У Києві в другій декаді листопада відбулася вельми небуденна акція – Міжнародний форум на захист російської мови в країнах СНД та Балтії. З якогось лиха відкривав його не якийсь гнаний і голодний латиш чи естонець, котрий вивчив російську тільки тому, що нею говорить Путін, а посол Росії в Україні Міхаіл Зурабов. У своєму виступі він закликав фольксдойчів, чи то пак «соотєчєствєнніков» (до яких нинішня московська влада, схоже, негайно записує кожного, хто має необережність публічно заговорити російською чи прочитати російську книжку), не відступатися від свого. Мовляв, ніхто не проти, щоб діти російськомовної публіки знали й державну, але законним є прагнення здобувати освіту тією мовою, якою розмовляють у сім’ї. Вимога, слід зазначити, аналогічна тій, яку попервах висували судетські нацисти у Чехії на початку 1930-х…
А далі посол Зурабов відверто повеселив. Виявляється, російську мову слід безупинно популяризувати в країнах СНД та Балтії, бо лише таким чином вдасться об’єднатися задля модернізації всього пострадянського суспільства: «Ми зараз на етапі модернізації, а технологічний прогрес, який спостерігатиметься найближчим часом, без ефективної мови неможливий. Хай там що говорять, а відмовитися від того досягнення, яким є російська мова, ми не можемо. Без неї шанси, що наші співвітчизники, все населення пострадянського простору опиниться в «золотому мільярді», вкрай невисокі». Інакше кажучи, ця мова є ключем до високорозвиненого суспільства. Бурхливі оплески в залі й сльози від реготу в тих, хто має на шиї не макітру, а голову.
Перше й найелементарніше запитання: а що, Росія вже входить до числа держав так званого золотого мільярда? За ВВП на душу населення вона десь у п’ятому десятку, за індексом людського розвитку – в сьомому, за якістю життя – на 69-му місці у світі й перебуває між Тунісом та Туреччиною, аж ніяк не членами «елітного клубу» країн (Україна, до речі, за цим показником на 62-му). Та й де були б ті середні в усіх сенсах (крім індексів корупції й утисків свободи слова) російські показники без колосальних ресурсів нафти та газу, від доходів з експорту яких дещо перепадає й простим громадянам? А ось Естонія, в якій російська мова, за даними «захисників», жорстоко утискається, перебуває в четвертому десятку як за ВВП на душу населення, так і за індексом людського розвитку. А ще посідає 32-ге місце у світі за якістю життя, і це практично без будь-яких серйозних природних ресурсів, окрім свого населення…
Утім, можливо, це естонці такі затяті, а для інших народів і країн російська мова – вікно у широкий світ? В інтернеті вона традиційно посідає місце в самому низу десятки провідних мов користувачів (і то завдяки тому, що всіх українських юзерів, які заходять на російськомовні сайти чи використовують російські літери в спілкуванні, зараховують до цього числа). Іспанська, португальська та навіть арабська в цьому сенсі значно впливовіші. Чи, може, російська – це мова передової науки? Знову-таки ні – десь так 98% науково-технічної інформації у світі сьогодні з’являється англійською. Решта – переважно китайські та японські тексти. На російську тут припадає менше ніж 0,1%, що, здається, не потребує коментарів.
Що ж залишається в «сухому осаді» від твердження, ніби російська мова є таким собі ключем до дверей «золотого мільярда»? Нічого, крім традиційної імперської пихи й прагнення «зафрахтувати» пострадянський простір задля видобування нових і нових мільярдів, тільки не «золотих», а «зелених» – для господарів Кремля та Луб’янки, або, як кажуть у самій Росії, членів кооперативу «Озеро». І з метою поставити нарешті на місце цих зухвалих унтерменшів: усіляких там прибалтів, хохлів, кавказців, які мають нахабство не тільки будувати свої держави, а й розмовляти власними мовами.