Die Welt: Китайське місце під сонцем

Світ
31 Жовтня 2018, 15:09

Рівновага чи гегемонія? Між цими двома давніми полюсами великої політики досі рухається маятник великої влади та великих держав, загрожуючи війною знову й знову. У Гарвардському університеті, де ведеться багато близької до політики інтелектуальної роботи, є проект «Фукідід», названий на честь афінського генерала й літописця Пелопоннеської війни, яка точилася більш як 2 тис. років тому. Що це? Просто якась лиховісна гра? Фукідід описав тридцятилітню боротьбу між Афінами й Спартою, підйом і занепад, який закінчився катастрофою для обох грецьких держав, увертюру до короткого панування Александра й довгого — Римської імперії. Чи не марнують обізнані зі світовими реаліями військові експерти зі східного узбережжя Америки свій і наш час? Можливо, боротьба за рівновагу чи гегемонію в Старому світі може навчити нас управління конфліктами у світі сьогоднішньому й завтрашньому.
Холодна війна, після того як вожді в Москві й Вашингтоні зазирнули в безодню, стала хистким балансом між Сполученими Штатами та Радянським Союзом: глобальним, ядерним, біполярним. Протилежні ідеології не були перешкодою для розуміння того, що світові потуги або виживуть разом, або ж разом загинуть. Це змушувало їх до стримування, співіснування та обмеження реальних суперечностей. Управління конфліктами, контроль за озброєнням, заходи, покликані зміцнити довіру та безпеку, супроводжували тривалий ядерний мир, убезпечуючи його водночас від порушників спокою середнього масштабу, таких як Північна Корея та Іран. Контролювати подальше нестримне поширення атомних технологій та ядерної зброї, якомога ретельніше запобігати цьому стало спільною метою супердержав. Тим часом із розпадом Радянського Союзу цьому настав кінець.
На зміну прийшла світова гегемонія Сполучених Штатів: на воді, на суші, у повітрі та в космосі, у мистецтві м’якої сили, у встановленні правил та управлінні, наприклад, світовими фінансовими потоками. Однак вона була короткочасна, і не тільки через крах Lehman Brothers на Волл-стрит, що показав межі фінансової влади. А ще більше через те, що Росія — ядерна наддержава, усе ще нафтова та сировинна країна з довгою пам’яттю — не захотіла миритися з пониженням статусу у світі, новими кордонами в Східно-Центральній Європі, втратою престижу та можливістю диктувати правила. «New order or no order» — ось що звучало застережливо з Кремля і було ніким не почуто.
Однак іще більше США як лідер, що розпорошив свої політичні та військові сили на Близькому Сході, оголосивши ісламістським головорізам війну, у якій неможливо перемогти, потрапили в скрутне становище на протилежному боці Тихого океану. Китайська Народна Республіка, яка вже кілька десятиліть тому залишила позаду маоїстське божевілля й випробувала суміш із комуністичної диктатури, життєвої етики та конфуціанства, перетворилася на найстарішу та найновішу світову державу в Азії.
Спершу це відбувалося з використанням вибудуваної на правилах західної системи торгівлі й авторських прав і продовжилося під ритуальне декларування мирних намірів за одночасної претензії на рівноправну участь у світових подіях, зокрема у світовій торгівлі.

 

Те, що Сполученим Штатам здається цивільною агресією і підступним ударом по американських робочих місцях, добробуту американських виборців та середньому класу, керівництво Піднебесної, виявляється, бачить як повернення природного порядку на небі й під небом

Те, що Сполученим Штатам, особливо від початку президентства Дональда Трампа, здається цивільною агресією і підступним ударом по американських робочих місцях, добробуту американських виборців та середньому класу, керівництво Піднебесної, виявляється, бачить як повернення природного порядку на небі й під небом. Тому «Мирного підйому», програми останнього десятиліття, більше недостатньо. До 2050 року сильний пекінський лідер воліє бачити Китай провідною країною світу, не надто переймаючись екологічними проблемами чи старінням населення.
Без серйозних конфліктів це не обійдеться, як військових, так і цивільних, тихіших щодо менших сусідів, які вміють допасовуватися до сильнішого, і голосніших щодо Сполучених Штатів Америки часів Дональда Трампа. Значне підвищення американського імпортного мита на китайські товари — це тільки початок.
Публічне приниження китайців важить не менше, ніж нав’язаний ззовні економічний гальмівний маневр. Втратити обличчя в Азії досі неприйнятно. Внутрішня рівновага та економічне зростання важливі, але ще важливішими є легітимність керівництва та його репутація.
Мао Цзедун помер 1976 року, зробивши китайцям неабияку послугу. Адже це довгоочікуване прощання прибрало перешкоди для вивільнення резервів, яке відтоді цілком змінило не лише Китай, а й усе довкола, доки решта світу досі не розуміє, що в майбутньому гра відбуватиметься за іншими правилами, чи то йдеться про економіку, чи то про політику, чи дипломатію та стратегію. Блискучі мислителі, такі як Генрі Кіссінджер, давно попереджали, що майбутня революція світового порядку, якщо до цього не підходити з обережністю та обмеженнями, може призвести до масштабного зламу світового ладу, подібного до того, якого світ зазнав через підйом вільгельмівської Німеччини перед 1914 роком.
Ніхто не хотів звільняти місце для нової кайзерівської наддержави, а німецькі еліти багато чого не зрозуміли, тож попередження старого Бісмарка лишилося непочутим: німецька політика, застерігав він, не повинна поводитись «як чоловік, котрий щойно дорвався до грошей, б’є себе по набитих монетами кишенях і з кожним задирається». Тоді злет наддержави з претензією на світове лідерство зрозуміли й неправильно потрактували як недозволену німецьку революцію — не без участі нащадків Бісмарка. Нині повним ходом іде китайська революція — з дозволу чи без дозволу Америки.
Рівновага чи гегемонія? Пекін не хоче залишати відповідь на це питання іншим країнам. Ініціатива «Один пояс — один шлях», яка має з’єднати сухопутними шляхами китайську промисловість із європейськими пунктами призначення, так само належить до китайської великої стратегії як і зміцнення та мілітаризація дотепер незаселених рифів Південно-Китайського моря — основної осі світової торгівлі й водночас передньої лінії оборони материкової частини Китаю. Натомість США наполягають на вільному проході. Вашингтонський «полтергейст» може і далі руйнувати відносини з Пекіном. Але це було б не вперше, коли економічна війна, загострюючись, стає неконтрольованою. Історія пропонує немилосердні уроки.