Сюзане Гашке запитує: що ж відрізняє еру Коля від Меркель? Дехто вважає, що тоді політична поляризація була виразнішою і, певно, не такою шкідливою, як сьогодні. Тоді можна було легко розрізнити «праві» медіа від «лівих». Зневагу лівих до Коля, із сучасного погляду, ще треба осягнути. Карикатури у формі «груші» з’являлися, коли їм хотілося додатково образити його. Гельмут Коль був стриманим, політично досвідченим, цілісним канцлером. А втім, ця зневага об’єднала консерваторів. Друга велика різниця — випаровування чітких фіксованих знань. Так зване наукове суспільство не робить нас розумнішими, а, навпаки, затуманює нам розум. Обіцянки, що вся інформація стане доступною, призвели до того, що ми вже нічого не знаємо напевне. Процес аргументації дається дедалі важче. Це робить нас агресивними й безпомічними. Очевидно, така тенденція вимагає втекти у власну систему вірувань та цінностей. Цього року всі серйозні політики поводяться так, ніби справді переконані, що світ створений протягом семи днів, інтелект визначається формою черепа, а ЄС змусив Росію анексувати Крим тощо. Буде дуже прикро, коли згадуватимуть еру Меркель: скажуть, що це був час, коли люди перестали читати газети й книжки, сприймати цінність наукових відкриттів.
Звичайно ж, тема Росії не зникає зі шпальт Die Welt. Так і цього разу вона заслужено отримала чималу частку уваги. Журналіст Едуард Штайнер висуває припущення стосовно того, що «може статися, якщо Путін наважиться на удар у відповідь». У конфлікті в Сирії як Росія, так і США за будь-яку ціну не хочуть зазнати репутаційних утрат. Проте з погляду економіки перед Росією стоїть серйозна дилема: як реагувати на нові санкції від США так, щоб не завдати шкоди собі ж? На щастя, справа поки що не дійшла до прямого зіткнення американських та російських військових у Сирії. При цьому Москва застерігала Вашингтон від завдання удару по сирійських військових об’єктах. Сам по собі удар мав глибоке символічне значення й дав обом сторонам змогу, як то кажуть, «зберегти обличчя». Цікаво також те, що Росія не розкручувала спіраль ескалації після американського ракетного удару. Хоча всьому світові здалося, що політична дискусія щодо Сирії між Росією та Заходом відбувається на рівних умовах, проте після введення нових потужних санкцій Вашингтону проти 24 олігархів та 14 компаній стало зрозуміло, що Москва потрапила в складну ситуацію. Тільки-но оголосили про їх запровадження, це відразу відобразилося на Московській біржі. За своєю старою звичкою Москва залюбки відомстила б за санкції, але зараз уже зовсім інша ситуація. Проблеми, пов’язані з ними, не зникають. Накладені санкції призводять до дедалі більшої ізоляції економіки Росії. Про це написали експерти московської Вищої школи економіки. Перший удар був завданий за анексію Криму, коли падіння цін на нафту загнало російську економіку в рецесію, з якої вона ледь-ледь видерлася. Нещодавні ж призвели до ще більшого відпливу капіталу, зменшення експорту та накопичення боргів у підприємств. Про економічний удар у відповідь говорити просто не доводиться через велику диспропорційність російської та американської економік.
Читайте також: Французький дебют: перше бойове використання КР MdCN у Сирії
Складнощі американсько-російських відносин аналізують у спільній статті Клеменс Верґін та Павєл Локшин за назвою «Кінець гарячого флірту». Жорсткіший курс проти Путіна можна вважати перемогою радників американського президента над його-таки власними проросійськими інстинктами. Ілюзії Москви розвіялися. Однією з найбільших загадок для нинішньої Адміністрації президента США є симпатія її шефа до Владіміра Путіна. У передвиборчому вирі він час від часу нахвалював російського очільника й відповідно не критикував його дії. Трамп розділяє авторитарні схильності та захоплюється методами управління Путіна. Проте з плином часу їхній флірт закінчився. Після ймовірного застосування хімічної зброї Асадом проти цивільного населення Трамп написав жорсткі слова стосовно Путіна, що й стало початком загальної тенденції в ставленні до Росії. Його повідомлення викликало відповідну реакцію Москви. Такий розворот американського президента є наслідком російської політики. Путін своїм антизахідним курсом не сподобався йому та ще й посилив суперечності. Крім того, на закінчення флірту впливають і внутрішньополітичні чинники. Конгрес серйозно обмежує можливості Трампа розпочати з Росією новий період у відносинах. До того ж його радники не поділяють такої позиції щодо Росії та виступають за жорсткіші заходи проти неї. Вашингтон має ефективні засоби проти Росії невійськового характеру. Хоча Москва й оголосила про відповідні контрзаходи, проте вони мають досить обмежений вплив, бо Росія просто слабша економічно.
