Чому Україна бідніша за Малайзію

Економіка
27 Квітня 2012, 21:14

– Торік, коли я ще працював у Малайзії, де ми з Інститутом Стратегії Блакитого Океану, консультували уряд, водин той самий час, у травні 2011-го, у Лондоні відбувалися два саміти: український і малазійський. Від Малайзії, як це легко передбачити, був особисто прем’єр-міністр країни, від України мала бути Ірина Акімова, яка була «слішком занята і нє прієхала». Найвищим представником України на конференціїбув Владислав Каськів. Це порівняльні країни. Це не Індія і Китай. Малайзія і Україна – приблизно з однаковими потребами. Алена малазійський саміт від цієї країни приїхав прем’єр-міністр, який активно запрошувавінвесторів у свою країну, а на український Київ делегував Владислава Каськіва, тональність  виступу якого зводилася до «в принципі ми це зробимо самі». На останньому українському саміті лунало щось подібне. Я працював в Малайзії, яка мала великий бюджет на залучення іноземних інвесторів. Я знаю, хто працював від тієї країни. Це були кращі «продавці». Щоб представляти країну на різних форумах, щоб вона виглядала гарно. Це справа брендингу, це справа конкретних зусиль. Це питання уваги найвищих посадовців країни, яких  на українському самітіми просто не бачимо.

У.Т.:– Чому уряд такої країни як Малайзія розуміє і може приваблювати на понад третину більше прямих закордонних інвестицій, ніж Україна?

– Якщо сказати однією фразою: різниця між багатими і бідними країнами полягає в тому, як сприймають владу можновладці. Це чиясь фраза: «В успішних країнах можновладці сприймають владу, як відповідальність, а в неуспішних країнах, можновладці сприймають владу, як винагороду». Ось це і є та прірва.

У.Т.:– Виборчим гаслом Януковичабуло зарахування України до 20 промислово-розвинених країн світу. Гасла і програми є і в Україні...

– Цій меті підпорядкована уся діяльність уряду Малайзії. Кожне міністерство відповідно до програми має свої індикатори успішності, які ведуть усю країну до цієї мети. Якщо міністр не виконує показники, то постаєпитання про нового міністра. Прем’єр-міністр постійно наголошує, що це честь для його покоління донести естафетну паличку до фінішу. Це дух, який витає в країні.

У.Т. – Що зміцнюєцей дух?

– Одне – поруч Сінгапур. Це, між іншим, також те, чого я не відчуваю досі в Україні на глибинному рівні –  відчуття конкуренції.  Сінгапур був частиною Малайзії. Це надзвичайно успішна країна, яка давно визнана розвиненою. Малайзія каже: якщо вони можуть, чому не можемо ми? У Сінгапурі на острові немає нічого. У Малайзіїє усе: нафта, газ , корисні копалини, пляжі, коралові рифи, каучукові плантації, пальмові… Набагато більша кількість  населення. Чому ми не можемо цього досягти?

Українці повинні мати оцей «тигрячий настрій». Зараз в Україні песимістичний настрій. У квітні я брав участь у «круглому столі»Ініціативи 1-го грудняна якому знову чув плач Ярославни.  Я себе запитав: коли формувався Народний Рух в Україні, успішно чи ні – це інше питання, але настрій був інший? Він був інший. Було відчуття, що ми переможемо, ми зробимо, ми здобудемо незалежність і зробимо цю країну розвиненою. Поки ми не відновимо у собі цього настрою і цього духу, практично не буде нічого.

Це політично чутлива річ, про яку треба обережно говорити, але Західна Україна була частиною Австро-Угорщини. Який ВВП заразна одну особу, навіть не Австрії, візьмемомПольщу – 15 тисяч доларів? Східна частина була частиною Російської імперії. ВВП Росії зараз нижчий ніж 15 тисяч доларівна одну особу, але суттєво вищий ніж наш. Чекайте! Ми для чого цю країну створювали? Ми робили її, щоб українцям жилося краще, ніж колись в імперіях, а отримали незалежну країну, в якій живеться гірше?

У.Т. :– Ви говорите про дух та інші речі, які неможливо виміряти і впровадити одним рішенням: нумо підвищимо дух!

