Чи є у вас план, містере Лукашенка?

Світ
24 Жовтня 2014, 15:41

Політ фантазії

Уже давно склалося враження, що Аляксандр Лукашенка проводить такі прес-конференції не тільки для медійників, а й для посилення «відчуття власної важливості» (ВВВ, як пишуть в інтернеті). Власне, нічого нового білоруський керівник не сказав, а половина зі сказаного – вигадка, в яку він сам вірить. Як-от заяви про те, що в нього «від самого початку» був мирний план урегулювання ситуації в Україні, який не підтримав Захід (а тепер, як з’ясувалось, і Росія). Ці запевнення вже пролунали в інтерв’ю телеканалові Euronews. Утім, деталі плану не розголошували ані під час тодішньої конференції, ані під час теперішньої. Чому?

Швидше за все, тому що жодного такого плану в Лукашенки не існувало: білоруський керівник до травня про ситуацію в Україні просто відмовчувався. Досить згадати, що в березні він зустрічався з тоді ще в. о. президента України Олександром Турчиновим і про мирний план тоді не було й мови: обговорювали торговельно-економічні проблеми. Із Путіним той-таки Лукашенка спілкувався у січні на «Олімпійської галявині» в Сочі та 29 квітня в Астані. Візит міністра закордонних справ Білорусі Уладзіміра Макєя до Варшави, про який казав Аляксандр Ригоравіч, відбувся взагалі 28 серпня.

Отже, мирний план Лукашенки жив тільки в його фантазіях, а озвучує він такі речі для підняття ВВВ. Якщо не враховувати, звісно, напівжартів із Турчиновим на кшталт «віддайте мені Україну, і я наведу там порядок!». Мабуть, це і був його «конкретний мирний план», який ніхто не підтримав зі зрозумілих і природних причин.

Антиросійський тренд

Справді, на адресу Росії пролунало багато критики. Але в цьому сенсі навряд чи варто спокушатися. По-перше, вскубнути Путіна зараз світовий тренд і цілком природно, що Аляксандр Лукашенка в ньому перебуває. По-друге, є і внутрішні причини невдоволення кремлівським лідером. Згадаймо договір про створення Євразійського економічного союзу Білорусі, Казахстану та Росії, який має запрацювати від 1 січня 2015 року й виконуватиметься зовсім не так, як припускав Аляксандр Ригоравіч.

За цією угодою країни повинні перейти на внутрішні розрахунки без вилучень та обмежень. Однак РФ не погодилася цілком ліквідувати експортне мито на нафтопродукти. Нині за продану до Європи продукцію, що вироблена з російської нафти на білоруських НПЗ, Мінськ перераховує Москві близько $3 млрд за рік. Росія «в обмін на ЄАЕС» погодилася знизити цю суму до $1,5 млрд. Але й це ще не все: росіяни вигадали «податковий маневр»: замінити експортне мито внутрішнім податком на видобуток корисних копалин. У результаті від запланованого доходу в $1,5–3 млрд Білорусі зосталися «ріжки та ніжки».

Читайте також: Чому Лукашенка не підтримує Росію

Під час укладення цього договору наприкінці квітня в Астані Білорусі було обіцяно $2 млрд російського кредиту. Тоді Лукашенка стверджував, що «гроші надійдуть упродовж двох-трьох тижнів». А довелося чекати тієї позики півроку.

По-третє, президента РБ абсолютно не влаштовує ситуація із Кримом та Україною і з геополітичної, і з фінансової причини. Перша з них – це порушення Росією Будапештського меморандуму, який в обмін на виведення ядерної зброї гарантував Україні недоторканність і цілісність. Гарантами були Велика Британія, США та РФ. Остання на домовленості начхала, а решта підписантів супроти цього нічого не вдіяла. Одначе Будапештський меморандум стосується не тільки України, а й Білорусі. Перетворення його на фільчину грамоту підриває і основи безпеки «синьоокої».

Не можуть не турбувати Лукашенку й фінансові проблеми Путіна. Росії буде завдано серйозних збитків санкціями США та Євросоюзу. Неабияких витрат потребуватиме Крим. Водночас вартість бойових дій на Донбасі з українського боку підрахована, але ніхто не обчислював, у скільки обходиться ця війна Росії: принаймні яка сума йде на техніку, що повільно, але методично рухається в Україну, де її знищують ЗСУ.

