Євромайдан став не тільки хорошим приводом проріднити френд-стрічку у соцмережах від людей, які підтримали побиття студентів в ім’я «йолки й катка», а й детектором на виявлення людського сумління в реальному житті. Тоді, коли система пішла проти совісті, чимало людей пішли проти системи, вочевидь, усвідомивши, що їхнє життя вже ніколи не буде таким, як до Майдану.
Вибір кожного
Машиніст Київського метрополітену Віталій Замойський після чергової зачистки Майдану, трансляцію якої дивився всю ніч, оголосив пасажирам про «заміновані» виходи зі станцій Хрещатик і Майдан 
Незалежності та від себе порадив: «Усі, хто хоче допомогти людям на Майдані, яких нині оточив «Беркут», можуть вийти на станції Театральна». Звісно, такий вчинок не міг пройти непоміченим, тому вже на наступній станції до Замойського підійшов працівник міліції. Далі були розмови з керівництвом, роз’яснювання ситуації, але, за словами машиніста, його «не покарали й зарплати не урізали».
«Коли силовики били дітей – це неприпустимо, але робити з мене героя – це також неправильно. Герої – це ті хлопці, які під час штурму на Інститутській відстояли Майдан, – коментує Тиждень.ua пан Віталій. – Їх витискали, копали ногами, але жоден із них не схопився за дрючок: вони просто тримались один за одного, демонструючи мирні наміри. Герої – священики у Михайлівському соборі, дзвони якого забили на сполох під час штурму, – я корінний киянин, але ніколи не чув, щоб дзвони сповіщали про надзвичайну ситуацію. І саме у Михайлівському соборі знайшли прихисток втікачі з Майдану. До речі, коли у Мінську розганяли опозицію, то люди також намагалися сховатися в церквах, але їх туди не пустили». Після заклику у метро він, як і раніше, ходить на Майдан, допомагаючи активістам то грошима, то медикаментами.
Після розгону Майдану багато людей чекали масових повстань і розкаювань у рядах силових структур. Та поодинока інформація, що просочувалася в ЗМІ, як-от відмова кіровоградського «Беркуту» рушати на підмогу до Києва чи звільнення начальника відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків Полтави капітана Валентина Артем’єва на знак протесту проти чинної влади, бачилася не надто переконливою. Проте рапорти сімох тернопільських міліціонерів про відмову «захищати тернополян в інших містах» (що в перекладі з лукавої мови силовиків означає зачищати території протестів) тільки доводять: коли не хочеш виконувати злочинні накази – знайдеш спосіб уникнути їх.
Сезон звільнень відкрито
Але спроби пливти проти течії не завжди закінчуються тільки «виховними бесідами» з боку керівництва. На лінію Євромайдану SOS щодня надходять десятки повідомлень з усієї України про погрози начальства звільнити/урізати зарплату в разі неучасті в акціях на підтримку президента Віктора Януковича. «Люди налякані, вони не хочуть брати участь у провладних акціях, але водночас бояться втратити роботу», – зазначають Тиждень.ua у прес-службі Євромайдану SOS, демонструючи зведені дані про масштаб таких погроз. Найбільше потерпають бюджетники: у Володимир-Волинську на Житомирщині працівників податкової, відділів соцзабезпечення, райдержадміністрації «примушували не тільки їхати на Антимайдан, а ще й привести із собою двох людей», службовців ЖЕКу в Києві звільнили через відмову брати участь у мітингах ПР, працівників «Укрпошти» у Тернополі під загрозою непереатестації – а відтак втрати роботи – збирали на Антимайдан.
Читайте також: Юрій Луценко: "Якщо влада не чує суспільство і акуратно не демонтує тоталітаризм, то його скинуть"
«Мене примусити брати участь в акціях на підтримку влади неможливо, бо я маю свою позицію, і всі це в колективі знають, – твердо заявляє Тиждень.ua Анжеліка Северина, вчитель початкових класів однієї з київських шкіл і додає, – Але з нашої школи кілька разів зганяли людей на так званий Антимайдан. Вчителі часто йдуть не тому, що підтримують Януковича, а тому, що під їхніми директорами хитаються стільці, і освітяни таким чином підтримують своїх начальників».
Тим часом для молодого сільського вчителя з Волині солідарність з Євромайданом обернулася втратою роботи. «Після розгону студентів я поїхав на Майдан (якраз тоді мав лікарняний після хвороби), але коли у школі дізналися, куди я поїхав, почали дзвонити з райвідділу освіти і погрожувати звільненням. Тому я вирішив сам написати заяву, вказавши у документі, що не можу викладати правдиву історію України, доки у нас такий міністр освіти», – розповів Тиждень.ua викладач історії Богдан Солопійчук.
