Майже тиждень на площах і вулицях болгарських міст скандують «мафія» та «геть корупцію». Ці масштабні суспільні виступи вже встигли порівняти з Арабською весною. Заморожування рівня виплат, що відповідає кризовому 2008 року, та підвищення податків у країні, де прибутки населення в середньому не сягають половини середньостатистичних у розвинутих членів ЄС, вивело на вулиці десятки тисяч болгар, які обіцяють протестувати безстроково, аж доки влада й електрокомпанії підуть на поступки та зниження цін. Люди не бажають платити за тарифами приватних фірм (CEZ, EON, EVN та Energo-Pro), які є посередниками між Національною електричною компанією Болгарії та споживачами. Порівняно із 2010 роком струм подорожчав на 50–100%. Відставка уряду Бойка Борісова засвідчила: він та його політична сила фактично умили руки, щоб хоч якось зберегти свою політичну репутацію. Однак це не вилікує глибокої соціально-політичної кризи, в якій опинилася країна, і невідомо, чи його наступникам вдасться хоч якось упоратися з питанням енергозалежності країни.
Для чийого блага?
В останні три роки в Болгарії відбувалося поступове, але значне зростання цін на енергоносії для простих громадян. Найнижчий поріг споживання струму (150 кВт) у приватних помешканнях нині обходиться болгарам у €16,5, годі й казати про інші комунальні послуги (опалення, воду).
Іще торік на початку листопада Державна комісія з енергетичного та водного регулювання Болгарії оголосила, що після 1 липня 2013-го в країні вкотре підвищать тарифи на електроенергію ще на 3–4%. Серед причин зростання цін було названо сплату квот за вуглеводні емісії, витрати Національної електричної компанії та електророзподільних підприємств на приєднання відновлюваних джерел енергії (сонячних та водних електростанцій) до загальнонаціональної електросистеми. Сфера логістики й розподілу струму в Болгарії належить не державним, а приватним компаніям. Фактично на спини звичайних громадян падав фінансовий тягар компенсації витрат приватників.
19 лютого прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борісов пообіцяв суттєво знизити ціни на електроенергію. Попередньо планували, що вже у березні вона подешевшає на 8%, тоді як уряд мав переглянути угоди з приватними енергопідприємствами. Однак останні відмовилися це зробити.
Енергетична геополітика
У нинішній ситуації до болгарських подій пасує перефразований вислів: «Чия енергетика, того й політика». Масштабні соціальні виступи, які тривають уже тиждень і яких ані уряду, ані президенту Росенові Плевнелієву не вдалось утихомирити, виявили той факт, що країну поставлено перед чітким вибором енергетичного курсу. Енергонезалежність, як відомо, є підґрунтям суверенності держави. Вступ Болгарії до ЄС у 2007-му аж ніяк не гарантував того, що вона перекладе вирішення всіх своїх внутрішніх проблем на плечі об’єднаної Європи. Радше це означало, що їй іще більше доведеться конкурувати з іншими членами цього союзу, відстоюючи національний інтерес.
Однак усі енергорозподільні системи Болгарії нині перебувать у руках приватних компаній іноземного походження. Переважно це австрійські та чеські фірми, тобто представники бізнесу країн ЄС. Хоч офіційна Софія обіцяла усунути CEZ із енергоринку країни, а EON, EVN та Energo-Pro оштрафувати й переглянути з ними чинні угоди, немає певності, що такими діями вона владнає ситуацію з монополізацією енергоринку та неконтрольованістю ціноутворення на електрику в країні. Не факт, що в разі можливих позовів зазначених електрокомпаній проти нинішнього керівництва Болгарії воно виграє ці справи у суді.
Водночас масштабні соціальні протести багато в чому пов’язані з невирішеністю питання долі болгарських атомних електростанцій. 2007 року після вступу до ЄС було закрито чотири реактори ВВЕР-440 на АЕС «Козлодуй». Доти Болгарія була найбільшим експортером електроенергії на Балканах, забезпечуючи потреби Албанії, Греції, Македонії, Румунії, Сербії та Туреччини. Ще 2009 року її депутати просили в ЄС дозволу знову запустити два реактори цієї станції потужністю 440 МВт кожен, щоб забезпечити внутрішні потреби країни й компенсувати втрати, яких вона зазнала під час газової та економічної криз. Однак до останнього часу згоди на це немає.
Російський інтерес
Крім того, невирішеною залишилася доля АЕС «Белене», зведення якої прямо торкалося російського енергетичного інтересу за кордоном і від якої болгарське керівництво відмовилося за останні півроку щонайменше двічі, зокрема й 19 лютого, коли президент РФ Владімір Путін зателефонував болгарському прем’єрові, аби поновити пропозицію про зведення згаданого об’єкта. У 2010–2011 роках Софія розглядала можливість залучення до цього проекту лише інвесторів із країн ЄС, заморозивши переговори з Москвою. Для амбітної зовнішньоенергетичної стратегії Кремля атомна електростанція, зведена російським коштом у стратегічно вигідному регіоні, має велике значення.
Відставка кабміну Бойка Борісова є вельми втішним сигналом для Білокам’яної. За болгарським сценарієм розвитку подій політичну силу, яка втратила з тих чи тих причин провладну більшість, на наступний термін не обирають. Перенесення дати парламентських перегонів нічого в цій ситуації не змінить. Радше за все Борісову, за роки урядування якого було заморожено три масштабні російські енергетичні проекти на Балканах, та його партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» (ГЄРБ) доведеться на найближчі чотири роки піти в опозицію, і гальмувати промосковські ініціативи в країні він не зможе.
Енергетика – основний козир російської економічної стратегії на міжнародному рівні. Вона становить третій пункт прибутку держбюджету і 30% від загального обсягу ВВП РФ. Для енергетичних компаній останньої Балкансько-Чорноморський регіон є стратегічно важливим, тому що може забезпечити південний суходільний шлях її паливним вуглеводням до Європи в обхід турецьких Босфору й Дарданелл. Не секрет, що інтереси російських енергокомпаній визначають зовнішню політику Кремля. Головні принципи та пріоритети російської присутності й співробітництва з балкансько-чорномор-
ськими країнами в економічній сфері залишаються незмінними від 2007-го, тобто з часу виступу Владіміра Путіна на Балканському енергетичному форумі в Загребі. Йдеться про постачання нафти й газу в регіон, а також про транзит російських та центральноазійських паливних ресурсів до країн ЄС. Одним із амбітних намірів РФ стосовно транспортування нафти Балканами став проект Трансбалканського нафтопроводу «Бургас – Александруполіс», до якого мали долучитися Болгарія і Греція. Однак Софія від 2007 року й до останнього часу послідовно згортала план. Зокрема, торік повністю розрахувалася з боргами в цій справі й вийшла з проекту.
Результати парламентських виборів у Болгарії, запланованих на другу половину весни – початок літа цього року, покажуть, яка з політичних сил успадкує питання врегулювання енергетичної та соціальної криз і чи піде вона заради цього на розморожування спільних проектів із Росією, а чи все ж таки спробує відформатувати свої відносини з енергетичними партнерами в ЄС, наблизивши їх до паритетності й зробивши прозорішими для самих болгар.