Події 2012 року засвідчили, що геополітичний шпагат не буде довговічним з об’єктивних причин. У перші роки президентства Януковича політика «багатовекторності» й нейтральності означала передусім фактичну відмову від реальної європейської та євроатлантичної інтеграцій, а відтак певною мірою влаштовувала Кремль. Ні, там не приховували, що хочуть початку інтеграції України до Митного союзу якнайшвидше, і навіть називали максимальні терміни як рік-півтора, однак насправді готові були чекати й довше. У ЄС, своєю чергою, після нехтування їхньою позицією щодо політв’язнів та зриву з цієї причини підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ з Україною восени 2011 року сподівалися, що Янукович не ризикне, а олігархи не дадуть йому піти під зверхність Кремля і що цілком можна дотискати його, щоб він виконав поставлені вимоги, а тим часом тримати відносини з Києвом на паузі.
Проте результати парламентських виборів в Україні засвідчили, що час режиму Януковича минає, його шанси утримати владу після 2015-го невисокі. А Кремль при цьому не бачить серед українських топ-політиків персоналій, які водночас могли б скласти конкуренцію нинішньому гарантові та опозиційним кандидатам на президентських виборах і привели б країну в Євразійський союз. Отож анонсована раніше дата остаточного створення цієї структури – 2015-й – ставала символічною ще в одному сенсі: названий рік міг виявитися визначальним із погляду шансів втягнути туди Україну. Все це змусило Кремль активізуватися настільки, що загроза вступу до Митного союзу – повністю чи частково, стали як ніколи актуальними.
На початку грудня деякі представники владного конгломерату почали публічно обговорювати лазівки в законодавстві, що могли б дати формальні підстави для початку приєднання до Митного союзу, попри закріплений у законі про основи внутрішньої та зовнішньої політики пріоритет європейської інтеграції. Напередодні запланованої на 18 грудня зустрічі Януковича та Путіна один із лобістів східної інтеграції в Кабміні Валерій Мунтіян повідомив, що українська сторона може підписати декларацію про приєднання до Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) і почати процедуру узгодження частини угоди Митного союзу в обмін на зниження ціни на газ для України до білоруського рівня. Однак візит так і не відбувся. Натомість раптово активізувався європейський фактор. Представники ЄС погодилися провести двосторонній саміт у лютому без попередніх умов і підписати Угоду про асоціацію до осені 2013 року за умови бодай прогресу у виконанні попередніх вимог щодо політичних в’язнів та проведення необхідних реформ. Вочевидь, така позиція єврочиновників мобілізувала частину владного табору на протидію зближенню з Митним союзом, а відтак знизила шанси на ратифікацію українським парламентом навіть підписаних у Москві угод.
Наразі ситуація довкола України вписується в контекст поглиблення торговельно-економічного протистояння Росії та ЄС. Давно існує ідея створення зони вільної торгівлі між ними. Вона потенційно вигідна Євросоюзові, оскільки спростить доступ до російського ринку й дасть змогу наростити обсяги збуту власної продукції там. Проте Кремль висуває нині як умову полегшення доступу європейських товарів на російський ринок відхід ЄС від норм Третього енергетичного пакета, які створюють перешкоди РФ у енергетичній експансії на європейському ринку та у використанні газової дипломатії для посилення свого впливу в найбільш потенційно уразливих країнах. Напруження виявило себе під час саміту ЄС – Росія 21 грудня, за результатами якого, по суті, не було досягнуто жодного прогресу в найбільш конфліктних питаннях. Напередодні комісар ЄС із торгівлі Карел де Гюхт заявив, що Москва завищує мита на європейські авто, забороняє експорт із ЄС живих тварин і взагалі робить надзвичайно дорогим вивезення сотень продуктів. За результатами саміту президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу заявив, що ЄС не збирається робити винятки для Росії щодо Третього енергетичного пакета, оскільки «наш режим не дискримінаційний і передбачає більшу лібералізацію ринку. Ваші компанії на нашому ринку ми вітаємо, однак вони повинні виконувати наші правила».
На цьому тлі відразу після скасування зустрічі Януковича та Путіна з боку Росії та ЄС надійшли сигнали про необхідність зробити чіткий вибір між ЄС і Митним союзом. Зокрема, голова комітету із закордонних справ Європарламенту Елмар Брок зазначив: «…чіткою є позиція європейських інституцій, що Україна не може бути одночасно членом МС і ЄС, не може мати зону вільної торгівлі із двома організаціями. Одне другому суперечить. Для України прийшов час зробити вибір, що саме буде в її інтересах у довгостроковій перспективі, не беручи до уваги того, що вигідне тільки сьогодні». А посол РФ в Україні Міхаіл Зурабов, своєю чергою, зауважив, що «запасу міцності, який міг би дати нам змогу максимально довго аналізувати поточну ситуацію і знаходити рішення, немає… якщо якимось рішенням і судилося відбутися, то вони повинні відбутися в першій половині наступного року».
У росіян є причини поспішати, адже помітно зросла ймовірність підписання восени 2013 року Угоди про асоціацію і ЗВТ України з ЄС, що зробить втягування Києва до Митного союзу неможливим. Понад те, неминуче переформатування Верховної Ради під кандидатів у президенти напередодні виборів-2015 може зробити нереальним протягування через неї рішення про приєднання до Митного союзу. Уже зараз відбулася поляризація владного конгломерату: поділ на категоричних супротивників і прихильників такої інтеграції.
Тож у 2013 році поляризація українського політикуму загалом і парламенту зокрема з цього приводу посилюватиметься, незалежно від лінії влада – опозиція, по лінії ЄС – Митний союз, що супроводжуватиметься зростаючим тиском Росії та активізацією прокремлівських проектів в Україні. У разі відмови від приєднання Києва до Митного союзу, без умовностей, Кремль може перейти до прямого втручання у внутрішньополітичну ситуацію в Україні використовувати провокації для зриву підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС. Якщо це не вдасться, ЄС, схоже, підпише Угоду про асоціацію з Україною під час саміту Східного партнерства восени 2013 року. Водночас це може бути зроблено під певні зобов’язання Януковича, від виконання яких залежатиме ратифікація угоди окремими найбільш принциповими країна ми–членами ЄС та Європарламентом.
Ключовим моментом у даній ситуації може залишитися українська газотранспортна система. Той-таки посол Міхаіл Зурабов у одному з останніх інтерв’ю прямо зазначив, що «тема ГТС не залежить від Митного союзу», тобто може стати самодостатнім об’єктом торгу. Причому Росія наразі педалює створення саме дво-, а не тристороннього консорціуму, фактично СП, в якому швидко зможе перебрати контроль над трубою на себе. Втративши можливість отримати Україну цілком, Кремль може зробити основну ставку на заволодіння бодай її стратегічними активами, які в майбутньому, можливо, дадуть йому шанс переграти ситуацію на свою користь.