Читайте також: Вільнюський саміт на українських площах
Влада також чинить тиск і на студентів: до київських вишів з політхвилинами приходили чиновники з Міносвіти, які роз’яснювали студентам усі негативи мирного відстоювання своїх переконань. Крім того, У МОН погрожували особливо активним «завалити на сесії і відраховувати з навчальних закладів» Полтави, Одеси, Києва, Донецька, Сум, Луганська, Чернівців, Івано-Франківська, Харкова та інших міст. А керівництво Національного медичного університету імені О. Богомольця навіть викликало на килим старост усіх курсів, попередивши, що студентів ВНЗ за Євромайдан відрахують. Навіть більше, усі двері закладу на перервах зачиняли, а технічному персоналу віддали накази «ловити втікачів». Використовують студентів і як масовку на провладному Антимайдані. «Найбільше дістається тим, хто вчиться в профтехучилищах. Їх просто знімають із пар і везуть на Київ. На залякування скаражаться часто, але не всі погоджуються писати офіційні скарги, побоюючись наслідків», – каже Степан Берко, член Студенської координаційної ради. У цій же огранізації на правах анонімності повідомляють, що до активістів особисто телефонують із МОН та адміністрацій університетів і радять «не активнічати».
«Увага: дезінформація!»
Під особливий приціл влади традиційно потрапляють журналісти державних чи провладних ЗМІ, висловлювання яких старший брат намагається контролювати і цензурувати. Ще до подій 30 листопада Україною прокотилася хвиля звільнень медійників, не згідних із змінами редакційної політики нових власників видань. Чергова хвиля була зумовлена саме Євромайданом.
Однією з перших позбулася роботи випусковий редактор новин телеканалу Business (медіа пов’язують із віце-прем’єром Сергієм Арбузовим) Тетяна Мельниченко, яку звільнили через сюжет про Євромайдан. «Коли мене брали на роботу, то запевняли, що цензури немає, пишемо про все, що хвилює бізнес-аудиторію. Тому, коли у вечірньому випуску новин з’явилася інформація про зупинку євроінтеграції, на продовження теми в ранкових новинах я дала інформацію про мирний протест незгодних із рішенням Кабміну. Та вже в обід мене викликали у відділ кадрів, де запропонували написати заяву «за власним бажанням». Від колег дізналася, що інформація про акцію протесту поставила на вуха все керівництво», – розповіла Тиждень.ua пані Мельниченко. За її словами, уже з наступного тижня всі випуски на каналі взяли «під особливий контроль». «Тоді, у перший день, для мене було важливо не мовчати, щоб інші журналісти, тим паче в регіонах, де цензура часом ще сильніша, розуміли, що «шила в мішку не сховаєш» і не боялися відстоювати право на об’єктивне висвітлення подій», – додає журналістка.
У регіонах медійники також повстають проти цензури та неправдивої інформації. Так, журналісти Луганського державного телеканалу позначили виступ губернатора Володимира Пристюка, який назвав Євромайдан «шабашем», субтитрами «Увага: дезінформація!».
Найбільше події на Майдані вплинули на редакційну політику центрального телеканалу – Першого національного, який забив ефір телемарафоном «Відкрита студія» і розпочав із залякувань майданівців епідеміями пневмонії і туберкульозу. Не дивно, що одразу з телеканалу почали звільнитися журналісти й редактори, а деякі досі у роздумах. «Для мене переломним моментом стало побиття молоді беркутівцями на Майдані Незалежності. На жаль, Перший Національний озвучив це так: «"Беркут" відтіснив демонстрантів». Тож на загальних зборах ми порушили питання, що подача новин відбувається з маніпуляціями. Керівництво каналу пообіцяло взяти до уваги думку журналістів, але фактично змін так і не відбулося. Тож я, як і мої колеги, написали заяви на звільнення «за згодою сторін». Бо залишатися на телеканалі – щонайменше означало розділяти таку інформаційну політику і підписуватися своїм іменем під кров’ю побитих людей», – наголосив у коментарі Тиждень.ua журналіст Ярослав Тракало.
У разі погроз про звільнення правозахисники наголошують, що потрібно зберігати спокій, «бо у більшості випадків вони є таким собі тестом на витривалість». Юристи радять мітингувальникам брати на озброєння Кодекс законів про працю, вимагаючи у роботодавця зазначення підстав і причин, за якими вас хочуть звільнити, а також докази, що підтверджують їх існування. «А головне – не підписуйте жодних документів про звільнення, які надає роботодавець, або за власним бажанням, за угодою сторін чи іншого подібного, які роботодавці часто пропонують як «найкращий вихід із ситуації». У разі, якщо не повідомляють подробиць, а лише погрожують звільненням, доцільно у цій ситуації пригадати роботодавцям статті Кримінального кодексу», – рекомендують правники. Тим часом у студентських організаціях радять скористатися наказом Міністерства освіти й науки України № 1694 від 4 грудня, за яким адміністративний тиск на студентів неприпустимий.