Джим О’Нілл – голова управління активами банку GoldmanSachs– часом промовляє як утомлений славою голлівудський актор (наслідок багатогодинних трансокеанських перельотів). І в певних колах він справді знаменитість. 2001 року аналітичний відділ Goldman Sachs під його керівництвом склав разом чотири літери: Б, Р, І, К. Ця зручна абревіатура з назв країн – Бразилія, Росія, Індія та Китай –символізувала нову концепцію швидких економічних і геополітичних змін за останні десятиліття.
Економіки країн БРІК мають найшвидше зростання у світі, а їхнє населення загалом перевищує 3 млрд – це майже половина жителів планети. Сумнівів у важливості четвірки для світової економіки немає, але О’Нілл утомлений, зокрема, й тому, що змушений обстоювати доцільність згуртування таких різних держав і захищати свою абревіатуру від пропонованих скорочень, подовжень чи переставляння літер.
На нещодавньому обговоренні 10-річчя концепції БРІК у лондонському «Чатем-хаусі» (Королівському інституті міжнародних справ) О’Нілл скаржився, що особливо часто чує заклики прибрати з абревіатури літеру Р. «Та не можна так! Нам Росія не подобається, то викиньмо її? Справді, в неї багато проблем, але російський ВВП становить близько 1% світового. Із цим треба рахуватися», – доводив він аудиторії і пригадував, що в час формування концепції найбільші сумніви серед його колег-економістів лунали щодо Бразилії.
«До кризи 2008 року саме Росія дивувала нас темпами зростання ВВП найдужче», – нагадує він. Але насправді, за визнанням О’Нілла, відповідні показники в усіх державах БРІК за 10 років значно перевищили його прогнози: «Якщо й вилучати якусь літеру, то це треба робити з К, бо Китай така велетенська країна й так швидко зростає, що за більшістю коефіцієнтів стоїть одноосібно… Ми прогнозували тоді, що економіка Китаю наблизиться до обсягів японської в 2015 році. Але Японія опинилася позаду ще 12 місяців тому. Ми щойно отримали дані стосовно китайського ВВП за минулий рік, і я впевнений, що остаточна цифра сягатиме $7 трлн – набагато більше, ніж у Японії».
Скромність О’Нілла виявилася ще й у тому, що він заперечив свою причетність до нової модної абревіатури МІКТ – Мексика, Індонезія, Корея (Південна) й Туреччина, ВВП кожної з яких так само вже сягнув близько 1% загальносвітового.
Читайте також: Планета в їхніх руках
ЩО РОБИТИ З «ЦЕГЛИНОЮ»?
Усім зарахованим до БРІК дуже подобається там бути. Ба більше, до гурту напросилася Південна Африка! Росія з особливим ентузіазмом дивиться на групу, в якій немає історичного суперника – США – і членів якої не оцінюють за рівнем життя звичайних громадян чи пошани до їхніх прав.
Країни БРІК щораз більше торгують між собою: товарообіг Китаю з Індією сягнув торік $60 млрд. Бразилія стала основним постачальником сої та інших сировинних продуктів на китайський ринок. Якщо Goldman Sachs не помиляється, то між 2030–2050 роками Піднебесна стане найбільшою економікою світу, а США опиняться на п’ятому місці.
2008 року країни БРІК почали збиратися на саміти, але чи можна вважати цю групу організацією або ж блоком, який теоретично мав би бути найвагомішим у світі? Наразі фахівці з геополітики сміливо стверджують: ні! Вони вказують на відсутність світоглядного фундаменту для цього об’єднання й навіть на серйозні суперечності поміж деякими країнами. Росіяни, катастрофічно втрачаючи населення, дивляться на КНР із пересторогою. Бразилія побоюється перетворитися на велетенську плантацію соєвих бобів для китайців. Індійці пам’ятають, що 1962-го воювали з останніми за територію.
Досі найчіткіше висловленою спільною вимогою БРІК залишається заклик до реформування світового фінансового порядку, в котрому й далі ключову роль відіграють Захід і американський долар як світова резервна валюта. Геополітичою мрією росіян залишається так звана багатополярність світу. Китай та – частіше – Індія на словах це також підтримують, але насправді розуміють, що Москва головно домагається повернення ваги власного «полюса».
