Боб Меєр із Вортонської школи бізнесу наводить приклад курортного містечка Пасс-Крістіана у штаті Міссісіпі, де 1969 року ураган «Камілла» знищив житловий комплекс і вбив 21 особу, що заховалися всередині. В тому самому районі невдовзі спорудили торговельний центр і кооперативні будинки, які згодом ущент розніс ураган «Катріна» 2005 року. Відтоді поблизу назводили ще більше нового житла.
Така ситуація – результат не лише економічних стимулів. За словами Меєра, під час прийняття рішень люди не схильні оцінювати непередбачуваних явищ, які трапляються рідко, навіть якщо ті можуть мати катастрофічні наслідки. Мер містечка Пасс-Крістіана Лео МакДермотт зазначає, що між «Каміллою» і «Катріною» минуло понад три десятиліття: «Життя складається з можливостей. А житло біля води, скажу вам, непогано продається».
Людську природу навряд чи вдасться змінити, а от державну політику – цілком. Для цього може знадобитися підвищення видатків на запобігання лихам, аби витрачати менше на їх ліквідацію.
Детальніше читайте у статті «У скільки обходяться природні катаклізми» опублікованій у журналі «Український тиждень» № 3 (220).