межує з Японією, Індією та Росією, кожна з яких мала військові конфлікти з Китаєм у ХХ столітті. Він досі не вирішив територіальні суперечки з Японією та Індією, а росіяни бояться орд китайських мігрантів на Далекому Сході Росії. Як природні геополітичні суперники ці країни не можуть бути простими союзниками.
В останні десятиліття Китай також намагався втягнути країни Південно-Східної Азії у свою сферу впливу через пропозиції вільної торгівлі. У той час як кампанія мала наслідком короткий медовий місяць, вона швидко видихалася, зважаючи на те, що зростаюча впевненість Китаю щодо територіальних суперечок в Південно-Китайському морі переконала країни Південно-Східної Азії, що найкраще їхню безпеку зможуть забезпечити США.
Якщо географія позбавляє Китай геополітичних союзників, то китайська однопартійна система також обмежує коло кандидатів, які можуть ввійти в орбіту Пекіну.
Ліберальні демократії (переважно процвітаючі та впливові) поза зоною досяжності Китаю у зв’язку з національними та міжнародними зобов’язаннями щодо формування союзу з диктатурою. ЄС та Китай ніколи не сформують безпековий союз, а риторика про посилення «стратегічного партнерства» відразу ж стає порожніми словами після згадки про ембарго на поставки зброї Китаю та безперервні суперечки. Хвалені китайські особливі зв’язки часів холодної війни з Румунією та Албанією провалилися.
Китай може мати кілька країн, з якими підтримує по-справжньому дружні відносини, – Венесуела Уго Чавеса, Зімбабве Роберта Мугабе та Куба Кастро. Але це, за великим рахунком держави на чолі з політичними паріями, які є кваліфікованими маніпуляторами великих держав.
Крім доступу до природних ресурсів та підтримки в ООН, хороші відносини з такими державами, не приносять Пекіну великих дивідендів. У будь-якому разі, правителі цих держав є старими та хворими. При появі нових, більш демократичних правителів, які займуть їхнє місце, відносини з Китаєм можуть охолонути.
Росія є ближчою за все до Китаю в якості потужного квазі-союзника. Їх спільна ненависть до Заходу, особливо до Сполучених Штатів, зблизив ці країни. Втім, їхні спільні економічні інтереси скорочуються. Так, Росія розчарувала Китай, відмовившись постачати сучасну зброю і енергоресурси, а Китай не надав достатньої підтримки Росії в її ворожнечі з США по ПРО і Грузії.