У цій ситуації дотаційна з боку РФ білоруська економіка може мати серйозні труднощі. Лукашенка непокоїться: а що як на Білорусь забракне грошей? За підрахунками незалежних економістів, «економічне чудо» останньої обходиться Росії в $10–12 млрд щороку. Якщо це джерельце через дешеву нафту, санкції США і ЄС, витрати на Крим і таке інше пересохне, Білорусь швидко скотиться на початок 1990-х із масовим безробіттям та падінням рівня життя. А там недалеко й до народних невдоволень, від яких ніякі силовики не врятують.

Ціна питання

Лукашенка доступно пояснив свою позицію щодо Криму. Можливо, цього не помітили, тому наведу уривки зі спічу ще раз. «Не треба по Криму мене довбати, як по Абхазії (йдеться про визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії, які 2008 року Росія «відтяпала» в Грузії. – Ред.). Ми положили тодішньому президентові Мєдвєдєву список на стіл: завтра визнаємо Південну Осетію та Абхазію – ось що станеться. Майже те, що зараз відбувається з Росією через санкції, тільки в квадраті. Ось що буде: долара не буде, нам закривають усе і скрізь. Як ви допоможете мені? Сам один – це все, держави немає! Але якщо це для вас дуже важливо (а для РФ то було нікчемне питання, як потім і виявилося, не знаю, навіщо було нас напружувати з цього приводу), я готовий, ви наші союзники. А ви готові підставити плече? Не готові. Навіть обговорювати не готові. Росіяни виявилися не здатні нас підтримати в цій ситуації».

Читайте також: Лукашенка Путіну: Псковські, смоленські і брянські землі колись були під Білоруссю

Тож Україні не слід плекати ілюзії. Питання тут тільки в грошах. Якби Росія була «здатна підтримати» (тобто відвалити бабла), визнання Абхазії та Південної Осетії було б. Якщо вона буде спроможна «підставити плече» в питанні Криму чи, не дай Боже, «Новоросії», Лукашенка легко продасть цю підтримку. Але вже дорожче.

Росія – щедра душа

Так, випади в бік Росії останнім часом доволі різкі, у чомусь Лукашенка навіть не приховував своєї образи, як із «податковим маневром». «У результаті маневру правою рукою все забрали з бюджету Білорусі в Росію… А повернули компенсацію, яку забрали тим маневром. Це нормально? Це ненормальні відносини… Таку поведінку в колишніх союзних республіках частенько називають імперськими амбіціями», – зазначив очільник Білорусі.

Утім, Лукашенка чітко розуміє, коли можна «опустити» Путіна, а коли цього робити не слід. Зараз можна. Зараз Путін усе стерпить. Та й російський лідер звик до того, що в його білоруського колеги язик як помело. А справи між тим робляться.

Улюблена іграшка Путіна – договір про ЄАЕС – підписаний і ратифікований. Лукашенка проковтнув «податкові маневри» та інші російські фокуси, хоча міг би пригальмувати ратифікацію в парламенті. «У відповідь на перекидання НАТО авіаційних сил у країни Балтії та Польщу Росія домоглася від Білорусі створення другої авіаційної військової бази в «синьоокій». Рішення про розміщення першого російського авіаполку літаків Су-27СМ3 у білоруських Барановичах було прийнято в 2013 році, тепер ідеться про 12–15 винищувачів Су-27 у Бобруйську. Міноборони РФ уже поставило в Білорусь три батареї зенітних ракетних комплексів Тор-М2 і підписало контракт на передачу їй чотирьох ЗРК С-300.

Білорусь лишається важливим союзником Росії й на міжнародній арені – згадайте хоча б ООН 27 березня, коли вона проголосувала проти резолюції про територіальну цілісність України. Раніше Аляксандр Лукашенка заявляв про підтримку територіальної цілісності – і ось тобі маєш.

Тож надто спокушатися на висловлювання білоруського президента Україні не варто. У «синьоокій» усі звикли до того, що він каже одне, думає друге, а робить узагалі третє.