Про Russenversteher (іронічно: той, хто розуміє росіян) під час федеральної прес-конференції у своєму коментарі пише Томас Віцгум. Коли мова йде про Сирію, то Росія згадується автоматично. І, як завжди, на такому заході присутні також журналісти, які цікавляться лише певною тематикою, при цьому уряд, як правило, раніше дає необхідні відповіді на чуттєві питання. Ці «акули пера» захищають медіа, які вважаються проросійськими, і не визнають свою роботу пропагандистською. Виникає питання про їх походження. Вони точно не росіяни. Їхні повідомлення дбайливо підібрані та виключають спонтанні твердження, у принципі, як і нейтрально забарвлені питання. У них є чітка мета — показати Росію та Асада в гарному світлі, а відповідно Захід та федеральний уряд у негативному. Здебільшого вони втричі довше говорять, ніж речник уряду відповідає на їхні запитання. Це робить його практично немічним перед ними. Але ж вони мають право ставити питання, хоч і заздалегідь упереджені. Вони інтерпретують події саме так, як цього хочуть у Москві. Для справжніх журналістів поява таких колег приблизно те саме, що й перебування членів партії «Альтернатива для Німеччини» в Бундестазі. Вони змінюють клімат, культуру спілкування. І не в кращий бік. Як одні, так і інші хочуть створити враження, що уряд постійно обманює. Але чи здорова журналістська недовіра до уряду не була навіяна непрофесійним переконанням, що він це робить завжди?
Читайте також: Сирія. Гра з високими ставками
Французький колумніст Ніколя Баваре вважає, що війна в Сирії — це лабораторія для конфліктів у ХХІ столітті, як свого часу іспанська громадянська війна перед Другою світовою та Корейська — перед холодною війною. Ця війна, яка забрала життя понад півмільйона людей, є типовим прикладом безкінечного конфлікту нинішнього століття. Військова поразка «Ісламської держави» на Сході країни не призвела ані до повного скасування проекту «халіфату», ані до ефективної протидії джихаду. Навпаки, зі зростанням насилля характер війни повністю змінився. Цей конфлікт стає все більш міжнародним, бо його релігійні причини якраз і приховують протистояння регіональних та міжнародних гравців. Застосування хімічної зброї сирійським режимом стало поворотним пунктом. Нині прихованих зіткнень між сторонами стає все менше. На півночі Туреччина, незважаючи на членство в НАТО, після захоплення Афріна готова до подальшого просування в напрямку міста Манбідж, який захищають курди за підтримки американських та французьких солдатів. Ізраїль постійно протидіє бригадам Аль-Кудс та розміщенню іранських ракет у Сирії. Вперше з часів холодної війни США використали свої війська для знищення близько 200 російських солдатів у Дайр-ез-Заурі, які беруть участь у гібридній війні. Зараз це вже нова холодна війна між США та Росією, до якої додаються інші елементи, як-от воєнна інтервенція в Україні, спроба замаху на Сєрґєя Скріпаля та його дочки, маніпуляції з президентськими передвиборчими перегонами в США, Brexit чи каталонськими устремліннями до незалежності. Цей конфлікт для США та Європи є великим викликом, який показує, що самої лише військової сили недостатньо для вирішення проблеми. Водночас однозначно доводить, що повноцінна безпека не може існувати без ефективної оборони.
Ґергард Геґманн твердить, що «воєнний удар по Сирії був першою серйозною демонстрацією високотехнологічної зброї оборонної промисловості США та Європи порівняно з російськими аналогами». Ще перед першими новинами про удар по Сирії виникли питання про те, яку ж зброю застосують. Військові США, Великої Британії, Франції разом із представниками оборонної індустрії з величезною зацікавленістю спостерігали, які системи спрацюють краще. Адже росіяни заявили, що їхні нові технології можуть завадити потраплянню ракет у ціль, котрі використовують систему GPS, що є дуже важливою для точного наведення. Через це США використали для атаки нову крилату ракету JASSM, виробництва Lockheed Martin, яка здатна навіть через часткові проблеми з GPS-сигналом точно навести на ціль і знищити її. Ракетний удар по Сирії можна вважати порівнянням конкурентних переваг озброєння США та Європи з російським. Кремль запевняє, що сирійські протиповітряні сили збили 71 ракету зі 103 випущених. А США категорично це заперечують, наполягаючи, що жодної ракети не було збито. Незважаючи на політичні дискусії щодо удару по Сирії, військові експерти сходяться в одному: це був масштабний ярмарок озброєнь між Заходом та Сходом.
Читайте також: Die Welt: Путін — переможець кібервійни, наслідки санкцій для Росії та загроза популізму
Про нову холодну війну йдеться і в матеріалі Міхаеля Штюрмера. Хроніки війни та миру Сирії нагадують ситуацію через Берлін та Кубу понад півстоліття тому в часи холодної війни, результатом якої (через страх та здоровий глузд) стала нова світова система. Що викристалізується внаслідок нової холодної війни, правила якої є предметом експериментів та будуть встановленні лише методом спроб та помилок? Сирія — це найбільший театр цього конфлікту, який є надзвичайно небезпечним. Чи зможе незмінна дисципліна в поводженні з ядерною зброєю стати стримувальним фактором? Хтозна. Але в будь-якому разі тривала криза в Сирії — навчальний посібник із теми конфліктного менеджменту й маневрування між війною та миром. Російська претензія звучить чітко: або нові правила, або жодних правил. Але ж зрозуміло, що вони виникнуть не самі собою, а лише з дії та протидії, з високим ризиком для всіх причетних. Хоча Сирія — основний майданчик, проте не треба забувати про Східну Україну.