«О Боже! Це жахливо. Це кінець президентства. Я в лайні», — такою була реакція президента Дональда Трампа в травні 2017 року на призначення спецпрокурора Роберта Мюллера для розслідування російського втручання в американські вибори 2016-го. Про це емоційне висловлювання, як і багато іншої не надто приємної для американського президента, утім, важливої для міжнародної безпеки, інформації, можна дізнатися із 448-сторінкового тексту звіту спецпрокурора.
Минулого четверга цей текст оприлюднили для широкої громадськості. Більшість спостерігачів за процесом чекали на звіт, щоб отримати відповідь на запитання: чи була співпраця між штабом Трампа та російськими урядом задля втручання у виборчий процес і чи відбувалося перешкоджання правосуддю? Останнє правопорушення дає право почати процедуру імпічменту.
Читайте також: Facebook краще готовий до виборів у Європарламент, ніж до виборів у США – Цукерберг
Звіт Мюллера чітко дає зрозуміти, що розслідування не встановило фактів співпраці між кампанією Трампа та Росією. Але там, зокрема, зазначено, що Росія втручалася в президентські вибори 2016 року двома способами. По-перше, через кампанію в соціальних мережах, яка була прихильною до Дональда Трампа й негативно зображала його суперницю Гілларі Клінтон. По-друге, російські спецслужби зламували комп’ютерні системи представників штабу Гілларі Клінтон та пізніше оприлюднювали отримані документи. Важливо, що спецпрокурор Мюллер у своєму звіті не каже, чи, на його думку, Трамп перешкоджав правосуддю під час президентства. Утім, він дає зрозуміти, що таке правопорушення є доволі очевидним.
Читайте також: Проти Мін'юсту США подали позов через відмову публікувати доповідь Мюллера
Отже, як заслужено припускає багато американських коментаторів, м’яч наразі на полі Конгресу, який і має вирішити, чи розпочинати процедуру імпічменту. Під час прес-конференції 18 квітня генеральний прокурор США Вільям Барр наголосив, що звіт містить 10 епізодів, які Роберт Мюллер розслідував як правопорушення, і що це можна кваліфікувати як «перешкоджання правосуддю» (англійською «obstruction of justice»). Після оприлюднення тексту юристи виділили такі моменти. Отже, це:
1. Прохання до тодішнього голови ФБР Джеймса Комі про сприяння щодо справи Майкла Флінна.
2. Реакція Дональда Трампа на розслідування щодо втручання Росії у вибори президента США.
3. Звільнення екс-голови ФБР Джеймса Комі.
4. Намагання усунути з посади спецпрокурора Роберта Мюллера.
5. Намагання згорнути саме розслідування.
6. Спроби перешкоджання громадськості в доступі до доказів.
7. Зміна ставлення до екс-працівника штабу Трампа Майкла Коена.
8. Підтримка Пола Манафорта після того, як йому було висунуто обвинувачення (Трамп називав його «хоробрим чоловіком»), та заклик до Майкла Флінна «тримати голову високо».
9. Прохання Трампа до свого адвоката Дона Макґана заперечувати те, що президент начебто хотів відставки спецпрокурора.
10. Прохання президента Трампа до прокурора Джеффа Сешнза знову взяти під свій контроль розслідування.
Український контекст
Звіт Мюллера також розкриває цікаву інформацію щодо російських планів на Донбасі, яка водночас показує російські зв’язки членів штабу Дональда Трампа. Так, пов’язаний із російською розвідкою Костянтин Килимник (тривалий час він був правою рукою Пола Манафорта в Україні, поки той працював із Віктором Януковичем та Партією регіонів), намагався через Пола Манафорта вплинути спершу на штаб, а далі на Адміністрацію президента Дональда Трампа, щоб забезпечити власний (тож, вочевидь, вигідний Кремлю та екс-президентові України, втікачеві Віктору Януковичу) варіант «мирного плану» на Донбасі. За цим планом, США мали підтримати створення автономної республіки на Донбасі на чолі з Віктором Януковичем. Пол Манафорт пізніше визнав, що план був «таємною щілиною» Росії для контролю Східної України.
Читайте також: Манафорт відмовився давати свідчення у суді
Манафорт у розмові з Килимником назвав такий план «навіженим». Однак після цієї зустрічі, яка відбулася 2 серпня 2016-го, Килимник усе ще нагадував Манафорту про свій «мирний план» у електронному листі від 8 грудня 2016 року, а також на двох зустрічах у 2017-му, коли Манафорт вже офіційно не працював із Дональдом Трампом. На початку 2018 року Манафорт та Килимник за результатами цієї «ідеї» склали та мали провести опитування громадян України про те, як вони ставляться до ролі Януковича в розв’язанні конфлікту на Донбасі, а також про свою оцінку українських виборів, оскільки наближалися перегони 2019-го. На цьому співпраця Манафорта в українському напрямку завершилася, як з’ясовується зі звіту.
