Аніш Капур прийшов до масового глядача з гарматою

Культура
25 Травня 2012, 13:46

Розповідаючи про творчість Аніша Капура, одного з найбільш відомих митців сьогодення, не можеш уникнути порівнянь-трюїзмів з письменником, котрий усе життя пише одну  книгу. Впродовж уже 30 років кар’єри Капур послідовно розробляє свої теми та експериментує з формами, що витворюють власну широку систему асоціацій. Його виставка «Аніш Капур», яка відкрилася у PinchukArtCentre 19 травня і триватиме до 30 вересня, дає можливість зазирнути до цієї ефемерної книги, писаної митцем.

Перелік регалій Аніша Капура може зайняти чимало сторінок, чим займалися чи не всі журналісти, хто встиг написати про виставку. Капур – митець, котрий має величезну кількість масок, а з ними й напрямків, які він розробляє. Художник невпинно досліджує та розширює уявлення про можливості галерейного, музейного та міського простору. Для Капура таке дослідження виходить на інший рівень, перетворюючись на осягнення категорій «зовнішнього» і «внутрішнього» засобами архітектури та форми.

Дослідження матеріального для Капура невід’ємне від трансцендентного, тобто від того, що відпочатково немає фізичного вираження. Капуру вдається візуалізувати незбагненність порожнечі, створити і показати «мінус»-простір – це безкінечні западини, розлами, проломи, розходження і зсуви матерії, матеріалу. Для нього ці втілення порожнечі нерозривно пов’язані з сексуальною складовою, що виразно відчитується у його роботах. У такий спосіб митець формує напрочуд тендітне дослідження жіночності, «фемінності» через новостворену міфологію власної творчості, переданої крізь форму і матеріал.

Капур збалансовує свій наново створений світ, демонструючи роботи, що містять виразну агресивну чоловічу, «маскулінну» складову. Такою є одна з найбільш розкручених робіт виставки в PinchukArtCentre – «Постріл у кут», в якій гармата стріляє зарядами червоного воску в спеціально побудований кут. Робота має кілька рівнів потрактування. З одного боку, вона має донести жах війни, переданий через фізичність матеріалу багряно-кривавого кольору. З іншого – йдеться про намагання створити машину для продукування живопису. Гармата заповнюватиме простір протягом роботи виставки, а це 5 місяців, і віск, яким стріляють у кут, не буде прибиратися, натомість накопичуючись та трансформуючись. Таким чином, Капур робить знакову для нього спробу абстрагуватися від процесу створення мистецтва, залучаючи для цього інструмент (гармату), спеціально навченого працівника, який обслуговує гармату, а також аудиторію, для якої очікування пострілу має очевидний відтінок перформативності.

Власне, ідея породження мистецтва, незалежного від втручання митця, чи не від початку кар’єри хвилювала Капура. Він прагне, аби його роботи, довершені і змістовно глибокі, створювали враження, ніби вони породжені у процесі химерних трансформацій природи без участі митця. За такої стратегії художник перетворюється на своєрідного медіатора, передавача трансцендентного у цей буденний, повсякденний світ. Не менше Капура цікавлять перехідні стани, моменти зародження форми. Певно, одна з найбільш тендітних і ніжних робіт, «Коли я вагітна», є свого роду есенцією пошуків митця – це робота з формою, схоплення невловимого, двоїстість сприйняття – залежність побаченого від точки споглядання.

Київська виставка намагається якомога ширше представити творчість Аніша Капура. Такий підхід важко назвати ретроспективним. Це радше бажання хоча б у кількох словах розказати про все. Нові дзеркальні роботи комбінуються з пігментними пустками. Експерименти з різноманітними матеріалами (алебастр, акрил) комбінуються з роботою 1982 р. з серії «1000 імен», яка була ключовою у формуванні раннього почерку митця. Окремо два зали представляють макети його проектів, розрахованих на втілення у (за)міському просторі. Прикметна риса павільйонів і скульптур Капура для відкритого простору – створення проектів у гігантських масштабах, коли розмір справді має значення. Макети показують зменшеного гіганта, супроводжуються ескізами та цифровими моделями, які демонструють напрямки творчого пошуку митця. Таке різностороннє, однак не всеохопне представлення Аніша Капура не створює враження цілісного висловлювання, концептуальної довершеності.

Капур неодноразово вказував на те, що його роботи не наративні, вони не містять певної історії. Можливо, через це і не формується цілісне уявлення про виставку «Аніш Капур». Лиш почасти виникають натяки на присутність певних внутрішніх механізмів, що зв’язують виставку. Приміром, коли помічаєш, що дзеркальні роботи, представлені у трьох окремих просторах, розташовані таким чином, щоб «мати на оці» одна одну: кожна з них розміщена під певним кутом, що дозволяє схоплювати відблиски і відголоски відображень інших дзеркальних робіт.

«Аніш Капур» робить виразний акцент на спектакулярності, привабливості для масового глядача. Однак за таких обставин Аніш Капур губить свою глибину, філософське підґрунтя. І в його символічній книзі сотні сторінок залишаються непрочитаними.