Буржуйський страйк

ut.net.ua
29 Жовтня 2010, 00:00

Від самої появи міст їхні мешканці займалися лише двома справами: ремеслами і торгівлею. Саме з цих складових виникло те, що нині ми називаємо підприємництвом. Західна Європа не мислить існування без малого та середнього бізнесу, який створює робочі місця і долає безробіття. Поміж підприємців шукають собі грамотних кадрів великі бізнес-корпорації, держапарат. Нарешті, саме підприємці шляхом буржуазних революцій, буржуазних реформ і розвитку бізнесу створили сучасне західне демократичне суспільство.

В Україні поки що все відбувається з точністю до навпаки. Червоні директори українських заводів вважають, що їм вистачить і тих, кому, крім заводу, немає куди подітися. А впливати на розвиток суспільства українські буржуа поки що не здатні. Що й засвідчили підприємницький страйк і нечисленний мітинг 21 жовтня у Києві.

Протестувати вийшли переважно працівники ринків. Саме по них насамперед б’є ухвалений у першому читанні Податковий кодекс. Обіцяні Партією регіонів «5 років податкових канікул», вочевидь, стануть найбільшим «кидком» малого бізнесу за всю історію української незалежності. Для багатьох ці канікули обернуться закриттям бізнесу, оскільки, змушуючи малий бізнес сплачувати соціальні внески за найманих працівників, влада в рази збільшує для них податкові зобов’язання.

На сьогодні кількість підприємців в Україні становить 2,5 млн, ще 1,2 млн – наймані працівники. Більшість із них – торгівці з базарів. Колишні вчителі, військові та кандидати наук, інженери, які свого часу були позбавленні «рідною державою» своїх професій і зарплат. Усі вони не захотіли ставати безробітними і бути тягарем для держави. Робота на ринку не мед. Багато ринків мають лише один вихідний – понеділок, та й то умовно. Саме в понеділок підприємці мають встигнути закупити товар, впорядкувати торговельне місце, владнати проблеми з податковою. Хвороба для підприємця – прямий збиток. За місце та оренду він платить незалежно від того, торгував чи ні.  

Тож не дивно, що підприємців доводять до сказу слова голови Держкомпідприємництва Михайла Бродського, мовляв, торгівець на ринку за день виторговує по 1–2 тис. грн, а відтак нехай не прибідняється – він має з чого платити соціальні внески. Бродського погано поінформували. Ринкова торгівля сезонна. Щоденний виторг 1–2 тис. грн, якими дорікає підприємцям пан Бродський, можливий лише в сезон – це приблизно півроку. Після Нового року і влітку на базарах зазвичай «штиль», протягом якого торгівець у найкращому разі назбирає на «місцеве» та оренду торговельної площі. Отже, виторг у сезон ділиться на всі 12 місяців, віднімається плата за місце, оренду контейнера, собівартість товару, витрати на подорож до Харкова, Львова або Одеси за товаром (дехто по крам їздить до Туреччини, Варшави, Москви) й, нарешті, єдиний податок. У підсумку дрібні підприємці, пане Бродський, чистого доходу мають (мали) у середньому 3–4 тис. грн на місяць. І це в Києві. У провінції, де гроші дрібніші, прибутки набагато скромніші. Зрештою, пане Бродський, запитайте про «суперприбутки» торгівців у регіональних представництвах вашого відомства, поки їх не ліквідували, як того хотіли на початку своїх «реформ».

Автори Податкового кодексу пояснюють запропоноване збільшення соціального навантаження на дрібний бізнес і фактичне скасування спрощеної системи оподаткування просто. Єдиний податок дає середньому та великому бізнесу змогу уникати податків. Відповідь на ці слова очевидна: боротися треба безпосередньо з податковими оптимізаторами, а не з малим бізнесом. Найцікавіше, що великий бізнес виграє в будь-якому разі. Наприклад, виторг супермаркетів, вочевидь, зросте, якщо навколо нього поменшає яток із продуктами харчування. Власники заводів нарешті отримають армію висококваліфікованих робітників із колишніх дрібних підприємців, які будуть змушені згорнути свій бізнес через збитковість. Лише одиниці випускників вишів нині йдуть працювати на заводи з мізерною зарплатою.  

Але, схоже, проблеми малого бізнесу уряд не надто турбують. Від протестів підприємців він, найімовірніше, просто відмахнеться. Треба латати величезні дірки в бюджеті, й бажано за рахунок когось. У великого і частково середнього бізнесу знайшлося лобі, яке домоглося, щоб його не чіпали, а якщо й чіпали, то не наближених до влади. Дрібний бізнес чи не вперше за роки незалежності дієвого захисника не має – Держкомпідприємництва, що завжди обстоював інтереси малого бізнесу, за Бродського відверто грає на боці влади. Для того його, власне, туди й призначали.

Утім, у своєму знищенні будуть винні самі підприємці. 1,5 тис. осіб, що зібралися 21 жовтня під Верховною Радою, – це мізер, якщо зважити на наслідки ухвалення такого Податкового кодексу і на багатотисячну армію підприємців. У той час, коли ці півтори тисячі виборювали під ВР свої права, у Києві працювали кіоски, їздили таксі, жваво торгували в переходах та біля метро.

За такої «солідарності» підприємцям не варто розраховувати на лояльність із боку держави. Певно, їм і справді треба відчути на власній шкурі всі приваби Податкового кодексу імені Бродського – Азарова – Тігіпка, щоб нарешті збагнути, що порятунок потопельників – справа рук самих потопельників. Що їхні права за них самих ніхто не захистить. Що їхній порятунок – тільки в єдності та солідарності.