Звіт — репетиція імпічменту?
Після оприлюднення звіту спецпрокурора Роберта Мюллера, який викриває весь спектр брехні нинішнього американського президента та його спроби використовувати свої президентські повноваження для гальмування розслідування, мало в кого з демократів у Конгресі є сумніви щодо потреби розпочинати процедуру імпічменту. Такі розмови точаться вже давно. Побоювання щодо початку цього процесу в демократів мають цілком логічну причину — це політичні втрати. Як видно з репортажу американського каналу CNN, якому вдалося поспілкуватися з різними представниками партії на конференції, присвяченій саме цьому питанню, демократи найбільше бояться повторити долю республіканців після невдалого імпічменту Біллу Клінтону. Тоді, на проміжних виборах 1998 року, республіканці, очоливши процес імпічменту проти Біла Клінтона, отримали дуже низькі результати. Однак, як показує історія іншого імпічменту, проти Річарда Ніксона в 1974-му, демократи мали значний успіх на проміжних виборах того самого року.
Поки що імпічмент не має також значної підтримки й серед американців, як показують опитування. Хоча вона зростає (за дослідженням Університету Монмаута, проведеного після свідчень адвоката Дональда Трампа Майкла Коена, 42% американців підтримують імпічмент, а це на 6% більше, ніж у попередньому опитуванні). У випадку ж із президентом Річардом Ніксоном навіть вже під час слухань у справі Вотерґейта в Сенаті лише 19% американців вважали, що президент Ніксон має покинути офіс, тоді як за рік, коли він подав у відставку, таких було вже 57%.
Читайте також: Справа Манафорта. Дані соцопитувань передавали Ахметову і Льовочкіну – CNN
Важливо, що після оприлюднення звіту Мюллера рівень підтримки Дональда Трампа впав до найнижчого рівня за весь час його президенства (лише 39% населення схвалює його роботу згідно з опитуванням Morning Consult) і дискусії щодо імпічменту загострилися не лише серед політиків, а й у пресі. Редактор впливового видання The Atlantic Йоні Епплбом, наприклад, у своїй статті для цього журналу пише, що логічним наслідком оприлюднених 10 прикладів обструкційної поведінки президента є імпічмент, оскільки він є конституційним механізмом вирішення цієї ситуації. Адже такий механізм дасть можливість президенту або «очистити» своє ім’я (таке в американській історії теж було. Як приклад, Епплбом наводить історію з віце-президентом Джоном Келгуном у 1826-му), або ж заслужено постати перед судом.
The New York Times, своєю чергою, наводить коментарі правників, які вважають, що попередній досвід застосування цієї процедури до Річарда Ніксона та Білла Клінтона дає шанс на ефективність її й цього разу. Єдине, що наразі потрібно, — це політична воля Конгресу й передусім демократів, а затим і республіканців. Імпічмент сам собою схожий до обвинувального вироку й передбачає розгляд у Сенаті, який наразі контролюється республіканцями і де рішення потребуватиме підтримки 2/3 сенаторів. Професор права з Університету Міссурі Френк Боуман, зокрема, каже, що в справах Трампа та Ніксона бачить чимало схожих моментів. Так, і Ніксону, і Трампу місцями успішно вдавалося змусити свідків у їхніх справах не співпрацювати з прокуратурою та навіть брехати слідству; і Ніксон, і Трамп брехали громадськості щодо розслідувань.
Паралелі з Вотерґейтом, через який розпочали процес імпічменту проти Річарда Ніксона, проводять і самі сучасники Трампа, які свідчили Роберту Мюллеру. Так, радник Білого дому Дональд Макґан, який відмовився передавати вказівку Трампа щодо звільнення спецпрокурора Мюллера, заявив, що не хотів би бути «Борком із «суботньої різанини», маючи на увазі роль виконувача обов’язків генерального прокурора Роберта Борка у звільненні спецрокурора у Вотерґейтській справі Арчібальда Кокса за наказом Річарда Ніксона.
Поки в медіа та суспільстві тривають суперечки щодо початку процедури імпічменту, головна роль усе ж таки за політиками, а саме за представниками Демократичної партії. Однак демократам ще бракує єдності та рішучості щодо цього питання.