Західні політики наразі більше стурбовані тим, що «цеглина» (а саме на це слово англійською схоже звучання абревіатури БРІК) вже настільки вагома, що здатна чимало зруйнувати, наприклад підірвати роль МВФ чи Світового банку, але конструктивних альтернатив для людства поки що запропоновано не багато.
Читайте також: 2012-й обіцяє стати не менш доленосним за попередній
ЄВРОПА – СТАНДАРТ, АЛЕ НЕ ЗРАЗОК
Апологет зростання ролі країн, що розвиваються, О’Нілл має багато гострих опонентів у питаннях політекономії, бо наполягає, що Заходу треба «змиритися з тим, що люди в інших країнах, можливо, хочуть жити інакше». Натякаючи таким чином, що Комуністична партія біля керма в Китаї може бути наслідком бажань самих його громадян.
Опоненти ж стверджують, що верховенство закону, права особистості й захист власності залишаються основою стабільних та успішних суспільств. Китайці, на думку опонентів О’Нілла, готові терпіти однопартійну диктатуру лише допоки бачитимуть перспективу покращення умов життя, інакше комуністи знову будуть змушені застосовувати проти власного народу силу.
Мало хто сперечається хіба що тоді, коли О’Нілл розводить руками і вголос висловлює спантеличення наївністю європейців, які досі вважають себе центром планетарної цивілізації: «Я дивуюся, скільки на різних зібраннях люди віддають часу на обговорення проблем Греції чи Європи загалом. Зростання ВВП Китаю сягає цілого ВВП Греції що чотири місяці. Те, що відбувається нині в країнах, які розвиваються, набагато важливіше!»
О’Нілл, вочевидь, бачить загрозу втрати Старим світом економічної ваги й, мабуть, конкурентоспроможності, але скептично настроєний щодо можливості дальшого розширення ЄС: «Добре було б, якби існувала менша, але більш інтегрована Європа. Та розумійте мене правильно: я теоретично за розширення Європи. Україна? Так! Туреччина? Так! У майбутньому – Росія. Але це суто теоретична віддалена перспектива після того, як остання хвиля розширення налякала німців та французів».
Читайте також: Зародження державного капіталізму
НАЗАД ДО МАЙБУТНЬОГО?
Багатополярність – це світовий порядок, уже бачений у минулому, як стверджує американський економіст Адам Посен, удостоєний членства у комітеті монетарної політики Банку Англії. Він вважає, що теперішнє зміщення центру економічної ваги із заходу на схід і частково з півночі на південь та посилення процесів глобалізації повертає світ до ситуації зразка 1870–1910 років. У ті часи Велика Британія починала втрачати позиції наддержави на користь США. Так само, як нині, вважає Посен, Сполучені Штати крок за кроком поступаються Китаєві.
Але світ ХІХ століття таки мав багато полюсів. Велика Британія лише до певної міри була планетарним лідером. Натомість цілком самодостатні економічні й військово-політичні потуги становили собою Німеччина, США, Франція та в певних галузях Росія. Британський фунт відігравав роль вагомої валюти, але не єдиної резервної. Міжнародна торгівля, швидко розвиваючись, була досить ліберальною.
Аналізуючи ситуацію, що склалася перед Першою світовою війною, Посен прогнозує її повторення і вважає, наприклад, що в найближчому майбутньому китайський юань, можливо, й набере ваги для статусу провідної глобальної валюти, але єдиної домінантної грошової одиниці у світі, ймовірно, не буде.
На планеті триватиме міжнародна диверсифікація, а капітали збільшуватимуть перспективи мобільності. Усе це, як стверджують майже в один голос ліберальні економісти, мало б сприяти покращенню рівня життя щораз більшої кількості людей, особливо в Азії, Африці та Південній Америці.
Але Адам Посен – один із тих, хто наголошує, що політично й економічно багатополярний світ може бути також менш стабільним: «Жодна з тих потужних країн, які розвиваються, окрім, не виключено, Китаю, нині не здатна думати про себе як про суперника США в усіх аспектах позиції гегемона. А до цих аспектів належать: позитивна демографічна динаміка, монетарна стабільність і валюта з глобальною роллю, спроможність застосовувати військову силу в будь-якій частині світу, володіння привабливою економічною моделлю, яку можна було б пропонувати як зразок для інших…»
Читайте також: Торговельно-демографічний донор?