Дишло в мішку

Про необхідність протидії глобальній фінансово-економічній кризі протягом останнього тижня не говорив хіба що дуже лінивий політик. За цей період різні гілки української влади породили близько десятка проектів «антикризових» законів і постанов.

 

 

Слово «близько» вжите тут зумисно: адже буквально на очах із представленими на сайті Верховної Ради документами відбувалися дивні мета морфози. Скажімо, від тексту законопроекту №3309-3, внесеного спікером Яценюком, залишився тільки реєстраційний номер. Зник безвісти антикризовий законопроект Ксенії Ляпіної, котрий фракція НУНС вважала пріоритетним. І через який БЮТ влаштував блокування трибуни – адже в ньому передбачалося виділення грошей на дострокові парламентські вибори. Більше того, в порядку денному ВР на середу, 29 жовтня, опинився не один узгоджений і доповнений проект (ще напередодні очікувалося, що в цій якості мав виступити президентський варіант), а відразу чотири – Кабміну, президента, «Нашої України» та Регіонів. Вочевидь, фракції взяли на озброєння принцип Мао Цзе Дуна: «хай квітнуть сто квіток, хай змагаються сто шкіл».

 

Втім, під час ознайомлення з текстами зазначених законопроектів на думку спадала не китайська філософія, а український фольклор. А саме – прислів’я про шило та котів у мішку, а також про закони, які «куди повернув, туди і вийшло». Адже за ширмою «порятунку від кризи» політики хотіли приховати відвертий лобізм, популізм і бажання ввімкнути «ручне керування» для низки галузей економіки.

 

Абсолютний рекорд абсурдного політпіару встановила постанова, підготовлена Комуністичною пар тією. Створюється враження, що в апараті КПУ переплутали текст театралізованого виступу на честь чергової річниці Жовтневої революції з законодавчою діяльністю. Чого варта пропозиція запровадження державної монополії на продаж зерна за кордон чи заборона вільного обігу іноземної валюти в Україні (!!!). Втім, зрозуміло, що самі комуністи не сподіваються на затвердження Радою подібних пропозицій – це виключно елементи політичної пропаганди.

 

 

З чоторьох антикризових законопроектів найбільш «авторитетними» є два – камбінівський і президентський. Утім, монументальний 40 сторінковий текст, пропонований Кабміном, наразі має небагато шан сів на схвалення в Раді. Що є дуже втішним: нескладно передбачити, до яких наслідків могло б призвести право уряду за власним бажанням націоналізувати фактично будь який великий банк, самостійно «ру лити» новоутвореним стабілізаційним фондом чи правити з компаній у позасудовому порядку борги перед держбюджетом. Що ж до «аврального» підвищення податкових і акцизних стягнень на торгівлю автомобілями, нафтопродуктами й алкоголем, то інакше ніж авантюризмом цю пропозицію важко назвати. Не менш дивними є «антисоціальні» норми – про дворічний мораторій на підвищення прожиткового міні муму та мінімальної зарплатні, й про фактичну заборону надавати безо платне житло тим, хто має таке право відповідно до закону. Досі прем’єрка Юлія Тимошенко оперу вала прямо протилежними гаслами. Показово, що в президентському законопроекті, який після його публічної підтримки фракцією БЮТ вийшов у фаворити, зникла «податково-акцизна» частина. За одним винятком – сільськогосподарські компанії отримують значні пільги зі сплати ПДВ. Судячи з усього, ця частина законопроекту, яка буквально в тому самому вигляді містилася й у кабмінівському, є платою за результативне голосування фракції Блоку Литвина. Без голосів «литвинівців» шансів на проходження фактично нема, а Володимир Литвин уже давно заявляв, що час «підтримати селян» (читай, «підігріти» власників агробізнесу). Й кому яка справа, що до фінансової кризи проблеми аграріїв не мають жодного стосунку.

 

 

Що ж до власне антикризових заходів, то вони в президентському законопроекті зводяться до кількох позицій. Перша – механізм допомоги банківським установам України, що потребують коштів для ре фінансування залучених кредитів. Для надання «авральних» позик створюється Стабілізаційний фонд, який фінансуватиметься з прибутків від приватизації, доходів держбюджету та від продажу спеціальних цінних паперів. Окрім банків, претендувати на гроші стабфонду зможуть будівельники для завешення проектів чи провідні експортні галузі України.

 

Друга антикризова позиція – принцип, за яким держава братиме під контроль «проблемні» банки. «Примусового порятунку» вдалося уникнути: рішення про запровадження спеціальної адміністрації прийматимуть за участю власників та інвесторів банку під контролем Нацбанку та Кабміну.

 

Натомість викликає здивування вкрай неконкретне вирішення питання збільшення гарантій вкладникам банків. Очікувалося, що сума обов’язкового відшкодування буде збільшена з 50 тис. грн при наймні до 150 тис. Втім, передбачено лише збільшення Фонду гарантування вкладів фізосіб, куди тепер Нацбанк відраховуватиме 75% від своїх доходів. А скільки ж компенсують вкладникові збанкрутілого банку Іванові Петренку – закон не каже.

 

А от щодо «Промінвестбанку», навпаки, все зрозуміло: його викупить держава в особі «Укрексім банку». Відповідно, в бюджеті на це буде передбачено 1 млрд грн. У принципі, до президентського антикризового закону навряд чи можна висунути особливі претензії. Та не тому, що він бездоганний: схоже, його норми носять «рамковий» характер і мають на меті забезпечення безпроблемного рішення Міжнародного валютного фонду щодо надання Україні 16-мільярдного кредиту. Однак, сказавши, «А», треба буде сказати й «Б» – тобто, конкретно назвати тих, хто в першу чергу отримає право на гроші з майбутньої стабфондівської скарбниці. Ось тут і можна буде побачити, який комплект шил і дишел вилізе з цього мішка з державними грішми.