Угода про човни — лише початок. Співробітництво Австралії, Сполученого Королівства та США пошириться на важливі високі технології у сфері безпеки, щоб конкурувати з індустріальним комплексом комуністичної держави, яка розвиває квантові обчислення, штучний інтелект, матеріалознавство й інші вирішальні можливості. Інші країни долучаться до цього співробітництва. Першою стане Канада, коли в цій країні завершаться парламентські вибори. Серед інших кандидатів — Індія, Японія, Тайвань і Південна Корея. Водночас Новій Зеландії, коли та прокинеться від легковажної інтроспекції, доведеться змиритися з прохолодністю зовнішнього світу.
Читайте також: Небезпечний успіх України
Те саме стосується європейців. Наукою останніх кількох тижнів стане те, що світ не живе за брюссельським часом, який характеризується довгими консультаціями, чемним зважанням на виборчі цикли 27 країн-членів і священністю вихідних, вечорів та обідніх перерв. Світ рухається невмолимим темпом, про що свідчить наступ талібів на Кабул, а також стрімке просування китайської влади до регіональної військової зверхності. Дотримуючись брюссельського часу, ЄС не дає ради з територіально близькими загрозами (вразливість Західних Балкан, придушення Білорусі, джихадисти в Сахелі, громадянська війна в Сирії), що й казати про наддержави Росію та Китай. Як наслідок: коли серйозні країни вдаються до серйозних кроків для протидії серйозним загрозам, несерйозні країни залишаються на задвірках.
Звісно, комунікацію довкола нової угоди можна було організувати краще. Франція — за європейськими стандартами — вважається важковаговиком у сфері безпеки. Вона має інтереси в Індо-Тихоокеанському регіоні. Британські й американські можновладці мусять тепер виділити час і зусилля для поліпшення відносин з колегами в Парижі.
Однак відповідальність лежить насамперед на європейцях. Довіру завойовують потенціалом: коли європейці покажуть, що можуть надійно й рішуче залучати дипломатичну, економічну й військову силу та зарекомендують себе як гідних партнерів у сфері світової безпеки. Це не означає, що треба підлабузнюватися до англосфери. Ідеться про те, що європейцям потрібно набути позиції, за якої можна «грати з дорослими хлопцями».
Ніхто не стоїть на заваді. На вулицях Брюсселя, Парижа й Берліна немає китайських чи російських танків (поки що). Гроші — теж не проблема. М’якотілість європейців засвідчує брак політичної волі, спричиненої хронічно слабкою стратегічною культурою, яка десятиліттями формувалася на ілюзіях.
Читайте також: Наслідувати успішні приклади
Довгочасною метою має стати серйозне партнерство зі США та їхніми союзниками у справі Китаю. Проте почати було б добре з Росії. Наразі Європа ще може покладатися на військову підтримку Сполучених Штатів коштом НАТО. Однак для протидії каверзам і жорстокості Кремля необхідне дещо більше, ніж військове реагування. НАТО не зобов’язане протидіяти енергетичному шантажу Росії, внаслідок якого ціни на природний газ у Європі злетіли до захмарних висот, ударили по бюджетах родин і спричинили застереження про кризу в індустрії. ЄС має правові й регулятивні засоби для відповіді на це й може робити більше для протидії російській дезінформації, особливо смертельно небезпечним міфам і страшним історіям, пов’язаним з коронавірусною хворобою. До того ж європейці здатні перекрити потік брудних грошей.
Зараз пріоритетом має стати безпека й добробут росіян, які втікають від кремлівських репресій проти незалежної політичної, культурної та журналістської діяльності. Сотні людей утекли переважно в сусідні з Росією країни, як-от Литва, Україна й Грузія. Слід очікувати на подальші втечі. Ці люди потребують фінансової, соціальної та психологічної підтримки. Європі цілком до снаги її забезпечити — і принаймні на крок наблизитися до запізнілого пробудження європейців.
———–
Президент Франції Емманюель Макрон у відповідь на оголошення про підписання нового оборонного союзу між Австралією, Великою Британією та США вкотре наголосив на необхідності європейської стратегічної автономності та суверенітету. Втім, як і раніше, ці заклики не мають підтримки серед інших лідерів європейських держав. Хоча Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн підтримала французького лідера й зазначила, що поведінка щодо одного з членів ЄС є «неприйнятною». Водночас ігнорування інтересів союзників може також негативно вплинути й на відносини та довіру всередині НАТО.