Кінонагороди в Сполучених Штатах – більше, ніж просто призи, це певні знаки, які з великою часткою імовірності виявляють підводні течії та оголюють наріжні камені. Узагальнюючи й екстраполюючи переможців премії, можна сказати, що американців найбільше хвилюють дві проблематики часу: гостросоціальне сучасне й ностальгійне минуле, і вони ворогують між собою за право безроздільного владарювання над реальністю людської свідомості. Причому важливо зрозуміти, що члени Асоціації – це критики, особливий вид homo sapiens із надлишком інформації про продукти «фабрики мрій». Можливо, той продукт – лише фікція дійсності, але насправді майже все, що діється в кіно, цією дійсністю навіяне і є її певною трансформацією. Тобто критики – політики паралельного світу, створеного світом нашим. Вони, може, і не посідають місць під сонцем і не претендують на владу, яка належить представникам великого кінобізнесу, але знають, про що люди мріють і де ці мрії є порожнім маренням, а де за ними ховаються плани та перспективи.
Читайте також: Час без сенсу
Головними силачами серед «золотих» номінантів були фільми трьох немейнстримового спрямування режисерів: «Нащадки» Александра Пейна, «Хранитель часу» Мартіна Скорсезе та «Артист» Мішеля Хазанавічуса. Пейн, як і завжди, зосереджений на сьогоденні, а Скорсезе з Хазанавічусом здійснили серйозні запливи в минуле. І стрічки кожного з них є знаковими. «Нащадки», грубо кажучи, про стосунки батьків та дітей і про те, що нинішнє покоління не має нічого спільного з попередніми генераціями. «Хранитель…» – про феєричне минуле, коли мрії лише народжувалися. «Артист» – про німі мрії, які померли з появою звуку. Всі ці три фільми виводять на екран протиставлення минулого і теперішнього. Та однозначної оцінки, де б перше ідеалізувалося, а друге демонізувалося, шукати не треба, «раніше» необов’язково було добрим, а «тепер» не завжди є жахливим – часи Олівера Стоуна та його «Ніксона» з «Джей. Еф. Кейем» минули. У «Прислузі», ще одному привілейованому номінанті, йдеться про расистську Америку, коли чорні не могли ходити навіть в один туалет із білими. Тобто Штати з чорношкірим президентом на чолі перебувають у доброму «тепер» чи як?
Якщо подивитися «Опівночі в Парижі» Вуді Аллена (переможець у категорії «Сценарії»), то добре було лише раніше. Принаймні герой його фільму ловив кайф, фантасмагоричним чином переправляючись на початок XX сторіччя для спілкування з Пабло Пікассо і Франсуазою Саган.
Читайте також: Розкіш різноманітності
Час спливає, часи міняються – ось що намагалися (чи це справді можливо?) показати члени Голлівудської асоціації іноземної преси. «Людина, яка змінила все» красномовно демонструє новітній, теперішній спосіб формування бейсбольної команди: можна послуговуватися лише цифрами, навіть не зустрічаючись із гравцями і не переглядаючи матчі з ними! «Мартовські іди» показують, що за правильними словами стоять неправильні політичні діячі й що нинішні передвиборчі кампанії – ті самі цифри, що й у бейсболі. А раніше було геройство (як у спілберґівському «Бойовому коні»), колись в силові структури йшли, щоб служити людям, а не збирати бабло (принаймні так каже Клінт Іствуд про Гувера у своєму «Джей Едгарі»). Раніше жила Мерилін Монро («7 днів і ночей з Мерилін»), Фройд і Юнґ товаришували («Небезпечний метод»), а прем’єр-міністром Британії була Маргарет Течер («Залізна леді»). Проте зараз хлопцеві можна видужати від онкозахворювання (як у фільмі «У мене рак»), а дівчині в помсту самотужки зґвалтувати насильника («Дівчина з тату дракона»).
Словом, чи краще було колись чи є вже, ви стовідсотково не з’ясуєте, переглядаючи голлівудські стрічки або орієнтуючись на їхні премії, видані хоч би такими світоглядними мужами, як в Асоціації іноземної преси. Але цього року вони спромоглися (чи радше це вийшло випадково) змалювати своїми номінаціями і призами досить чітку картину. На ній не потрібно шукати вбивцю, як це робив режисер Пітер Ґрінуей, досліджуючи «Нічну варту» Рембрандта. Усе зрозуміло: ліворуч – те, що промайнуло, праворуч – те, що діється. А між ними – конфлікт.
Читайте також: Люду – видовищ, слонам – води