– І тим не менш,ви це відчуваєте. Ви прилітаєте в будь-яку країну, чи місто,  заходите в зал і відчуваєте – це живе місто, енергійне чи песимістичне.

У.Т.:– Чи треба Україні дійти до ще якоїсь межі і пережити катарсис? Як можна змінити дух?

 – Я вважаю, що Україна увійшла в певну апатію після Помаранчевої революції. Потім подібне сталося і з прихильниками нинішнього уряду, на який його прихильники покладали великі надії 2010 року. Але я переконаний, що країна вийде з цього стану. Бо це неприродній стан для людини. Це також не природній стан для суспільства.

У.Т.:– Чи можна очікувати спільного духу від людей, які розмовляють різними мовами, людей, які бачать своє місце у світі по різному – у Європі, поза Європою, з Росією. Чи це не свідчення того, що проблеми глибинні?

– Так. Але, я би всі ті прояви сприймав з жахом, якби не був у тій же Малайзії. Там були дуже подібні відчуття: ми бідні, нещасні, розірвані, дезінтегровані. 65% малайців – мусульмани, 35% – китайці, 10% – індійці. Спільна мова – англійська. Державна мова – малайська, але реальна спільна мова у багатьох царинах  – англійська. Змішаних шлюбів там майже немає. Якщо людина не змінює віросповідання, що складно, то змішаних шлюбів не може бути. При розпаді Британської імперії були сумні прогнози і щодо Індії, і щодо Малайзії. Говорили, що такі країни не виживають. Індія розкололася – відійшли Бангладеш і Пакистан. Малайзія, попри проблеми, не розпалася. Чому? Тому, що є оця мета. Зверніть увагу у слов’янських мовах слова ціль і цілісність – однокореневі. Я як людина цілісний, коли у мене є ціль. Коли цілі немає, я дезінтегруюся.

У.Т.:– Ціль знайти можна. Всі хочуть жити добре. Бажають кращого своїм дітям. Роз’єднує бачення шляхів до досягнення мети. В Україні зараз є бачення розвитку європейської моделі,  і є думки про потребу повернення до Москви,  яка, мовляв, допоможе з дешевшим газом, де жорстокіший,але зрозуміліший частині соціуму світ під гаслами так званого братерства. Чи ви згодні, що проблема в цій роздвоєності?

– Ні. Я думаю, що ні. По-перше, можна знайти спільний знаменник – він легко шукається. Але головне завдання у пошуках найвищого спільного знаменника. Часто люди знаходять найнижчий.  Це речі, які ми робимо разом. Вони нас об’єднують. Найвищий спільний знаменник полягає у тому, що одна сторона не обов’язково робить те саме, що інша сторона , але вона, як «мінімум мене не дратує». Нумо відкинемо усе, що нас дратує і залишимося зі спільним найвищим знаменником! Так працюють і партнерства у бізнесі. Звичайно, що це робота еліти, робота уряду, який, я має нести відповідальність.

У.Т:. – Панування в Україні ідеології «швидко схопити якнайбільше і втекти якнайдалі»– це також проблема маятника? Це мине? Куди дінуться люди, які, отримавши владу в Україні думають, що їхні гроші будуть у Швейцарії, діти навчатимуться в Англії, апокровителі – в Росії?

 – Я знаю напрям. Я не знаю термінів. Є три складові: напрям, терміни і що робити. Я знаю напрям і знаю, що робити. Мені цього достатньо. Терміни мене не дуже хвилюють. Чому? Бо я вважаю однією з проблем 2004-го року зависокі очікування. Одна зі складових буддистської філософії, яку я виніс з Азії – це мінімізація очікувань. Лондонський дощ не розчарує, але якщо ви чекали лише сонця, тоді є причини для розчарування. Напрям буде,  без сумніву, у правильний бік, бо українське суспільство не є фундаментально хворе. Воно таке, як і багато інших. Подивіться, у М’янмі звільнили політв’язнів! Я переконаний те, що зараз відбувається в Україні – тимчасове явище. Я не знаю через скільки років, але колись історія буде вважати, що це був виняток з нормального розвитку.